- •1. Зміст та основні завдання курсу «Вступ до мовознавства». Місце мовознавства в системі наук.
- •2. Методи вивчення і опису мов.
- •3. Природа і сутність мови. Функції мови.
- •4. Мова і суспільство.
- •5. Структура мови. Синхронія і діахронія.
- •6. Мова як знакова система. Мова і мовлення.
- •7. Мова і мислення.
- •8. Гіпотези походження мови.
- •10. Мовні контакти. Субстрат, суперстрат і адстрат.
- •9. Мова як історичне явище. Зовнішні і внутрішні фактори розвитку мов.
- •11. Основні процеси історичного розвитку мов. Специфіка і розвиток різних рівнів мовної структури.
- •12. Розвиток і функціонування мов у первісно-общинному, рабовласницькому і феодальному суспільстві.
- •13. Розвиток і функціонування мов у капіталістичному суспільстві. Поняття національної та літературної мов.
- •14. Розвиток і функціонування мов у тоталітарному соціалістичному суспільстві. Питання про перспективи розвитку мов у майбутньому.
- •15. Мови світу, їх порівняльне вивчення. Генеалогічна класифікація мов.
- •16. Поняття типологічної класифікації мов.
- •17. Флективні мови синтетичної та аналітичної будови.
- •18. Значення письма в історії суспільства. Предметне «письмо», піктографія, ідеографія.
- •19. Основні етапи розвитку фонографічного письма.
- •20. Поняття про графіку та орфографію. Принципи орфографії.
- •21. Поняття про звуки мови. Акустичні властивості звука.
- •22. Артикуляційна характеристика звуків мови. Мовленнєвий апарат та його будова. Поняття про артикуляцію та артикуляційну базу.
- •23. Класифікація голосних.
- •24. Класифікація приголосних.
- •25. Фонетичне членування мовленнєвого потоку (фраза, синтагма, такт, склад). Склад, типи складів. Монофтонги та поліфтонги.
- •26. Наголос і його види. Явище енклізи і проклізи.
- •27.Інтонація та її складові.
- •28. Позиційні зміни звуків.
- •29. Комбінаторні зміни звуків.
- •30. Спонтанні зміни звуків. Звукові закони.
- •31. Поняття про орфоепію. Фонетичка транскрипція.
- •32. Фонетичні та історичні чергування звуків.
- •33. Фонема. Диференційні та інтегральні ознаки фонем.
- •34. Вчення про позиції фонем. Варіанти і варіації фонем.
- •35. Поняття фонологічної системи.
- •36. Слово як предмет лексикології. Розділи лексикології.
- •37. Значення слова.
- •38. Полісемія та омонімія.
- •39. Синонімія та антонімія.
- •40. Питання про лексико-семантичну систему мови.
- •41. Характеристика різних груп слів, що входять до словникового складу мови.
- •42. Поняття про етимологію. Принципи наукової етимології.
- •43. Історичні зміни словникового складу. Історична лексикологія.
- •44. Запозичена лексика. Різні шляхи і види лексичних запозичень.
- •45. Фразеологія. Види фразеологізмів.
- •46. Лексикографія. Основні типи словників
- •47. Предмет граматики. Розділ граматики. Основні одиниці граматичної будови мови.
- •48. Лексичне і граматичне значення, відмінності між ними.
- •49. Морфема. Види морфем.
- •50. Граматична форма слова.
- •51. Способи вираження граматичних значень: афіксація. Фузія, аглютинація.
- •52. Способи вираження граматичних значень: чергування, редуплікація, складення, наголос, суплетивізм.
- •53. Службові слова, порядок слів та інтонація як засіб вираження граматичних значень.
- •54. Поняття граматичної категорії. Класифікація граматичних категорій.
- •55. Граматичні категорії та лексико-граматичні розряди.
- •56. Частини мови як лексико-граматичні розряди слів. Принципи класифікації частин мови.
- •57. Частини мови в різних мовах.
- •58. Характеристика основних частин мови.
- •59. Поняття про словосполучення. Класифікація.
- •60. Синтаксичні зв*язки слів у словосполученні і реченні.
- •61. Речення як основна комунікативна одиниця. Речення і судження.
- •62. Члени речення і частини мови. Актуальне членування речення(чм див №58)
30. Спонтанні зміни звуків. Звукові закони.
Спонтанні зміни— історичні зміни звуків, причина яких тепер невідома. Наприклад, давній звук і в українській мові повсюдно перейшов в і (тінь — тінь, д-кпо — діло), і цей перехід не пов'язується ні з відкритим чи закритим, ні з наголошеним чи ненаголошеним складами. Так само давні звуки ь та ь в українській мові або змінилися відповідно на о та є (сьнь — сон, дьнь — день), або зовсім зникли. Регулярні звукові зміни називають звуковим (фонетичним) законом. Сюди належать такі явища, як асиміляція, акомодація, субституція, дисиміляція, епентеза, дієреза тощо. Проте до звукових законів не можна зарахувати метатезу та гіперизм, оскільки вони проявляються нерегулярно.
Звукові закони:
- у кожній мові свої, притаманні лише їй; поширення звукових законів однієї мови на іншу порушує лад мови, спотворює її;
- обмежені в часі (колись в українській мові звук о в закритому складі переходив в і навіть у запозичених словах: дріт із німецького Draht, шріт із німецького Schrvt, колір із латинського color; нині таких змін не відбувається: протокол, мотор, бутерброд);
- прагнуть бути всеохоплюючими у своїй мові, хоча нерідко залишаються й винятки (наприклад, в усіх словах української мови "Ь перейшов в і; чергування ж о, є у відкритому складі з і в закритому відбулося не так послідовно).
Знання звукових законів допомагає глибше зрозуміти внутрішній лад мови, полегшує її засвоєння й користування нею. На основі знання звукових законів будується правопис мови, визначаються правила орфоепії, встановлюється спорідненість м, розробляються етимологічні словники.
31. Поняття про орфоепію. Фонетичка транскрипція.
Термін "орфоепія" має два основних значення: 1) "сукупність норм літературної мови, пов'язаних зі звуковим оформленням значущих одиниць: морфем, слів, пропозицій. Серед таких норм розрізняють вимовні норми (склад фонем, їх реалізація в різних позиціях, фонемний склад окремих фонем) і норми суперсегментний фонетики (наголос та інтонація) "; 2) розділ мовознавства, що вивчає правила усного мовлення.
Орфоепія тісно пов'язана з фонетикою: правила вимови охоплюють фонетичну систему мови, тобто склад розрізняються в даній мові фонем, їх якість, зміна в різних фонетичних умовах. Предмет орфоепії - норми вимови. Орфоепічні норми - це єдино можливий або переважний мовної варіант, відповідний системі вимови і основним закономірностям розвитку мови.
Фонетична транскрипція - графічна фіксація всіх мовних звуків, що реально вимовляються у потоці мовлення (точний запис звуків). Вона грунтується на таких вимогах:
1) кожна літера позначає один і той самий звук;
2) кожен звук позначається завжди тією самою літерою.
Для запису фонетичною транскрипцією послуговуються українською абеткою, але без літер я, ю, є, ї, щ та ь, що не позначає звука. Крім того, у фонетичній транскрипції використовують додаткові надрядкові, підрядкові знаки.