32. Фонетичні та історичні чергування звуків.

Фонетичні процеси не є стабільними. Вони час від часу змінюються, одні припиняють своє існування, інші з'являються. Живі, або актуальні, фонетичні зміни є наслідком діючих у мові фонетичних процесів. Прикладом таких змін є асиміляція і дисиміляція в українській та інших сучасних мовах, акання в білоруській мові, редукція ненаголошених голосних і оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в російській мові. Історичні, або традиційні, зміни не пов'язані з діючими в сучасній мові фонетичними процесами. До таких історичних фонетичних змін належить чергування задньоязикових [ґ], [к], [х] з шиплячими [ж], [ч], [ш] і свистячими [з], [с], [ц]. Слов'яни не могли вимовити цих звуків перед [і], [є] та іншими голосними переднього ряду, і внаслідок пристосування (акомодації) задньоязикові змінювалися на передньоязикові. Тому виникли ці чергування (нога — ніженька — нозі, мука — мучний — муці, муха — мушка — мусі). Історичними є чергування [о], [є] з [і] в закритому складі (стола — стіл, село — сіл), чергування [о], [є] з нулем звука (сон — сну, день — дня), перехід [є] в [о] після шиплячих (чотири, жонатий) та ін. Різні звукові зміни можуть супроводжуватися явищами конвергенції і дивергенції. Конвергенція - збіг у процесі фонетичних змін двох звуків у одному. Протилежним конвергенції є процес дивергенції. Дивергенція – розщеплення звука на два різні звуки. Іншими словами, в одній позиції звук може залишитися, а в іншій — перейти в інший звук. Так, наприклад, звуки [о] і [є] в українській мові у відкритому складі збереглися, а в закритому — перейшли в [і]: вола — віл, семи — сім.

33. Фонема. Диференційні та інтегральні ознаки фонем.

Фонема — мінімальна звукова одиниця мови, яка служить для розпізнавання й розрізнення значеннєвих одиниць — морфем і слів. Фонема — це мінімальна релевантна звукова одиниця.

Фонема виконує дистинктивну тобто смисло- і форморозрізнювальну функції. Додатковою є делімітативна функція, яка вказує на межі слів чи морфем.Фонема як функціональна одиниця матеріалізується в звуках. Однак фонема й звук не одне й те саме. Це різні величини. Відмінність між фонемою і звуком полягає в тому, що:

1) фонема — соціальне явище, тобто це те спільне в звуці, що робить його впізнаваним незалежно від особливостей його вимови різними людьми; звук — індивідуальне явище;

2) фонема — мовна одиниця; звук — мовленнєва;

3) фонема — абстрактна одиниця (вона існує в уяві мовців); звук — конкретна одиниця, фізичне явище, яке сприймається на слух і може бути записане на магнітну стрічку тощо;

4) фонема — величина стала; звук — величина залежна

Диференційні та інтегральні ознаки фонем

Саму фонему розщепити на елементи, які б ішли один заодним, неможливо. Однак фонема є не простим, а складним явищем. Вона складається з низки ознак, які являють собою узагальнені артикуляційні й акустичні властивості звуків.

Фонемі властиві диференційні (розрізнювальні) і недиференційні (нерозрізнювальні, інтегральні) ознаки.

Диференційні ознаки - ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем.

Недиференційні, або інтегральні, ознаки — ознаки фонем, які не розрізняють значень слів чи морфем.

Без інтегральних ознак фонема може обійтися, але без них не може існувати звук, у якому ця фонема втілюється. Однакові звуки різних мов можуть бути різними фонемами.

Диференційними ознаками фонем можуть бути:

1) ознаки за участю голосу і шуму (дзвінкість/глухість)

2) ознаки за місцем творення (губність, передньоязиковість, задньоязиковість, гортанність тощо)

3) ознаки за способом творення (проривність, фрикативність, африкативність, зімкнено-прохідність, вібрантність, плавність тощо)

4) твердість/м'якість

У західноєвропейських (німецькій, англійській, французькій та ін.) мовах такої диференційної ознаки немає. В них твердість чи м'якість звуків є інтегральною ознакою;

5) короткість/довгота

6) назальність/неназальність

7) відкритість/закритість голосних