22. Входження України під протекторат Московського царства. "Березневі

статті" 1654 р. Боротьба за вплив на Україну в 1654-1657рр.

1 жовтня 1653р-Земський собор, що приймає рішення про прийняття козаків під свою опіку. В грудні до України вирушає російське посольство на чолі з боярином Бутурліном. 8 січня 1654р в Переяславі відбулася генеральна військова рада, на якій козацтво приймає визнання протекторату Москви. 8 січня 1654р прийняті Березневі статті:

1)гетьманщина переходить під протекторат Москви; 2) гетьман — глава Української держави і отримує повну владу над військом запорізьким; 3)гетьман обирається самостійно на козацьких радах, складає присягу царським посланцям і сповіщає Москву; 4)збільшується реєстр до 60тис чоловік; 5)підтверджуються права та обов’язки Війська Запорізького;

6)На території Гетьманщини діють литовські статути, магдебурзьке право, гетьманські універсали, козацьке звичаєве право: 7)гетьманський уряд контролював збирання та витрати податків; 8)обмежувались дипломатичні відносини Гетьманщини з Польщею та Угорщиною; 9)Москва зобов’язувалась почати війну з Польщею, в разі нападу татар – спільні військові дії.

Укладення Переяславсько-московського договору кардиналь­но змінило геополітичну ситуацію в регіоні. У відповідь на появу українсько-російськрго союзу влітку 1654 р. Річ Посполита та Кримське ханство підписують "Вічний договір" про взаємодопо­могу. Вже у жовтні цього ж року кримський хан в ультимативній формі вимагає від гетьмана розриву угоди з царем. Протягом кіль­кох місяців Б. Хмельницький добивався від Москви обіцяної у договорі допомоги. Коли вона надійшла, час було вже втрачено. Внаслідок вторгнення польсько-татарських військ Брацлавщину було перетворено на пустелю (зруйновано 270 поселень, убито майже 10 тис.немовлят і взято у неволю 200 тис. осіб). Отже, і промосковська орієнтація не зміцнила української державності. А на гетьмана чекав ще один важкий удар у зовнішньополітичній сфері. Побоюючись шведської загрози, навесні 1655 р. Москва і Варшава пішли на зближення. Наступного року було укладено московсько-польське Вільненське перемир'я. Українських деле­гатів на переговори у Вільно не допустили, хоча там і ставилося питання про повернення України під владу короля. Укладене пе­ремир'я Москви з Варшавою ставило хрест на російсько-україн­ському військовому союзі й розв'язувало гетьманові руки. Тепер зовнішньополітичний курс Б. Хмельницького був спрямований на пом'якшення політичного тиску Росії; повернення західно­українських земель, що не увійшли до складу Війська Запорозь­кого; убезпечення України від татарської загрози; міжнародне визнання своїх династичних замірів — приєднання до титулу гетьмана титулу суверенного князя і забезпечення спадковості верховної влади у новій Українській державі. Щоб здійснити ці задуми, гетьман активно почав створювати коаліцію в складі Швеції, Семигороду, Бранденбургу, України, Молдавії, Воло­щини та Литви. Все чіткіше у цей час почав виявляти себе швед­ський вектор у зовнішній політиці війська Запорозького. У чер­вні 1657 р. до Чигирина прибуло шведське посольство з підтвер­дженням готовності до

спільної боротьби проти Речі Посполи­тої. Проте трагічне закінчення об'єднаного українськосько-семигородського походу на Польщу внесло свої корективи у хід подій. Звістка про поразку призвела до того, що Б.Хмельницького роз­бив апоплексичний удар, і він у вересні 1657 р. Помирає так і не здійснивши своїх задумів.