28. Політика обмеження автономного устрою Гетьманщини в xviiIст.

За часів правління І. Скоропадського посилюється контроль Москви над Україною. У 1715 р. Петро І ліквідував виборність старшини і полковників. У 1721 р. Росія проголошена імперією. Після закінчення Північної війни Петро І вживає заходи з ліквідації автономії України. В 1722 р. створюється Малоросійська колегія (1722—1727 рр.).Наказний гетьман П. Полуботок очолив боротьбу за залишки автономії Гетьманщини і домігся від Сенату певного обмеження функцій Малоросійської колегії. Але в середині 1723 р. він був заарештований і ув'язнений в Петропавлівській фортеці, де й скінчив своє життя. Смерть Петра І у 1725 р. та загроза війни з Туреччиною змінили політичну ситуацію в Росії. Під тиском О. Меншикова, в 1727 р. Петро II ліквідував Малоросійську колегію і дозволив вибори гетьмана. Ним було обрано Д. Апостола. Але незабаром з'являються так звані «Рішительні пункти», які визначали статус України у складі Росії. Причому вперше цей документ виник у формі не угоди, а царського указу. Гетьман не мав права дипломатичних стосунків, старшина і полковники затверджувались імператором, усі митні прибутки України мали надходити у державну скарбницю.

Після смерті Д. Апостола у 1734 р. імператорка Анна Іоанівна (1730— 1740 рр.) не дозволила обрати нового гетьмана і всю владу в Україні передала князеві Шаховському й так званому Правлінню гетьманського уряду. В середині XVIII ст. козацька старшина почала клопотатися про відновлення гетьманства. 22 лютого 1750 р. за рішенням Єлизавети Петрівни Правління гетьманського уряду було розпущено і на гетьмана обрано К. Розумовського — молодшого брата фаворита імператорки. Розумовському вдалося розширити автономію України, повернувши її справи з Сенату до іноземної колегії. Київ і Запоріжжя знову підпорядковувалися гетьманові. Відновив Розумовський і склад генеральної старшини і суду. В 1761 р. Київ переходить під пряме імперське правління. Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р. після звернення Розумовського з проханням про введення спадковості гетьманування і розширення його прав знову ліквідувала цей інститут в Україні. Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764—1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з чотирьох російських представників, чотирьох українських старшин, прокурора, двох секретарів (росіянина і українця). На початку 80-х років був скасований полковий устрій на колишній Гетьманщині. У 1776 р. Катерина II ліквідувала слобідське козацтво — більшість заможних козаків наказним порядком перевела в гусари, а частину — в селянський стан. На території слобідських полків було створено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові. Після укладення Кючук-Кайнарджийського миру Запорізька Січ втратила значення військового форпосту проти турецької і татарської агресії. Крім того, козаки брали активну участь у гайдамацькому русі. Війська царського генерала Текелі, повертаючись із Криму, несподівано оточили Січ. П. Калнишевський — останній кошовий отаман — капітулював і згодом був засланий царським урядом на Соловки. Значна частина козаків переселилась у межі турецьких володінь і утворила Задунайську Січ. У 1781 р. був ліквідований полково-сотенний устрій, а Лівобережжя поділене на три намісництва — Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (потім — Малоросійське генерал-губернаторство). В 1783 р. українську національну армію у складі 10 полків було перетворено на регулярні пікінерські полки за взірцем російської армії. Того ж року кріпосне право було поширене на українське селянство. У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для всієї Російської імперії. Усі органи Української держави були остаточно знищені.