26. Заселення Слобідської України. Соціально-економічне та політичне становище Слобідської України в 2-йполовині xviIст. - xviiIст.

Обидва козацькі краї мали багато спільного у своєму господарському розвиткові, але значно відрізнялися організацією влади. У Гетьманщині до кінця XVII ст. старшинська рада остаточно посіла місце генеральної військової ради. До складу ради входили гетьман, генеральні старшини і 10 полковників. Вона ухвалила рішення, що стосувалися оподатковування та організації оборони країни. Ця рада обирала і гетьмана, який був головою держави, але остаточно його на посаді затверджував цар. Кожен новий гетьман підписував спеціальні статті (угода) про розміри своїх повноважень. У ролі уряду України виступала генеральна військова канцелярія, гетьман безпосередньо керував її роботою.

У Слобідській Україні генеральної старшині та гетьмана не було. Полковники обиралися довічно і були підпорядковані Бєлгородському воєводі. У Гетьманщині і Слобідській Україні активно розвивалося старшинське землеволодіння. Частина землі відійшла в приватну власність старшин, частиною земель старшина користувалася тимчасово (т. зв. «рангове землеволодіння»). У Слобідській. Україні з її нечисленним населенням багато старшин захопили великі землі і запрошували оселятися на них селян. Козаки були вільними землевласниками і найчастіше самостійно обробляли свої землі. У козацьких краях переважає землеробство (зернові культури), великого значення набувало скотарство. У великих господарствах використовували працю наймитів. Дуже швидко розвивалися ремесла (наприклад, У Харкові величезного розмаху набуло виробництво килимів)» торгівля. Українські землі усе більше торгуюсь з Росією, але переважне значення має торгівля з Туреччиною, Кримом, Молдовою. Головними експортними товарами були продукти харчування, серед імпортних товарів переважали тканини, зброя, тютюн.

27. І.Мазепа. Політика російського уряду щодо України під час Північної війни.

Північна війна поставила під погрозу положення гетьмана Мазепи (1687-1708 р.). Централізація керування, що посилилася, при царюванні Петра Першого й автономія Гетьманщини були несумісні. Крім того, участь козаків у битвах Північної війни показала, що вони не можуть рівнятися з регулярними військами. Козацькі ряди внаслідок поганого підготування несли значні втрати (50-70% складу). Коли поповзли чутки про намір Петра Першого реорганізувати козацтво, то схвилювалась старшина. Похитнулося і положення Мазепи, тому що до нього дійшли чутки про намір замінити його російським вельможею. Навряд чи гетьману і старшині був відомий план Петра I 1703 року про знищення козацтва як стану або переселення на східні межі імперії. Мазепа вступає в таємні переговори зі шведським королем Карлом XII і його польським ставлеником С. Лєщинським. 28 жовтня 1708 р. із п'ятьма тис. козаків і старшини Мазепа перейшов на сторону шведів у самий гострий момент Північної війни. Основна маса козацтва, старшини і селянства відмовилася підтримати Мазепу. За наказом Петра I на раді старшин новим гетьманом був обраний І. Скоропадський. Під його керівництвом козаки розгорнув боротьбу проти шведської армії. Підтримали Мазепу тільки запорожці на чолі з кошовим К. Гордієнко. У відповідь у травні 1709 р. царські війська захопили і зруйнували Запорізьку Січ, а цінності і документи вивезли в Росію, частину знищили. У Полтавській битві 27 червня 1709 р. шведи були наголову розбиті. Був покладений кінець усім прагненням української еліти відокремитися від Росії.