5.5.2. Розподіл прибутку серед власників підприємства та дивідендна політика

Дивідендна політика підприємства як ключова детермінанта використання прибутку підприємства являє собою керовану дія­льність підприємства, спрямовану на забезпечення формування доходу власників його корпоративних прав. Виплата грошових дивідендів є однією із операції емітента з цінними паперами влас­ної емісії — операцією з виплати доходу за власними цінними паперами. Таким чином, дивідендна політика підприємства фор­мується як сукупність цілей та завдань у сфері участі власників у прибутках підприємства (рис. 5.17), що передбачає обґрунтуван­ня управлінських фінансових рішень щодо таких питань:

розмір дивідендів на одну акцію;

відношення обсягу розподілу прибутку поточного року до його тезаврації;

розмір грошових виплат;

регулярність чи дискретність виплати дивідендів;

частота виплати дивідендів;

форма оприлюднення обраної дивідендної політики.

Реалізація права власників акцій (корпоративних прав, паїв)

суб’єкта господарювання на дивіденди відбувається шляхом формування частини прибутку такого суб’єкта господарювання для наступної витати у вигляді дивідендів. Незважаючи на той факт, що рішення щодо виплати грошових дивідендів відносить­ся до компетенції загальних зборів акціонерів (власників), дивідендна політика підприємства не повинна випадати з поля зору моделі управління використанням прибутку.

Рис. 5.17. Характеристика дивідендів з позицій акціонерів та підприємства

Незважаючи на значну увагу фінансової науки до проблеми управління дивідендною політикою підприємства, і досі не ви­роблено цілісної теоретичної моделі обґрунтування дивіденд­ної політики суб’єкта господарювання. Проведено багато дослі­джень, у рамках яких здійснюється перевірка їх практичної надійності, і на основі отриманих результатів вносяться поправки та корективи до існуючих моделей, формулюються нові. Так, се­ред найбільш поширених теорій дивідендної політики доцільно виділити такі:

напрям преференцій інвестора (власника):

^ модель Міллера—Моділіані;

^ модель синиці в руках;

'Ґ модель податкових переваг;

напрям корпоративного біхевіоризму:

^ сигнальна модель;

^ модель М. Дженсена;

^ модель Ла Порта²¹.

Загалом, можливості практичної реалізації названих теоретич­них моделей представлено у табл. 5.1.

Таблиця 5.1

Обґрунтування розміру дивідендних виплат підприємства за різними теоріями

Теорія	Величина виплат
Теорія іррелевантності (Міл- лера—Моділіані)	Будь-який розмір дивідендних виплат є ефективним
Синиця в руках (Гордон, Лін- тнер)	Максимізація поточних дивідендних ви­плат
Теорія податкових переваг	Мінімізація поточних виплат
Сигнальна модель	Стабілізація розміру грошових виплат
Теорія агентських витрат Free Cash Flow (М. Дженсен)	Зменшення грошових виплат акціонерам з метою збільшення корпоративного достат­ку; грошові виплати на користь акціонерів доцільно здійснювати у формі викупу акцій
Модель Jla Порта 1 *	Грошові виплати визначаються рівнем заежності менеджменту від власників корпоративних прав

Для формування та реалізації дивідендної політики підприємства важливе значення має процедура витати грошових дивідендів, котра, як правило, включає такі етапи (рис. 5.17).

По-перше, дата оголошення грошових дивідендів, що являє собою дату фактичного оприлюднення рішення уповноважених органів про виплату дивідендів, форму виплати (грошові диві­денди чи виплата корпоративними правами), їх розмір та строки виплати. По-друге, екс-дивідендна дата, яка є моментом, від яко­го корпоративні права обертаються на вторинному ринку вже без права на дивіденди за звітний період. У світовій практиці екс- дивідендна дата на 2—4 банківські дні передує даті фіксації реєстру власників іменних цінних паперів. По-третє, дата фіксації реєстру власників іменних акцій (корпоративних прав), що являє собою час, станом на який складається реєстр осіб (власників корпоративних прав), яким нараховуються дивіденди. Досить часто екс-дивідендна дата та дата фіксації реєстру збіга­ються, а їх розведення у часі здійснюється переважно підпри­ємствами, корпоративні права яких активно обертаються на вто­ринному ринку. Отже, покупець корпоративних прав (якщо угода укладена до екс-дивідендної дати) має можливість завершити пе­реоформлення прав власності на такі цінні папери. По-четверте, дата початку фактичної витати грошових дивідендів, що є моментом, з якого власники корпоративних прав можуть отрима­ти грошові дивіденди на власний банківський рахунок або через касу підприємства.

Рис. 5.18. Типова процедура виплати дивідендів

Поряд із цим у ролі замінника грошових дивідендних виплат суб’єкти господарювання використовують викуп акцій власної емісії. Викуп акцій як форма реалізації дивідендної політики та­кож передбачає рух грошових коштів від суб’єкта господарюван­ня до власника корпоративних прав, однак такий рух здійснюється в обмін на корпоративні права такого суб’єкта гос­подарювання. Викуп корпоративних прав здійснюється, як пра­вило, за ринковим курсом або із премією від ринкового курсу корпоративних прав. При цьому викуп корпоративних прав влас­ної емісії може здійснюватися у таких формах:

викуп на відкритому ринку;

викуп через загальну тендерну пропозицію за фіксованим курсом;

викуп через загальну тендерну пропозицію за голландським аукціоном;

цільовий викуп корпоративних прав у визначеної аудиторії власників корпоративних прав.

Серед можливих аргументів на користь викупу корпоративних прав власної емісії, які наводяться у науково-практичній літера­турі, можна виділити такі:

позитивний інформаційний контекст (див. сигнальна гіпотеза);

позитивний ринковий ефект (зростання ринкового курсу ко­рпоративних прав) у короткостроковому періоді;

урегулювання конфлікту принципал-агент (див. модель М. Дженсена) та зменшення витрат моніторингу.

Серед альтернативних варіантів реалізації дивідендної політи­ки підприємства як форми управління використанням його при­бутку є плани реінвестування дивідендів, а також фінансування за рахунок прибутку опціонних програм для вищого менеджмен­ту та працівників підприємства з метою стимулювання результа­тивності їх праці. Важливою перевагою згаданих варіантів диві­дендної політики є збільшення частки прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, та залучення додаткових фінан­сових ресурсів за опціонними програмами.