51 Розвиток народної освіти в Україні в 20-х рр. Ліквідація масової неписьменності. Формування нової інтелігенції.

Після перемоги у громадянській війні, незважаючи на розруху та злидні, більшовики не залишали поза увагою питання культури. Складовою проголошеної мети побудувати комуністичне суспільство була „культурна революція”, яка мала виховати людину комуністичного майбутнього. Першочерговим завданням на цьому шляху була ліквідація неписьменності. На початку 20-х років неписьменні складали понад половину населення України. Для боротьби з цим явищем створювалася мережа шкіл ліквідації неписьменності лікнепи, в яких вчитися читати і писати мали всі особи віком від 8 до 50 років. До участі в ліквідації неписьменності в порядку трудової повинності залучалися всі письменні громадяни. Одночасно з подоланням неписьменності радянські органи влади цілеспрямовано прищеплювали населенню відданість комуністичній ідеології. Всі навчальні посібники, періодична преса, література були пройняті політичним змістом. Боротьба з неписьменністю виявилася результативною. Вже на 1926 р. основами грамоти опанувала більша частина населення. На 1939 р. лише 15% населення віком до 50 років залишалися неписьменними.За влади більшовиків зазнала змін, порівняно з дореволюційними часами, і система освіти. У 20-ті роки вона мала такий вигляд: діти від 4 до 8 років виховувалися в дитячих садках та будинках; з 8 до 15 років у дитячих будинках і семирічних трудових школах; з

15 років підлітки вступали у профшколи з дворічним терміном навчання, якою завершувалася початкова освіта. У семирічках основна увага зосереджувалася виключно на підготовці молоді для виробництва і не ставилося завдання підготовки до вузу. Крім того змінилася методика викладання і вся система організації навчання від уроку до позашкільної роботи.Вищими навчальними закладами в УСРР протягом 1922-1929 рр. були технікуми й інститути. До технікумів приймали осіб від 17 років. Тут готували фахівців вузької спеціальності. Вже в процесі роботи, набуваючи стаж, випускник технікуму міг стати інженером, агрономом, економістом тощо. В інститутах же здійснювалася підготовка адміністраторів, організаторів виробництва.

52. Господарська і суспільно-політична криза 20-х рр. В країні. Селянські повстання та боротьба з ними.

53. Голодомор 1921 – 1923 рр. В Україні.

1. Передумови та причини голоду. Голод 1921-1923 pp. пов'язаний з такими факторами: 1)- деградацією продуктивних сил унаслідок постійних, триваючих протягом семи років бойових дій на території України; 2)- згубною для народного господарства політикою правлячої партії; 3) - прагненням радянської владипозбавити повстанський рух в Україні підтримкиселянства.Причинами, що викликали голод 1921-1923 pp., вважають: 1)- посуху і неврожай 1921 p., що охопили найважливіші регіони Росії й південні та степові райони України; 2)- скорочення посівних площ, занепад сільськогосподарського виробництвавнаслідок більшовицьких соціально-економічних експериментів; 3) - надмірні реквізиції продовольства.

Посуха охопила основні регіони постачання хліба - Поволжя, Північний Кавказ, та південні губернії України. На півдні України зима 1921 р. видалася малосніжною, а весна майже - майже без дощів. Ставало очевидним, що врожай в республіці буде значно нижчим очікуваного. Але центральний уряд ігнорував труднощі, що склалися в сільському господарстві України. У 1921 р. Україні фактично було збережено продрозкладку, хоча офіційно було проголошено про запровадження продподатку. Центральне керівництво вимагалозбільшити вивіз хліба з уражених посухою південних губерній УСРР. Радянське керівництво України звернулося до керівництва губкомів КП(б)У і губвиконкомів із вимогою за будь-яку ціну вивозити хліб. Селяни зрозуміли, що врожаю не буде і, щоб вижити, треба берегти продовольчі запаси. Вони почали відкрито чинити опірзаготівельникам. Тоді політбюро ЦК КП(б)У в травні 1921 р. вирішило залучити до вилучення хліба регулярну армію. Головним завданням було поставлене вивезення хліба до Росії.За офіційними даними у травні 1922 р. в Україні голодувало понад 3,7 млн чоловік..Величезна кількість хліба з України вивозилася в голодуюче Поволжя і промислові центри Росії, насамперед Москву і Петроград, а з 1922 р. - і за кордон. До нового врожаю не дожили сотні тисяч селян. Голод усугубився епідемією холери, яка взимку 1921-1922 pp. поширилася з Поволжя на Україну.2. Політика більшовиків, спрямована на недопущення ослаблення правлячого режиму. Незважаючи на горе і страждання мільйонів людей, зусилля більшовиків були спрямовані, у першу чергу, не на подолання голоду, а на недопущення ослаблення правлячого режиму.Проявами цього було наступне: - 1) замовчування факту голоду в Україні при розголошенні відомостей про голод у Росії; навіть під час голоду з України вивозилося продовольство і хліб під виглядом допомоги голодуючим Поволжя; 2)тільки з другої половини 1922 р. влада визнала наявність голоду в Україні й дозволила міжнародним організаціям надати Україні допомогу;- проведення хлібозаготівель у районах, охоплених голодом; 3)- ізоляція районів, охоплених голодом, від іншої частини України; 4)військові підрозділи перекривали всі шляхи сполучення між північними і південними губерніями, конфіскували продовольство в тих, хто прагнув провезти його на південь; 5)- використання голоду для посилення репресій проти духовенства, конфіскації цінностей із храмів і культових споруд.3. Наслідки голоду 1921-1923 pp. Серед наслідків голоду 1921-1923 pp. можна виділити такі: 1) - людські втрати: тільки в 1921 р. в Україні вмерли від голоду сотні тисяч селян;2)- придушення повстанського руху на півдні України. В умовах голоду повстанський рух позбавився підтримки селянства і пішов на спад; для більшовицького режиму голод став фактором, який втихомирював селян ефективніше, ніж каральні експедиції більшовицьких військ;-3) за рахунок українського селянства більшовики вирішили проблему постачань продовольства в промислові центри і змогли втримати владу в умовах кризи.

Таким чином, у 1921-1923 pp. в Україні вперше був використаний терор голодом як форма здійснення державноїполітики.