56. Модель видової специфіки мистецтва: Відродження

Характерною особливістю теоретичних орієнтирів дослідників доби Відродження є їхній пильний інтерес до феномену зображаль-них мистецтв. Саме тому наукові здобутки цього періоду щодо про-блеми видової специфіки мистецтва насамперед ототожнюються з трактатами «про живопис», «про зодчість» і «про статую». цілісна реконструкція ренесансної моделі видової специфі-ки мистецтва потребує залучення «Трактату про живопис» Леонардо

Видова специфіка мистецтва в контексті естетичної теорії

да Вінчі, який, з одного боку, є унікальним зразком теоретичного до-слідження цієї проблеми видатним практиком мистецтва, з іншого — заповнює майже сторічний вакуум, що утворився між концепціями А. Б. Альберті і дж. Вазарі. Продуктивність осмислення відповідного аспекту естетичного досвіду доби Відродження передбачає необхідність аналізу теоретичного руху: Л. Б. Альберті -» Леонардо да Вінчі -» дж. Вазарі.

Теоретичні міркування Л. Б. Альберті, висловлені ним на сторінках усіх трьох трактатів, підпорядковані головній меті — осмисленню видової специфіки мистецтва в контексті понятійно-категоріального апарату естетики. Такий підхід, зокрема, дав дослідникові можливість зосередитися на аналізі проблем прекрасного, гармонії та краси.

у трактаті «про живопис» Альберті дійшов важливого висновку про необхідність самовираження митця, превалювання індивідуального начала під час творчого процесу. Значно вищий щабель і доводить продуктивність евристичного по-тенціалубіографізму при аналізі феномену творчої особистості.

Важливе місце в контексті естетичної думки посідає теза Дж. Ва-зарі щодо пошуку перетину еволюції малюнка. Помітним досягненням Дж. Вазарі, що не втрачає своєї актуаль-ності й понині, є коригування поняття ремесло, яке для дослідника є синонімом професіоналізму. Вчений чітко проводить думку про необ-хідність досконалого оволодіння своєю професією — «ремеслом», яке відкриває шлях до художніх проривань в царині мистецтва. Отже, Ва-зарі виступає руйнівником «робітничої традиції» тлумачення поняття ремесло, з яким ототожнювали «механічні види» мистецтва: архітек-туру, скульптуру та живопис. Як відомо, під безпосереднім впливом Дж. Вазарі в Італії розпочався «академічний рух», що остаточно закрі-пив за митцями статус їхньої належності до елітарних верств суспіль-ства. Цей процес зумовлює формування ще однієї тенденції в динаміці руху видової специфіки мистецтва, яка надавала пріоритет «витонче-ним мистецтвам» — bellearti, beauxarts і виконала функцію перехідно-го етапу до нового періоду осмислення видової структури мистецтва.

№ 21

23. Категорія «естетичне» та її особливості.

То є найбільш загальна категорія естетики, яка характеризує специфіку всіх форм естетичної діяльності, що й відрізняє їх від усіх форм людської діяльності. Відразу ж наголосимо, що категорія естетичне сформувалася пізніше, ніж усі інші, про які вже йшлося. Ми знаємо, що прекрасне — найдавніша естетична категорія, і довгий час саме вона визначала сутність естетичних явищ.Сутністьестетичнихявищ, про що говорилось у попередніхрозділах, вдалосяз'ясуватилише нагрунтібільшрозвиненогофілософського методу діалектики і матеріалізму. Аджеправильнерозуміннясутностіестетичногоможливетількитоді, коли людину, їїсутніснісилирозглядати в умовахжиттєвихобставин, якіїхоточують і роблятьтим, чимвони є насправді.

Естетичне — метакатегорія естетики, що характеризує певну сфе-ру цінностей, пов'язану із суспільно значущою змістовною формою, яка дається людині в акті чуттєвого сприймання.

Основні естетичні категорії соціологічні (Спенсер, конт), психофізіологічні (Фехнер), психо-логічні (Ліппс), культурологічні (Тайлор) дослідження естетичних феноменів як таких, що вийшли далеко за межі мистецтва і ототож-нювалися з усією сферою культури. Правильнерозуміннясутностіестетичногоможливетількитоді, коли людину, їїсутніснісилирозглядати в умовахжиттєвихобставин, якіїхоточують і роблятьтим, чим вони є насправді. Крім того, потрібне і розуміннясвіту як живої, чуттєвоїдіяльностііндивідів— йогоневід'ємнихскладників й активнихперетворювачів.Отже, зрозуміти, що таке естетичне як чуттєве можна не шляхом аналізу і систематизації конкретних об'єктів естетичного сприйняття, а через відкриття загальних законів практично-духовного освоєння людиною дійсності, через розуміння того, як ці закони обумовлюють ту особливу структуру людського пізнання, яка і робить можливим та необхідним естетичне відношення і сприймання. Йдеться, власне, про проблему дослідження практичних і духовних передумов, які історично виникають в ході розвитку людської спільноти.В категорії естетичне, як вона розуміється у сучасній естетиці, закладені фундаментальні ідеї: 1) про діалектичну єдність універсального розвитку людської діяльності і творчості за законами краси; 2) про взаємозв'язок розвитку виробничих сил людства з розвитком багатства людської природи як самоцілі; 3) про взаємозалежність розвитку індивіда, а отже, і його духовного світу від універсального його практичного відношення до дійсності; 4) про особливості творчої праці в умовах «царства необхідності» і «царства свободи».

Таке розуміння сутності естетичного дає змогу по-новому підійти до вирішення багатьох теоретичних питань, зокрема таких, як природа творчих здібностей людини, сутність творчості, походження мистецтва, його зв'язок з продуктивною працею, відношення мистецтва до дійсності, його соціальні функції та завдання естетичного виховання.