58.Модель видової специфіки мистецтва: XIX—XX століття

Важливий етап в осмисленні проблеми видової специфіки мистецтва пов'язаний з добою романтизму. Традиційно у контексті романтизму виокремлюють три його гілки: німецьку, англо-американську та французьку, що мали свої особливості, які вплинули на аналіз проблеми видової специфіки мистецтва.

Представники німецького романтизму Новаліс, Тік, Шлегель та інші, надають особливого статусу музиці, вважаючи її найвищим із мистецтв. Надаючи музиці виняткового статусу, німецькі романтики, як і їхні попередники, приділяють значну увагу проблемі синтезу — пошуку взаємозв'язку між поезією, музикою та живописом, що, зокрема, стане основою теорії оперного мистецтва Р. Вагнера.

В англо-американській традиції романтизму парадигма видового пріоритету зазнає певних змін. на перші позиції виходить поетичне мистецтво, провідні представники якого, зокрема Кольридж, Вордсворт, Байрон, Шеллі, Кітс, По вважають поезію найвищою, навіть універсальною, формою пізнання.

Третій напрям романтичного руху ототожнюється із здобутками французького мистецтва та естетики, для яких досліджувана проблема, хоча і в опосередкованій формі, але постає досить гостро. Модель видів мистецтва, що сформувалася в межах цього регіону, мала доволі специфічний характер. Водночас в концептуальних моментах вона перетиналася з німецькою та англо-американською моделями, і певною мірою можна говорити про факт поєднання обох підходів, а отже, визнання французами особливого статусу і музики, і поезії. Французькі романтики вносять до «списку видових лідерів» і живописне мистецтво, специфіка якого давала змогу відтворити бунтарський настрій, притаманний романтичному напряму.

У контексті «абсолютної ідеї Гегеля поряд із філософією й релігією чільне місце посідає феномен мистецтва, який проходить три основні етапи розвитку, що відповідають трьом його формам — сим-волічній, класичній і романтичній. Найвищим виявом символічної форми є архітектура, класичної — скульптура; переходом від класичної до романтичної виступає живопис; музика відповідає романтичній формі мистецтва, і логіку цього руху завершує поезія.

Шеллінг виокремлює дві форми мистецтва — ідеальну та реальну. Щодо ідеальної форми, то до неї

належать усі словесні мистецтва (лірика, епос, драма).Учений вважає їх ідеальними, оскільки вони є породженням ідей розуму. До другої форми Шеллінг відносить музику, живопис, пластику.

Новий етап в розробленні проблеми видової специфіки мистецтва пов'язаний з іменем А. Шопенгауера. Надзвичайно високо цінуючи мистецтво як своєрідний новий світ,

філософ систематизував його види, розподіливши їх на дві категорії:

«корисні» та «витончені». Так, нижчу сходинку посідає зодчество, наступну — прекрасне садівництво і ландшафтний живопис, потім ліплення та історичний живопис, за ними — поезія, а найвищу — трагедія. При цьому філософ «ігнорує» театр і робить це в той історичний період, коли художні досягнення цього виду мистецтва виявили себе надзвичайно потужно.

Німецький учений М. Дессуар запроваджує принцип подвійної систематизації видів мистецтва. Перша — естетичний підхід, зумовлений розподілом на дві групи — просторові та

часові мистецтва. До просторових М. дессуар відносить архітектуру, скульптуру, живопис, до часових — музику, танець, поезію.

Т. Манро, запропонував концепцію розподілу мистецтв на геометричні та біометричні; С. Лангер, структурувала мистецтва за «типом ілюзії, яку вони породжують»; Л. Адлер систематизував мистецтва за принципом «пластичні» — «звукові» та «діонісійські» — «аполлонівські.

Ще один потужний напрям в осмисленні проблеми видової специфіки мистецтва в першій половині XX ст. ототожнюється з іменем видатного французького естетика Е. Сурьо. У своїй праці «Співвід-ношення мистецтв. Елементи порівняльної естетики», що вийшла друком у 1947 p., дослідник пропонує модель класифікації видів мистецтва, застосовуючи подвійний підхід, що викликає асоціації з поглядами М. дессуара.

На першому рівні своєї моделі Е. Сурьо поділяв мистецтва на такі, що використовують лінію, і такі, що використовують об'єм, барви, світло, рух, звук, а отже, структурує види мистецтва за їх ви- ражальними засобами. другий рівень систематизації визначався розподілом на абстрактне мистецтво та мистецтво, що відтворює дійсність. на завершальному етапі цього руху Е. Сурьо зосереджує увагу на розробленні нових видів мистецтва.

Таким чином, в моделі філософа поряд із «чистим» живописом з'являється репрезентативний, а поряд із музикою — дескриптивна музика.

Р. канудо. спирається на принцип «природного підходу», який дає йому можливість розділити їх на пластичні та ритмові. до пластичних дослідник відносить архітектуру, скульптуру, живопис; до ритмових —музику, танець, поезію. На межі століть ці види мистецтва об'єднує кінематограф .

Дослідник наполягав, що ми маємо потребу в кіно, щоб створити тотальне мистецтво, до якого

завжди тяжіли б усі інші види мистецтва.

№23