57. Аграрна політика англійців

Колонії служили інтересам панівних класів і як джерела особистого збагачення, і як прискорювачі економічного розвитку країни. Характерним методом експлуатації було насильницьке пограбування колоніальних народів. Всевладдя в колоніях спрощувало для англійців це завдання. Не знаючи над собою контролю, вони стягували тут довільні податки і збори, вимагали хабарі і підношення, податкові чиновники були наділені судової і поліцейської владою.

Позаекономічний примус залишалося важливим методом витягу колоніальної прибутку на всіх етапах історії колоніалізму. Однак його роль не була незмінною: з розвитком капіталізму на перший план висувається підпорядкування колоній потребам та інтересам буржуазії в цілому.

Колоніальна торгівля забезпечувала перевагу вивезення над ввезенням. Аж до кінця XVIII ст. багатство країни ототожнювалося з грошима у формі дорогоцінних металів і уряд проводив політику протекціонізму: воно обмежувало і навіть забороняло ввіз іноземних товарів і продуктів, без яких країна могла обійтися, і всіляко заохочувала свій власний вивезення.

До кінця XVIII ст. в системі намітилися зміни. Значення звичайних колоніальних товарів, відходить на другий план, зростає частка продовольчої сировини.

Перетворення Індії в ринок збуту англійських товарів, яке супроводжувалося припиненням вивозу продукції індійського виробництва, призводило до масового руйнування і загибелі індійських ремісників.

Англійська митна політика в колоніях була спрямована на те, щоб штучно затримати розвиток тут національної промисловості й примусити населення все необхідне купувати в Англії. Починаючи з другої чверті XIX ст. колоніальні володіння починають виступати в якості об'єктів вивезення. Ряд завойовницький воєн, які англійська Ост-Індійська компанія вела в Індії метою захоплення й колоніального поневолення ряду індійських територій, а також з метою розтрощення свого головного колоніального суперника - французької Ост-Індійської компанії. Між обома компаніями йшла збройна боротьба. У січні 1761 англійська Ост-Індійська компанія здобула повну перемогу - вигнала французів з їхнього головного володіння - Пондішері. Її результати були закріплені в Паризькому договорі 1763 р., який завершив семирічну війну в Європі.

У результаті перетворення Індії в колоніальну державу Англії, а також припинення Ост-Індської компанії, англійське уряд став проводити ряд економічних і політичних реформ.

Індійська медична служба була утворена ще у ХУШ ст. для обслуговування армії. Проте в мирний час багато військові лікарі переключилися на лікування цивільного населення. За півстоліття, що передували Першій світовій війні, така практика стала регулярною, і члени Індійської медичної служби взяли на себе відповідальність за загальний стан охорони здоров'я в країні.

У середині 19 ст. дороги в країні були в дуже поганому стані, а в багатьох районах просто були відсутні. Штат Департаменту громадських робіт комплектувався за рахунок кадрів з Корпусу королівських інженерів до 1871, коли був заснований коледж Куперс-Хілл, який готував цивільних інженерів. Однак незабаром з'ясувалося, що високваліфікованих фахівців використовувалися для виконання досить рутинної роботи. Тому була організована самостійна інженерна служба, куди набирали осіб, які закінчили місцеві коледжі. Це допомогло розгорнути прокладку доріг та будівництво мостів. Ще більш широкі масштаби придбало спорудження іригаційних каналів і дамб.

Британські ділові кола були готові йти на ризик, бо низькі ставки оподаткування в Індії дозволяли розраховувати на гарний прибуток. Чайні плантації закладалися настільки стрімкими темпами, що до кінця 19 ст. в чаївництво було зайнято 0,5 млн. чоловік; рівним чином британські підприємці активно розвивали виробництво джуту у Бенгалії. Зростання попиту на паливо зумовив розширення видобутку вугілля. Видатний індійський заводчик Джамшеджі Тата створив цілу галузь - чорну металургію.

Ще раніше індійці почали фінансувати зародився в країні фабричне бавовняне виробництво, але саме Тата направив Індію на шлях справді промислового розвитку. Цьому курсу сприяла схвалена зверху система керуючих агентств, що складалася в тому, що британські фірми вкладали капітал у нове підприємство і потім продавали частину пакету акцій, зберігаючи за собою технічний контроль та адміністративне керівництво. Отримані від продажу кошти інвестувалися в чергові об'єкти.