74. Першй період Танзимату; основні напрямки реформування та його результати.

Результативність реформ Махмуда II явно не влаштовувала політичну верхівку Порти: боєздатність османської армії лишилася невисокою, не вдалося відновити єдність імперії, а політичну долю Порти вирішували вже не стільки самі османські можновладці, скільки лідери провідних європейських країн — Британії, Франції, Росії, Австрії. Проблема державної, воєнно-економічної та культурно-технологічної модернізації оттоманського імперського організму лишалася актуальною. Спробою її розв’язання стала нова хвиля масштабних нововведень, епоха яких дістала назву Танзимат (араб, танзим — «порядок», «устрій»). Лідером чергового покоління турецьких реформаторів став тогочасний міністр закордонних справ Порти (а в минулому — османський посланник у Парижі та Лондоні) Мустафа Решид-паша (1800—1858), якому вдалося невдовзі після офіційної інтронізації Абдул-Меджида заручитися підтримкою молодого султана щодо ініціювання нової серії реформ, спрямованих на досягнення «благодатного устрою» (хайріє танзимат) Оттоманської імперії. Формально початком Танзимату стало прилюдне (у присутності султана, вищих духовних і світських сановників Порти та іноземних послів) проголошення на розташованому перед султанським палацом парковому майдані Гюльхане («Помешкання троянд») офіційного гатті-шеріфа про реформи, що відбулося 3 листопада 1839 р. Завершилася церемонія публічною присягою на вірність гатті-шеріфу, яку приніс особисто султан-реформатор Абдул-Меджид.

Гюльханейський гатті-шеріф містив програму справді епохальних за масштабами нововведень, які, будучи реалізованими, мали якісно змінити обличчя Оттоманської Порти. Він гарантував усім підданим султана рівні права на безпеку життя, честі й майна, обіцяв справедливу реорганізацію податкових зборів, проголошував ліквідацію відкупної системи, декларував гласність судочинства і рівність підданих (незалежно від віросповідання) в їхніх правах і обов'язках перед державою, забороняв конфісковувати майно засуджених, обіцяв запровадити «правильний» спосіб набору новобранців до армії та скоротити термін військової служби до 4—5 років. Так було започатковано реформи, реалізація яких супроводжувалася ухваленням низки принципово нових законодавчих актів. Уже в 1840 р. султан підписав указ про створення системи комерційних судів, які мали гарантувати забезпечення особистих прав індивіда незалежно від його віросповідання. Тоді ж було офіційно скасовано відкупну систему ільтізам, а в 1843 р. скорочено термін строкової військової служби (від 15 до 5 років). Щоправда, в 1841 р. під тиском консервативних сил Абдул-Меджид змушений був відправити Решид-пашу у відставку, однак втручання західних держав (насамперед, Англії та Франції) остудило запал традиціоналістів, і в 1845 р. Решид-пашу поновили на посаді міністра закордонних справ, а наступного року головний реформатор був призначений на посаду великого візира. Це значно активізувало реформаційний процес.

Активно здійснювалася реорганізація судової системи імперії. В 1846 р. уряд прийняв закон, відповідно до якого немусульмани могли на рівних з мусульманами виступати свідками в суді, а в 1850 р. — Комерційний кодекс, для реалізації вимог якого створювалася система спеціальних світських комерційних судів. У 1854 р. для розгляду кримінальних справ у стосунках мусульман із немусульманами був організований спеціальний суд міжконфесійних конфліктів. У дусі політики міжконфесійного примирення в 1852 р. вийшов закон про створення при «захисниках» (намісниках вілаєтів) дорадчих представницьких меджлісів, до складу яких увійшли представники місцемої світської та духовної знаті, у тому числі немусульмани, яких у такий спосіб уперше за всю османську історію допустили до участі в управлінні країною (бодай на місцевому рівні). Відбувалося також реформування освітньої системи: в 1846 р. уряд прийняв закон про початкову й середню освіту (який передбачав створення світських шкіл) і заявив про намір відкрити в Стамбулі перший світський університет західного зразка. В 1851 р. у Стамбулі було засновано Ерджуменіда-ниш («Комітет знань») — прообраз Турецької Академії наук.

Звичайно, результативність першої хвилі танзиматських реформ лишалася доволі скромною. За браком коштів уряду так і не вдалося реально ліквідувати систему відкупу податків (у 1852 р. її поновили), вирішення всіх бюрократичних питань, як і раніше, здійснювалося через корупційний бакшиш, а про відновлення реального владного суверенітету офіційного Стамбула над напівавтономними окраїнами Порта могла лише мріяти. Забуксувала й військова реформа, отож, коли в османську армію почали набирати рекрутів-християн, уряд спеціальною постановою (1847) визначив, шо офіцерами в оттоманському війську можуть бути виключно мусульмани. Та й масова різанина сирійських маронітів у 1845 р. продемонструвала проблематичність міжконфесійного миру в імперії. Саме в цей час виникла нова криза в російсько-турецьких відносинах, чергове загострення якої припало на 1850 р.