4. Складні судження

Складні судження - це ті, які складаються з простих суджень, з'єднаних між собою логічними сполучниками: «і», «або», «чи», «якщо,... то», «тоді і тільки тоді, коли...» або їхніми синонімами. В структурі складного судження є кілька суб'єктів і предикатів. Існують такі види складних суджень: сполучні, розділові, умовні, еквівалентні.

1. Сполучне (єднальне або кон'юнктивне) судження - складне судження, яке утворюється з простих, з'єднаних між собою логічними сполучниками: «і», «та», «але», «проте», «хоча». В цих судженнях стверджується або заперечується належність предмету різних ознак або наявність ознак, що належать різним предметам.

Наприклад: «Він є гарним бухгалтером-практиком і навчається заочно»; «Матеріалізм та ідеалізм є основними напрямками у філософії»; «Ухвала суду має бути законною і обґрунтованою».

Сполучне судження має таку формулу:

А^В

Кон'юнктивне судження буде істинним тоді і тільки тоді, коли кожне просте, яке входить до його складу, буде істинним, і хибним, якщо хоч одне із них буде хибним.

Запишемо це у вигляді таблиці:

А	В	АВ
і	і	і
і	X	X
X	і	X
X	X	X

2. Розділове (диз'юнктивне, розподільне) судження - утворюється з простих, з'єднаних між собою логічними сполучниками: «або», «чи», «чи...чи», «то...то», «не то...не то», «чи то...чи то». В цих судженнях стверджується або заперечується наявність у предмета різноманітних ознак або можливість належності однієї і тієї ж ознаки декільком предметам. Наприклад: «Я поїду на південь поїздом або полечу літаком»; «Остап Бендер поїде до Ріо-де-Жанейро мільйонером або залишиться в Одесі кербудом».

Розрізняють два види розділових суджень: розділово-виключаючі (судження строгої диз'юнкції) та сполучно-розділові (судження слабкої диз'юнкції).

Розділово-виключаюче судження - це таке судження, яке виключає належність предмету двох або більше ознак одночасно або однієї і тієї ж ознаки декільком предметам одночасно. Наприклад: «Я складу іспит з філософії або на «5», або на «4»; «Попереднє розслідування закінчується або припиненням справи, або відданням звинуваченого під суд».

Розділово-виключаюче судження позначається формулою:

AvB

Судження строгої диз'юнкції буде істинним тоді, коли істинним є лише один із членів диз'юнкції. Якщо члени строгої діз'юнкції мають однакове значення істинності, то відповідне розділово-виключаюче судження буде обов'язково хибним. Запишемо це у вигляді таблиці:

А	В	AvB
і	і	X
і	X	і
X	і	і
X	X	X

Сполучно-розділове судження - це таке судження, яке не виключає належності предмету двох або більше ознак одночасно або однієї і тієї ж ознаки декільком предметам одночасно. Наприклад: «Успішна відповідь студента на іспиті залежить або від якості самопідготовки, або від праці на лекціях, або від настрою викладача».

«Підвищення рентабельності підприємства досягається шляхом підвищення продуктивності праці або шляхом зниження собівартості продукції».

Сполучно-розділове судження позначається формулою: A  B

Судження слабкої диз'юнкції буде істинним тоді, коли істинним буде хоча б один із членів диз'юнктивного висловлювання, і слабка диз'юнкція буде хибною, якщо кожен її член буде хибним. У вигляді таблиці це записується так:

А	В	А В
і	і	І
і	X	І
X	і	І
X	X	X

3. Умовне (імплікативне) судження - це складне судження, утворене з простих, з'єднаних між собою логічним сполучником: «якщо, ...то». В цьому судженні стверджується або заперечується належність ознаки у предмета за певних умов.

Наприклад: «Якщо студент протягом всього періоду навчання у вузі наполегливо вчиться, то він стає справжнім фахівцем»; «Якщо бюджет не буде прийнятий вчасно, то це тільки негативно вплине на соціальну сферу».

Структуру умовного судження можна записати такою формулою: АВ

Умовне судження і складається із логічної підстави (засновку) і логічного наслідку (висновку). Змістом підстави є знання про умови, від яких залежить певний наслідок. Змістом наслідку є знання про наявність або відсутність певного явища чи факту зв'язку з умовами, про які йшлося .в підставі.

Не кожне судження, в якому наявний сполучник «якщо... то», є умовним судженням. Так, речення «Якщо вчора ще ніхто не знав, хто виграє футбольний матч, то сьогодні це всім відомо», хоч і має сполучник «якщо... то», не є умовним судженням, оскільки умовно-наслідкового зв'язку воно не виражає.

Умовне судження може бути висловлене і без умовного сполучника «якщо... то», наприклад: «Хто не працює, той не їсть»; «Хочеш їсти калачі - не сиди на печі».

Імплікативне судження є хибним тоді і тільки тоді, коли висловлювання-засновок - є істинним, а висловлювання-висновок - хибним. В усіх ін_: ших випадках імплікативне судження буде істинним.

Таблиця істинності імплікативних суджень має такий вигляд:

А	В	АВ
і	і	і
і	X	X
X	і	і
X	X	і

4. Еквівалентне судження (судження рівнозначності, тотожності) -

складне судження, яке утворене з простих, з'єднаних між собою логічним сполучником «тоді, і тільки тоді, коли...». В цьому судженні стверджується така залежність між простими судженнями, згідно з якою кожне з них є необхідною і достатньою умовою для існування другого.

Наприклад: «Студент буде допущеним до іспиту з фізики тоді і тільки тоді, коли будуть зараховані відповідні лабораторні роботи»; «Тоді і тільки тоді, коли людина досягає пенсійного віку, вона має право на отримання пенсії за віком».

Еквівалентне судження має таку формулу: АВ

Судження рівнозначності буде істинним, коли всі його складові частини є одночасно істинними або одночасно хибними.

Таблиця істинності еквівалентності:

А	В	АВ
і	і	і
і	X	X
X	і	X
X	X	і