2. Поділ повинен здійснюватися за однією основою.

Порушення цього правила призводить до помилки «підміна основи поділу», яка наявна в прикладі: «Усі злочини поділяються на розкриті, не-розкриті і навмисні». Члени поділу «розкриті злочини» і «нерозкриті злочини», виділені за однією основою, а член поділу - «навмисні злочини» - за іншою.

3. Члени поділу повинні виключати один одного, тобто їх обсяги не повинні мати спільних елементів. Це правило випливає із попереднього. Якщо вибрана не одна основа, то члени поділу будуть знаходитись у відношенні часткової сумісності.

Наприклад: «Студенти бувають відмінники, заочники і спортсмени». Тут поділ проведено за трьома основами відразу: 1) успішністю; 2) формою навчання; 3) відношенням до спорту. Члени поділу не виключають один одного тому, що одні і ті ж студенти можуть входити одночасно до обсягу всіх членів поділу.

4. Поділ повинен бути поступовим, безперервним, тобто члени поділу повинні бути однопорядковими видами. Кожне видове поняття повинне бути найближчим видом даного роду. Порушення цього правила призводить до помилки «стрибок у поділі».

Так, наприклад, якщо функції підприємства поділити на «внутрішньо-економічні» і «зовнішньоекономічні», а потім кожен із цих видів поділити в свою чергу на найближчі види («внутрішньоекономічні», наприклад, на «виробничо-технологічні», «економічні» і «соціальні»), тоді поділ буде здійснюватись безперервно. Якщо ж функції підприємства ми станемо ділити на «зовнішньоекономічні» і «соціальні», то ми припустимо помилку -«стрибок у поділі».

5. Поділ повинен здійснюватися за істотною ознакою. Наприклад: «Населення міста поділяється на сумних і веселих». Поділ зроблено неправильно, не за істотною ознакою.

РОЗДІЛ 3. ЛОГІКА

ЛЕКЦІЯ. TEМA 3.3. СУДЖЕННЯ

1. Загальна характеристика суджень

2. Прості категоричні судження, їх види і структура

3. Розподіленість термінів у категоричних судженнях

4. Складні судження

5. Відношення між судженнями за істинністю. «Логічний квадрат»

1. Загальна характеристика суджень

Мислити окремими, ізольованими поняттями людина не може. Пізнаючи певні предмети, вона міркує про зв'язки цих предметів з їхніми ознаками, стверджуючи або заперечуючи їх.

Судження - це форма мислення, яка стверджує або заперечує існування предметів, зв'язки між ними, наявність або відсутність тих чи інших ознак чи відношень у предметах. Судження надає людській думці певної завершеної форми. Судження може бути істинним або хибним.

Істинним називається таке судження, яке правильно відображає дійсність, його зміст відповідає тому, що є насправді.

Хибним є судження, яке неправильно відображає дійсність, зміст його не відповідає тому, що є насправді.

Так, судження: «Безробіття виникає тоді, коли пропозиція праці (трудових ресурсів) перевищує попит»; «Державний бюджет країни складається з надходжень і видатків»; «Київ - столиця України» - є істинними, вони відповідають дійсності.

А такі судження, як: «Тернопіль більший від Києва»; «Крадіжка не є злочином»; «Наша держава має розвинуту ринкову економіку» - хибні, оскільки їхній зміст не відповідає дійсності.

Кожне просте судження має свою логічну структуру, тобто складається із суб'єкта (логічного підмета), предиката (логічного присудка) і зв'язки.

Суб'єкт - це поняття, яке відображає предмет думки. Позначається літерою S (перша літера латинського слова subjectum).

Предикат — це поняття, яке відображає властивості, ознаки предмета думки. Позначається літерою Р (перша літера латинського слова praedicatum).

Суб'єкт і предикат судження називаються термінами судження.

Зв'язка в судженні відображає той зв'язок, який існує між предметом думки і певною властивістю. Зв'язка встановлює належить чи не належить предметові судження властивість, що мислиться в предикаті. Зв'язка виражається такими словами: «є», «не є», «суть», «не суть» або їхніми синонімами. Іноді зв'язка в судженнях пропущена.

У суджені можуть бути слова «всі», «деякі», «переважна більшість», «не всі», - які вносять певні уточнення. Вони називаються кванторами.

Наприклад, в судженні: «Кооператив - це добровільне об'єднання громадян» - зв'язка пропущена, суб'єктом є поняття «кооператив», а предикатом поняття «добровільне об'єднання громадян».

Судження відрізняється від поняття. Якщо поняття відображає сукупність істотних ознак предмета, то судження відображає окремі відношення між предметами і їхніми ознаками, причому шляхом їх ствердження або заперечення.

Усі судження поділяються на прості та складні.

Простим називається судження, яке складається з одного суб'єкта і одного предиката.

Наприклад: «Фермерське господарство є юридично самостійною одиницею».

Складним називається таке судження, в якому наявні кілька предикатів чи суб'єктів. Складні судження складаються з кількох простих суджень.

Наприклад: «Відбудеться суд, і він винесе остаточне рішення».

Прості судження, в залежності від того, що вони відображають - властивість чи відношення, поділяються на судження властивості та судження із відношенням.

Судження, в якому стверджується чи заперечується належність предмету певної ознаки чи властивості, називається судженням властивості, або атрибутивним судженням.

Наприклад: «Норми права мають примусовий характер»; «Інфляція призводить до негативних наслідків»; «Уряд своєю постановою не забороняє комерційним банкам надавати кредити».

За допомогою формули ці судження записують так: «S є Р», «S суть Р», «S не є Р», «S не суть Р».

Судження, в яких відображаються відношення між двома або більше предметами або їхніми ознаками, називаються судженнями із відношенням, або релятивними судженнями. Наприклад: «У 1990 році народжуваність в Україні була більшою, ніж у 2000 році», «У 1991 році інфляція в Україні була вищою, ніж у 2000 році».

Види простих суджень за модальністю

У реальній дійсності зв'язки між предметами бувають можливими, дійсними та необхідними. /Для вираження цих зв'язків у судженнях вживається категорія модальності (від. латин, modus — вид, спосіб, міра). За модальністю судження поділяються на три види: можливості (проблематичні), дійсності (асерторичні), необхідності (аподиктичні).

Судження можливості позначають реально існуючу, але ще не реалізовану можливість: «В 2001 році в Україні можливе зростання валового національного продукту».

Судження дійсності відображають вже встановлену наявність чи відсутність ознаки у предмета в даний час або в минулому: «Не всі підприємства забезпечують зростання своєї виробничої продукції»; «Україна переходить до ринкової економіки».

Судження необхідності вказує на закономірність явища, підкреслюючи його неминучість. Відображається така ознака предмета, яка належить йому за будь-яких умов: «Стабілізація виробництва з необхідністю здійснюється шляхом ряду економічних реформ», '«Стати підприємцем неможливо без спеціальних знань», «Після весни обов'язково наступить літо», «Політика не повинна мати першості над економікою».