Іменники з ознаками прикметникової парадигми

Серед іменників значну групу становлять слова прикметникового типу, що постали внаслідок субстантивації.

Окр. місце, поза системою чотирьох осн. іменникових В., посідають іменники прикметникового походження, які зберігають ті самі флексії, що й у прикметників. Вони належать до іменникової В. прикметникового типу. їхні парадигми збігаються з парадигмами одн. вихідних прикметників (з диференціацією за грамат. родом): знайомий і знайома, наречений і наречена, старий і стара, хворий і хвора, черговий і чергова.

Іменник. відмінки поділяють на типи залежно від особливостей утворення відмінк. форм. До основних, тобто власне іменникових, у сучас. укр. мові належать чотири типи В., які називають відмінами. З них найпродуктивніші перша і друга відміни.

Більш уніфіковане порівняно з іменниковим прикметникове В., пов'язане з розрізненням словоформ повних (членних) і коротких (нечленних) прикметників. Типові для сучас. укр. мови повні прикметники мають грамат. категорії роду, числа і відмінка. Вони існують у двох морфол. варіантах: звичайному стягненому і нестягненому. Показниками звичайного для сучас. укр. мови стягненого варіанта є закінчення -а (-я), -у (-ю), -є (-є) (наз. і знах. в. прикметників ж. і с. р. одн.) та -і (наз. і знах. в. мн.): велик-а, син-я, велик-у, син-ю, велик-е, син-є, велик-і, син-і. За характером кінцевого приголосного (твердого чи м'якого) вони розподіляються між твердою і м'якою групами В. Стилізованим чи діалектним варіантом є нестягнені форми на -ая (-яя), -ую (-юю), -еє (-єє), -ії: велик-ая, син-яя, великую, син-юю, велик-еє, син-єє, велик-ії, син-ії.

Незначний залишок давньої парадигми — короткі прикм. збереглися тільки в застиглій формі наз.—знах. в. одн. ч. р. У сполученнях з усіма непрямими відмінками іменників вони залишаються незмінними. Напр.: «Як ішли ми зелен лугом к зелен гаю, Солов'ї нам ткали пісню диво-дивну» (Б. Олійник)

Окр. підгрупу становлять присв. прикметники з нульовим закінченням у наз. і знах. в. одн. ч. р.: батьків, сестрин.

Крім основних (іменникового і прикметникового) типів В., є проміжні, в яких поєднуються ознаки як іменникового, так і прикметникового В. Це В. особових і зворот, займенників, неособ. займенників і кількіс. числівників. За системою відмінк. флексій проміжні типи здебільшого зближуються з прикметниковим В. Флексії іменник. В. (за винятком род. і знах.) виступають у займенниках я, ти, себе. Через відсутність форми наз. в. займ. себе утворює дефектну парадигму. Особ. займенники мають суплетивне В. — їхні словоформи утворюються від різних коренів: я — мене, ми — нас.

Сучасні українські прізвища поділяються на дві групи: прізвища іменникового типу і прізвища прикметникового типу. За своїм значенням і перші, і другі як родові назви людей є іменниками й підпорядковуються загальним граматичним закономірностям розвитку й функціонування цієї частини мови.

Прізвища ад’єктивного типу відмінюються за прикметниковим зразком, мають форму тільки чоловічого або жіночого роду, а також словоформи множини. Набувши здатності називати особу, прикметник утрачає властивості носія ознаки.

Іменники прикметникового походження, зберігають ті самі флексії, що й у прикметників. Вони посідають окреме місце, перебувають поза системою основних іменникових відмін. І. Вихованець пише: „У зв’язку з переходом прикметників у іменники вихідні морфологічні прикметникові категорії відмінка, числа й роду, синтаксично несамостійні й зумовлені опорними іменниками, перетворюються на синтаксично незалежні, самостійні морфологічні іменникові категорії” [Вихованець 2004, с. 107].

Серед прізвищ прикметникового типу Ю. Редько виділяє такі різновиди:

„а) нечленні форми якісних і відносних прикметників: Білоку́р, Буй, Глух, Куц, Мо́лод;

б) нечленні форми дієприкметників: Ру́бан, Обіща́н, Припха́н;

в) присвійні прикметники з суфіксами -ів, -ов, -ев (-єв), -ин, -ишин (-їшин): Миха́йлів, Іва́нців, Зе́ров, Григо́р’єв, Оле́ксин, Го́їн, Павли́шин;

г) членні форми якісних і відносних прикметників: Голова́тий, Зелене́нький, Завгоро́дній, Коцюби́нський, Стари́цький;

д) членні форми дієприкметників: Мальо́ваний, Погорі́лий, Неві́нчаний” [Редько 1968, с. 51].

Дві перші групи втратили граматичні ознаки прикметників і дієприкметників (вони є ними тільки генетично) і відмінюються як відповідні іменники твердої, м’якої або мішаної групи II відміни.

Усі чоловічі прізвища з суфіксами -ів, -ов, -ев, -ин, що мають форми коротких присвійних прикметників, відмінюються в однині як іменники II відміни твердої групи (за винятком орудного відмінка, що приймає закінчення -им), а в множині вони зберігають прикметникові форми, за винятком називного і кличного відмінка [Редько 1966, с. 95; Матвіяс 1969, с. 124].

Жіночі прізвища типу присвійних прикметників зберігають прикметникове відмінювання як в однині, так і в множині.

ВІДМІНЮВАННЯ МНОЖИННИХ ІМЕННИКІВ

Поза заг. системою іменникових В. перебуває відмінювання множинних іменників.

Множинні іменники в називному відмінку мають закінчення -и (-і, -ї): сан-и, ножиц-і, Пірене-Ї, роковин-и, конопл-і, Лубн-и.

У родовому відмінку виявляється три групи іменників, які виділяються за закінченнями: а) із закінченням -ів (-їв); ша-х-ів, окуляр-ів, збор-ів, пестощ-ів, заздрощ-ів; б) з флексією нульовою: Карпат, конопель, грабель, вил, Прилук, Черкас, нооісиць, входин і в) із закінченням -ей: двер-ей, сан-ей,люд-ей, діт-ей. Спостерігаються паралельні форми в деяких іменників —закінчення -ів (-їв) та нульова флексія: грабл-ів — грабель, грабк-ів — грабок, канікул —канікул-ів, чар — чар-ів.

В ор удному відмінку, крім закінчення -оми (-ями), властивого багатьом іменникам, з'являється закінчення -ми: кур-ми, двер-ми, сань-ми, людь-ми, діть-ми. У деяких іменників воно може вживатися паралельно з -оми (-ями): сан-ями, двер-ями, во-рот-ами.

У давальному й місцевому відмінках іменники з твердим приголосним в основі називного відмінка мають закінчення -ям, -ях: сан-ям, кур-ям, сін-ям, люд-ям і на сан-ях, на кур-ях, на сін-ях, на люд-ях, на діт-ях, тобто відбувається чергування твердого приголосного з м'яким.

В1ДМІНЮВАННЯ ВЛАСНИХ НАЗВ

Українські чоловічі прізвища та географічні назви відмінюються як іменники першої, другої та третьої відмін. Як звичайні іменники, відмінюються чоловічі прізвища на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин, -ін (-ш), але в орудному відмінку вони приймають прикметникове закінчення: Костянтинов-им, Ананьєв-им, Макаро-в-им, Соболев-им, Косов-им і Косів-им, Батурин-им, Данило в-им, Ільїн-им, Оріхов-им, Луков-им і Луків-им. У географічних назвах такого походження зберігається іменникове закінчення -ом: Кос-тянтинов-ом, Ананьєв-ом, Макаров-ом, Косов-ом, Батурин-ом, Оріхов-ом. У давальному відмінку всі ці іменники не мають синонімічних закінчень, а лише -у: Костянтинов-у, Ананьєв-у, Ко-сов-у і Косів-у, Оріхов-у.

Географічні назви, які складаються з прикметника та іменника, відмінюються в обох частинах: Асканії Нової, Кам'янця-Подільського, Переяславу-Хмельницькому. Але похідні від них прикметники відмінюються лише в другій частині: Корсунь-Шевченківського району, у переяслав-хмельницькій школі, кам'я-нець-подільською дорогою.

Сполучення двох іменників або іменника з присвійним прикметником в одне слово вимагає відмінювання тільки другої частини: Івано-Франківська, але: у Кончі-Заспі, Пущі-Водиці.

Якщо власна назва виступає разом із словом, що є родовим поняттям до неї, то її треба узгоджувати у відмінку: біля села Вишеньок, у місті Світловодську. Винятком може бути конструкція, яка має термінологічне значення або якщо власна назва складається з двох слів — іменника та прикметника: за місто Красний Лиман, хоч можливі форми до міста Кривого Рогу.

Імена по батькові відмінюються як звичайні іменники і мають суфікси -ич, -ович (-ьович, -йович) для чоловічого роду; -івн(а), -ївн(а) для жіночого роду: Михайлович, Хомич, Лукич, Васильович, Сергійович, Ігорович, Якимович\ Хомівна, Іллівна й Ільківна, Андріївна, Тадеївна.

Зразки відмінювання прізвищ, імен та по батькові

Н. Тарасенк-о Ігор Юрійович Яковенко Тетян-а Георгіївн-а

Р. Тарасенк-а Ігор-я Юрійович-а Яковенко Тетян-и Георгіївн-и

Д. Тарасенк-у (-ові) Ігор-еві (-ю) Юрійович-у Яковенко Тетян-і Георгіївн-і

3. Тарасенк-а Ігор-я Юрійович-а Яковенко Тетян-у Георгіївн-у

О. Тарасенк-ом Ігор-ем Юрі-йович-еч, Яковенко Тетян-ою Георгіївною

М.(на) Тарасенк-у (-ові) Ігор-еві (-ю) Юрійович-у Яковенко Тетян-і Георгіївн-і

К. Тарасенк-у Ігор-ю Юрійович-у Яковенко Тетян- о Георгіївн- о

Додаток до лекцій №№3-5

В українській мові іменниками потенційного роду є частина найменувань, маркованих граматичним середнім родом 19 напр.: ледащо, мурло, базікало, мазило, одоробло, брехло, убоїще, пор.: «...дядько Биб, мовчкуватий вайло, перший на селі молотник...» (Г. Тютюнник); «Гей ти, вайлої — гукала вона [Маланка] на неї, коли Гафійці ненароком вилітало з рук веретено» (М. Коцюбинський). Зрідка форми яа -о марковая! чоловічим родом, напр.: чванько, сонько.

Омонімічні форми середнього роду на позначення осіб чоловічої і жіночої статі є специфікою саме української мови, від фемінативів вони відрізняються рівнем експресивно-емоційної насиченості компонентів парного протиставлення. «Причина перенесення імен адвпііз та ін. жіночих на чоловічі особи-в «принизливому»,— зазначав О. О. Потебня. Емоційний компонент у «фемінативах», які виражають функцію носія жіночої статі, значно нижчий того ступеня метафоризації, якого досягають «фемінативи» у ролі носія чоловічої статі. Щодо морфологічних одиниць із структурними ознаками середнього роду, які контекстуально відтворюють грамеми чоловічої або жіночої статі, то їх рівень експресивної насиченості однаковий.