5. Види забезпечення виконання зобов'язань та їх класифікація

Починаючи з Цивільного кодексу 1922 р., кодекси неодмінно містили перелік видів (способів) забезпечення виконання зобов’язань. Так, за ЦК України 1922 р. до видів забезпечення було віднесено неустойку, заставу, поруку та завдаток; ЦК УРСР 1963 р. передбачав неустойку, завдаток, заставу, поруку та гарантію.

Відповідно до чинного законодавства України для стимулювання боржника до точного та неухильного виконання зобов'язань, а також в цілях запобігання або зменшення розміру негативних наслідків, які можуть наступити у разі його порушення, зобов'язання може бути забезпечено одним із способів, передбачених ч. 1 ст. 546 ЦК України, іншими нормами законів або угодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, утриманням, завдатком. Отже, закон прямо виділяє наступні способи забезпечення виконання зобов'язань:

1. неустойка;

2. застава;

3. порука;

4. завдаток;

5. гарантія;

6. притримання.

Вказані способи забезпечення виконання зобов'язань виглядають характерними для цивільного права України, крім притримання, яке є принципово новим для українського права інститутом. Водночас, гарантія за ЦК України 2003 р. докорінно відрізняється від гарантії за ЦК УРСР 1963 р. і тому також може вважатися цілком новим видом забезпечення.

Одне зобов'язання може забезпечуватися різними видами (способами) забезпечення одночасно. Разом з цим, залежно від виду забезпечуваного зобов’язання кредитор суто з економічних причин може бути зацікавленим в одному виді забезпечення більше, ніж в іншому (за договором кредитування кредитор більше зацікавлений у забезпеченні зобов’язання завдатком або порукою, оскільки його метою є отримання грошей, тоді як за договором поставки кредитор більше зацікавлений в отриманні виконання в натурі, а отже такі договори набагато частіше забезпечуються неустойкою, виплата якої не звільняє боржника від обов’язку реального виконання).

Усі способи забезпечення виконання зобов'язання залежно від критерію класифікації поділяються на декілька груп.

1. За критерієм відношення до забезпечуваного зобов'язання:

1. акцесорні (додаткові), тобто похідні від основного (забезпечуваного) зобов’язання, залежні від нього: завдаток, порука, застава: породжує акцесорне правовідношення. Недійсність основного зобов'язання тягне недійсність акцесорного.

Як зазначають дослідники, неустойка становить виняток, оскільки є елементом забезпечуваного зобов'язання і не має самостійного значення. Водночас, умова про неустойку, безумовно, не матиме жодного самостійного значення без забезпечуваного зобов’язання, а отже, безперечно, також має додатковий (акцесорний) характер;

2. неакцесорні, тобто, незалежні від основного. Єдиним прикладом є гарантія, яка встановлюється, існує та припиняється окремо від основного (забезпечуваного) зобов’язання, що прямо зазначено в законодавстві.

2. За характером забезпечення інтересів кредитора:

1. речово-правові: для них властивим є те, що інтереси кредитора забезпечуються за рахунок заздалегідь виділеного або відокремленого (індивідуалізованого) майна (застава, завдаток, притримання);

2. зобов'язально-правові: стимулюють боржника до належного виконання зобов'язання шляхом створення можливості пред'явлення до нього або до третіх осіб, що вступили в договір, зобов'язальної вимоги у спрощеному порядку. До них належать неустойка, порука, гарантія.

3. За своєю правовою природою:

1. форми юридичної відповідальності (неустойка, завдаток)

2. такі, що не є формами відповідальності (застава, порука, гарантія і притримання).

4. За критерієм юридичної конструкції:

1. майнові – пов'язані зі встановленням сприятливішого (спрощеного) порядку звернення стягнення на майно боржника (неустойка, застава, завдаток, притримання).

2. особисті – пов'язані з підключенням у якості спів-боржника третьої особи з заздалегідь відомою платоспроможністю (порука, гарантія, застава за участі майнового поручителя).

З практичної точки зору, в особистих видах забезпечення (крім, мабуть гарантії, що ґрунтується на прагненні гаранта отримати прибуток) встановлюються особисті довірчі (фідуціарні) стосунки між боржником та третьою особою. Саме тому, відповідно до ст.523 ЦК, зміна в зобов’язанні боржника припиняє поруку чи майнову поруку, якщо поручитель або майновий поручитель прямо не погодяться забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником (ст. 523 ЦК).

5. За характером впливу на боржника:

1. стимулюючі: види забезпечення, що безпосередньо забезпечують виконання зобов'язань (неустойка і завдаток);

2. гарантуючі: призначені для захисту майнового інтересу кредитора у разі несправності боржника (порука, гарантія);

3. універсальні: стимулюють боржника до виконання зобов'язання, а у разі його невиконання гарантують захист майнових інтересів кредитора (застава і притримання).

6. За критерієм значення для виконання основного зобов'язання:

1. способи, реалізація яких не призводить до виконання основного зобов'язання (неустойка);

2. способи, реалізація яких означає припинення основного зобов'язання (гарантія, порука, застава, завдаток і притримання).

У спеціальній юридичній літературі можна натрапити і на інші класифікації видів (способів) забезпечення. Наприклад, Б.М. Гонгало у своїй монографії «Учение об обеспечении обязательств: вопросы теории и практики» усі види забезпечення за їх метою та функціональним призначенням поділяє на три групи:

1) способи, направлені на стимулювання боржника до належного виконання обов’язків (неустойка, завдаток);

2) способи, направлені на захист інтересів кредитора при порушенні зобов’язання боржником (порука, гарантія);

3) способи, направлені на стимулювання боржника до належного виконання своїх обов’язків, а у разі порушення – на захист інтересів кредитора (застава, притримання).