2. Заміна боржника

Заміна боржника в зобов’язанні відбувається шляхом переведення боргу та правонаступництва.

1) Переведення боргу передбачає заміну у зобов’язанні первісного боржника на нового шляхом укладення спеціального договору. Договір про переведення боргу, так само, як і договір про відступлення вимоги, має укладатися у тій формі, в якій укладено правочин, що оформлює первісне зобов’язання (ст. 521 ЦК).

На відміну від заміни кредитора, яка не зачіпає прав боржника, заміна боржника має значення для кредитора, оскільки йому небайдужий фінансовий стан, а отже і платоспроможність нового боржника, а тому закон вимагає отримання боржником попередньої згоди кредитора на переведення боргу (ст. 520 ЦК). Закон встановлює, що новий боржник має право висувати проти вимоги кредитора всі заперечення, засновані на відносинах між кредитором і первинним боржником.

2) Правонаступництво, тобто перехід до нового боржника обов’язків попереднього боржника після його смерті (для фізичних осіб – в порядку спадкування) або припинення (для юридичних осіб, що припиняються через реорганізацію (злиття, приєднання, тощо)). Обсяг обов’язків боржника визначається аналогічно до визначення обсягу прав кредитора за правонаступництвом.

3. Об’єкти зобов’язання. З точки зору теорії права, об’єктом правовідносин є благо, з приводу якого виникає і здійснюється діяльність його учасників, на що спрямована реалізація суб'єктивних прав та суб'єктивних обов'язків учасників. До об’єктів зобов’язання належать:

1. речі та майнові права (зокрема, гроші та цінні папери);

2. роботи (процеси щодо створення матеріальних благ)

3. послуги;

4. інформація.

Буквально кажучи, оскільки змістом зобов’язань є право на дії іншої сторони, об’єктами також слід визнавати дії боржника щодо передачі речей, іншого майна, сплати грошей, виконання робіт, надання послуг, тощо. Але традиційно, ще з часів римського права, об’єктами називають саме предмет виконання, а не саму дію.

1) Речами відповідно до ст. 179 ЦК є предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, або – з економічної точки зору – будь-які об’єкти матеріального світу, що мають форму товару, тобто, мають певну цінність і тому можуть потенційно брати участь в цивільному обороті.

Право виділяє окрему категорію складних речей та складових частин речі. Особливою річчю є енергія (зокрема, тепло- та електроенергія). Специфічними об’єктами зобов’язань, режим яких максимально наближений до режиму речей, є тварини (ст. 180 ЦК).

Поняття майна як збірного поняття охоплює як окремі речі, сукупність речей, а також майнові права й обов’язки (ст. 190 ЦК). Таким чином, до майна належать як речі, так і певні права вимоги щодо виконання в майбутньому.

Водночас, Господарський кодекс (ст. 66 ГК) до майна підприємств відносить виробничі та невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Поєднують в собі характеристики як речі, так і майнового права (права вимоги) такі особливі об’єкти зобов’язальних правовідносин, як цінні папери.

Найбільш складним матеріально-нематеріальним об’єктом зобов’язальних правовідносин є цілісні (єдині) майнові комплекси (або, за ЦК, – підприємства), тобто об'єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої господарської діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі (Закон «Про оренду державного та комунального майна»). До складу цілісних майнових комплексів входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 191 ЦК).

2) Робота – це діяльність з виготовлення, обробки (специфікації), переробки, ремонту речі або виконання інших дій, які мають матеріальний результат (за змістом ст. 837 ЦК)

3) Послуга – за змістом закону це немайнове благо, яке споживається в момент надання, в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності (ст. 901 ЦК).

4) Інформація, відповідно до ст. 200 ЦК, – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

4. Зміст зобов’язання. Змістом будь-яких правовідносин є права та обов’язки їх сторін. У зобов’язанні одна сторона – боржник – зобов’язана здійснити на користь іншої сторони (кредитора) певне надання, яке може виражатися у двох формах:

1) обов’язок активного типу, що полягає у здійсненні боржником певних зумовлених активних дій (як-от: передання речей (майна), виконання робіт, надання послуг, сплата грошової суми, розкриття інформації, укладення договору, тощо);

2) обов’язок пасивного типу, що полягає в бездіяльності, або утриманні від визначеної дії (наприклад, обов’язок не створювати конкуренції кредиторові на певній території протягом певного часу, не відчужувати майно протягом певного часу, тощо).

Водночас, у кредитора по відношенню до боржника виникає право вимоги, що повинно кореспондувати наявним у боржника обов’язкам. Таке право вимоги складається з двох правомочностей:

1) правомочність вимоги (або право на чужі дії): кредитор має право вимагати від боржника зумовлених договором дій; у цьому відношенні кредитор впливає на волю боржника, який в очах права позбавлений можливості правомірно відмовитися від покладеного на нього виконання;

2) правомочність на захист, або право на звернення до уповноважених юрисдикційних органів або самостійне (в порядку самозахисту) вжиття заходів оперативного впливу на боржника у разі порушення останнім свої обов’язків за договором.

Водночас, у зобов’язальних правовідносинах кредитор позбавлений правомочності, яка є властивою для, наприклад, для кредитора у відносинах власності, – правомочності на власні активні дії. Отже, у зобов’язанні кредитор фактично повинен чекати виконання, а у разі невиконання (тобто, порушення боржником своїх обов’язків) може звертатися до наявних засобів захисту.

Види зобов'язань.

Різноманітність зобов’язальних правовідносин призвела до величезної кількості можливих груп класифікацій залежно від обраного критерію.

1. Історично всі зобов'язання за ознакою підстави виникнення ділилися на дві групи:

• договірні (такі, що виникають на основі договорів, а також квазі-договорів);

• позадоговірні (зобов’язання що виникають передусім на основі завдання шкоди, а також на квазі-деліктних підставах (наприклад, безпідставне збереження або набуття чужого майна).

2. Залежно від суб'єктного складу зобов’язання виділяють:

• односторонні;

• двосторонні;

• багатосторонні.

3. За критерієм визначеності предмету виконання зобов'язання:

• однооб'єктні, у яких боржник зобов'язаний вчинити щодо кредитора певну дію (наприклад, передати визначену договором річ, сплатити певну суму грошей. Невиконання цієї дії тягне порушення договору;

• альтернативні, у яких існує декілька предметів виконання, з яких сторона (як правило, боржник) може вибрати один (наприклад, умова договору «Боржник зобов’язаний сплатити гроші або передати на ту ж суму векселі»);

• факультативні, у яких існує тільки один предмет, але боржник має право замінити його на іншій (наприклад: «Боржник зобов’язаний сплатити гроші або за своїм вибором передати кредиторові інше рівнозначне майно»). За логікою, факультативні зобов’язання, не називаючи іншого предмету виконання, мають містити хоча б приблизний критерій такого виконання (наприклад, вказівку на рівнозначність, еквівалентність, тощо).

4. За характером взаємозв'язки зобов'язань один з одним:

• головні (основні) (наприклад, договір постачання, кредитування);

• додаткові (акцесорні) (наприклад, договір застави, поручительства).

5. За змістом:

• з позитивним змістом (здійснення позитивних дій);

• з негативним змістом (утримання від дії);

6. Залежно від особливості цивільно-правового статусу осіб, що беруть участь в зобов'язанні:

• «загальноцивільні» зобов’язання, у яких обидві сторони діють як рівні суб’єкти без мети систематичного отримання прибутку (здійснення підприємницької діяльності). Наприклад, до таких зобов’язань належать договори дарування, довічного утримання (догляду), найму жилого приміщення, купівлі-продажу між фізичними особами, а також зобов’язання з заповіту. До таких зобов’язань застосовується цивільне законодавство (передусім, положення ЦК);

• господарські зобов’язання, тобто зобов'язання, пов'язані із здійсненням підприємницької діяльності (у яких з обох сторін участь беруть суб’єкти підприємництва, які діють з метою одержання прибутку), наприклад, договори поставки, лізингу, транспортного експедирування, факторингу, будівельного підряду, перевезення вантажів між організаціями, тощо. До таких відносин застосовуються положення Цивільного кодексу з урахуванням положень господарського законодавства (ГК та спеціальних законів, а також антимонопольного та іншого спеціального законодавства);

• споживчі зобов'язання, тобто зобов’язання за участю громадян – споживачів, у яких однією стороною є суб’єкт підприємництва, який здійснює діяльність з обслуговування населення, а іншою стороною є споживач, тобто фізична особа, яка купує товари, придбаває роботи та послуги для особистого, сімейного споживання без мети отримання прибутку, наприклад, договори роздрібної купівлі-продажу, побутового прокату, побутового замовлення, перевезення пасажирів, надання послуг з обслуговування населення (перукарні, приватні медичні клініки, туристичні фірми, тощо).

8. За функціональним призначенням зобов’язання поділяються на:

• регулятивні (як договірні, так і інші зобов'язання – з правомірних дій)

• охоронні (зобов'язання із спричинення шкоди і з безпідставного збагачення).

9. За спрямованістю зобов’язання поділяють на:

• направлені на передачу майна (наприклад, купівля-продаж, поставка);

• направлені на виконання робіт (підряд, будівельний підряд);

• направлені на надання послуг (перевезення, експедиторські, юридичні, консалтингові послуги);

• направлені на сплату грошей (грошові зобов'язання, фінансові послуги).

Особливо виділяють так звані особисті зобов'язання, або зобов'язання особистого характеру – що мають на увазі здійснення відповідної дії безпосередньо учасником зобов'язання – боржником, заміна якого є недопустимою та суперечитиме сутності та меті зобов’язання (виконання ролі в театрі, виконання замовлення митцем, контракт зі співаком на серію концертів, тощо).