§ 1. Свідомість як філософська категорія

Духовне життя — це одна із сутнісних характеристик люди­ни. Різні аспекти духовного життя вивчають психологія, нейро­фізіологія, кібернетика та інші науки, по-своєму осмислюють його мистецтво та релігія. Філософію духовне життя цікавить з точки зору ролі його у вирішенні питання про місце людини у світі. Які відносини життя людського духу і матеріального буття людини? *

Ще донедавна духовне життя фактично зводилося до сві­домості, а до останнього переважно те, що виразно усвідом­лене, може бути сформульованим, висловленим мовою. Роль такої свідомості в житті людини досить значна, але не слід зводити до неї все духовне життя. Інколи поняття «свідомість» вживають у широкому значенні, позначаючи ним усе психічне життя людини — сукупність образів, переживань, спонукань, які виникають у людській життєдіяльності і певним чином впли­вають на неї. У цьому разі поняттям «свідомість» охоплюється не лише усвідомлений, а й підсвідомий рівень. Проте свідо­мість як психічне життя в цілому не адекватне духовному жит­тю, оскільки останнє не зводиться до внутрішнього стану люди­ни, а проявляється в діяльності, вчинках її. Важко, наприклад, відірвати уявлення про мораль і моральні переживання від того, як вони проявляються у реальних вчинках. Духовне жит­тя — це сам процес життя, а не лише психічне переживання його. Тому в широкому розумінні поняття «свідомість» ужива­ють як синонім духовного життя в цілому, як єдність відобра­ження і дійсності.

Філософське осмислення поняття свідомості визначає в|ньому свій специфічний аспект. Зокрема, свідомість розглядає­ться як «клітинки» філософії:

-с

Це означає, що свідомість має бути визначена через співвідно­шення суб'єктивного й об'єктивного, скінченного та нескінчен­ного. У С—О (суб'єктно-об'єктних) відносинах духовне постає як суб'єктивна реальність (ідеальне), що протистоїть об'єктив­ній реальності (матерії). У вітчизняній філософській літературі нерідко до цього все й зводилося: ідеальне розумілося як похід­не, відображення, продукт розвитку матерії. Але С—С (суб'єкт­но-суб'єктні) відносини є набагато складнішими: зрозуміти ду­ховний світ іншого суб'єкта (особливості культури) неможливо лише шляхом об'єктивації його, зведення до об'єктивних проявів. Так, при перекладі з однієї мови на іншу або інтерпретації му­зичного твору певним виконавцем завжди залишається «нероз­чинний залишок» суб'єктивної реальності. Він не може бути виражений через нескінченну низку пояснюючих висловлювань, але тим паче якимось чином охоплюється, співпереживається, і лише завдяки цьому приходить справжнє розуміння суб'єк­тивності іншого. Тут у кінцевому акті співпереживання немовби дихає внутрішня нескінченність, бездонна глибина об'єктивної реальності. Однак така почуттєвість («споріднена увага» за М. Пришвіним) можлива і стосовно реальності об'єктивної при­роди. Тобто ідеальне має бути зрозумілим у єдності всіх трьох указаних аспектів (С — О, С — С, скінченного — нескінченно­го).

Проблема ідеального не зводиться так само і до способу існування його в указаних взаємовідносинах, але містить у со­бі питання щодо характеру взаємодії та взаємопереходу ідеаль­ного з його протилежностями: об'єктивною реальністю (у С — О відносинах), іншою суб'єктивною реальністю (у С — С відноси­нах) і кінцевою швидкоплинною реальністю (стосовно скінчен­ного і нескінченного).

У різних філософських тлумаченнях на перший план вихо­дить той чи інший бік цієї складної проблеми. Охарактеризує­мо підходи щодо вирішення її в основних напрямах філософії.

1. Для суб'єктивного ідеалізму ідеальне є суб'єктивною ре­альністю даного суб'єкта, що не має виходу ані до об'єктивної реальності, ані до інших суб'єктивних реальностей. Ця позиція неминуче призводить до соліпсизму (зоіиз ірзе — існую я один),

284

до неможливості визначення існування чогось іншого. Аби по­збавитися абсурду соліпсизму, доводиться припустити виведен­ня суб'єктивної реальності з реальності об'єктивної (матеріа­лізм) або понадлюдської об'єктивної ідеальної реальності (Бо­га, абсолютного духу).

2. Залежно від розуміння об'єктивної реальності матеріа­лізм тлумачить ідеальне або як функцію природи, або як функ­цію соціальної діяльності людини, що спирається на природні передумови. Перший напрям найбільш наочно виявляється у так званому вульгарному матеріалізмі, згідно з яким духовне життя — це удаваність, яка при детальнішому розгляді зво­диться до фізіологічних процесів у мозку.

Другий напрям розвивається у рамках діалектико-матеріа-лістичної філософії і розглядає ідеальне як особливу власти­вість, вищий продукт розвитку матерії, який має матеріальний бік, але не зводиться до матеріального. У межах цього напряму виявилися неоднозначні підходи до ідеального: воно або по­в'язується з діяльністю людського мозку', або визначається функціонуванням його у рамках суспільного життя, за межами психіки окремої людини ².

Ці підходи мають рацію. Справді, ідеальне не зводиться до матеріального, яке розуміють (на кшалт вульгарного матеріа­лізму) як фізіологічні процеси у мозку. Та матерія як філософ­ська категорія означає будь-яку об'єктивну реальність і не зводиться ані до фізіологічного, ані до фізичного. Особливі вла­стивості духовного життя не виводять її за межі матерії в усіх відношеннях. Це зумовило третю точку зору, згідно з якою свідомість є і матеріальним, і ідеальним у різних відношеннях. Ідеальне є характеристикою свідомості як протилежності ма­терії у межах основного питання філософії. Поза цими межами свідомість, духовне життя підпорядковуються об'єктивним за­конам природи і є матеріальними (зовсім не в дусі вульгарного матеріалізму) ³.

Свідомість є ідеальною саме в межах основного питання філософії в тому відношенні, в якому вона постає як суб'єктив­на реальність. Можемо нескінченно об'єктивувати стани нашої свідомості, але в кожному новому акті свідомості буде присутня нова суб'єктивна реальність, що, з цього погляду, протистоїть реальності об'єктивній, але не зводиться до неї.

3. З точки зору об'єктивного ідеалізму в духовній сфері лю-

¹ Дубровский Д. И. Проблема идеального.— М., 1983.

² Ильенков 9. В. Проблема идеального//Вопр. философии.— 1979.— № 6.

³ Сагатовский В. Н., Злентух И, П. Методологические основи решения проблемні идеальности сознания//Филос. науки.— 1984.— № 4. дини відображаються ідеальні основи самого буття (ейдоси Платона, Абсолюна ідея Гегеля). Ідеальне розуміють як «проект», прообраз світу, а матеріальне — лише як засіб, ма­теріал для втілення його.

4. У духовному житті наявні дві паралельні течії, що не мають єдиної основи,— це ідеальна сутність та матеріальні ме­ханізми діяльності мозку, нервової системи — такою є позиція дуалізму або психофізіологічного паралелізму.

Помилковість останніх двох підходів випливає із загальної критики об'єктивного ідеалізму та дуалізму. Водночас у цих позиціях наявні раціональні моменти і спроба віднайти ко­ріння духовного життя, що не зводяться до матерії, яка вважає­ться фізичною речовиною. Об'єктивне існування ідеального, як уже відмічалося, визнаєтеся й окремими представниками ді­алектичного матеріалізму (позиція Е. В. Ільєнкова).

Наявність у самому фундаменті буття атрибутів, що явно виходять за межі фізичної реальності, і довів розвиток сучас­ної науки (кібернетики, синергетики). Цей факт осмислюється у різних напрямах філософії XX ст. (від певних тлумачень щодо теорії відображення у діалектичному матеріалізмі до еволюціонізму Тейяра де Шардена).