§ 2. Роль соціальної революції в житті суспільства

Конфлікт в середині способу виробництва за певних умов переростає в боротьбу класів як великих соціальних груп суспільства, що розрізняються за їхнім місцем в іс­торично визначеній системі суспільного виробництва, за їх став­ленням до засобів виробництва, за роллю в суспільній організа­ції праці, а отже, за способом отримання і розміром тієї частки суспільного багатства, яку вони мають'. Ця боротьба постійно посилюється тим, шо один клас привласнює собі результати пра­ці іншого Тому будь-яка соціальна революція в кінцевому під­сумку — це боротьба великих соціальних груп суспільства. Ос­новним питанням цієї боротьби є питання про владу.

Для перебудови суспільства, подолання організованої сили старого панівного класу потрібна влада. Питання про державну владу органічно пов'язане з питанням про власність, бо політич­но панівним класом у кінцевому підсумку може стати лише клас, який панує в економіці. Завоювання політичної нлади віда криває шлях радикальним економічним перетворенням, а вони, в свою чергу, забезпечують стабільність і міцність новій політич­ній владі

Розвиток людського суспільства є природно-історичним про­цесом зміни нижчих форм вищими. Соціальні революції як спо­сіб переходу від однієї форми розвитку суспільства до іншої —■ це вузлові ланки цього пронесу. Соціальна революція — явище закономірне. Для свого здійснення вона потребує об'єктивно-суб'єктивного забезпечення.

Невідповідність виробничих відносин рівню і характеру про­дуктивних сил створює лише економічну передумову, на грунті якої може виникнути революційна ситуація, коли низи не хочуть жити по-старому, а верхи не можуть управляти по-новому; коли до краю загострюються нужда і бідування гноблених, коли маси активізуються. Проте революційна ситуація — всього лише мож­ливість революції Для того щоб ця можливість стала дійсністю, потрібний ще суб'єктивний фактор.

Опір панівного класу може зламати лише організована, сві­дома сила. Стихія народжується як природна реакція на неспра-

¹ Ленін В. І, Великий почин//Повне зібр. творів.— Т. 39.—С. 14—15. ведливість і закріплюється в суспільній психології мас. Для того щоб стихія набула цілеспрямованого характеру, їй потріб­на організованість.

Соціальній революції передує відносно тривалий період бо­ротьби соціальних груп суспільства за поліпшення свого стано­вища, що закріплюється реформами. Будь-яка реформа має по­двійний характер: є уступкою з боку панівних сил і послаблює соціальну напругу, знижує активність і готовність пригнічених соціальних груп до подальшої революційної боротьби.

Водночас не можна і недооцінювати творчих потенцій ре­форм. Уже російські мислителі О. М. Радищев, О. І. Герцен, М. Г. Чернишевський підмітили залежність кінцевого наслідку революції від її преамбули. Чим більші свободи має суспільство до революції, тим більше надій на мирний характер її. Чим більший ступінь гноблення, тим більша можливість руйнівного вибуху Висхідні моменти революції та перспектива її зайвий раз свідчать, що рівень, характер розвитку матеріального вироб­ництва, його майбутнє безпосередньо залежать від стану су­спільного виробництва і рівня розвитку інших його підсистем. Саме у сфері духовного виробництва, відтворення суспільних відносин і певного типу особистості формується характер, ру­шійні сили революції і форми здійснення її. Чим вищий рівень усвідомлення суперечності між тими, хто зайнятий у системі ма­теріального виробництва, і тими, хто володіє засобами вироб­ництва, тим більше надій на еволюційні процеси. Суспільне ви­робництво — це не лише виробництво людьми свого суспільного життя, а й відтворення суспільства, людини в усьому багатстві її індивідуальності.

Отже, ні матеріальне виробництво, ні конкретний спосіб ви­робництва, ні зміна способів виробництва не є самоціллю. Голов­ною дійовою особою, яка несе в собі загадку, смисл і мету істо­ричного процесу, є людина, її самоцінність. На цьому грунті на­прошується висновок щодо типізації історичного процесу, логі­ки, яка втілена в зміні одного способу виробництва іншим, у закономірному переході від одного типу суспільства до іншого.

Основи наукової типізації історичного процесу заклав Гегель. Він показав, що історію роблять люди; через їхню діяльність здійснюється певна об'єктивна логіка. Аналізуючи стан розвит­ку сучасного йому буржуазного суспільства, К. Маркс дійшов висновку (правомірність якого значною мірою обмежена умова­ми XIX ст.), що в історії людства чітко простежуються окремі етапи, які характеризуються тільки їм властивими продуктивни­ми силами і виробничими відносинами, своїм особливим спосо­бом поєднання людей і засобів виробництва, певною соціальною

358

структурою, політичною організацією, духовним життям суспіль­ства. Ці етапи було позначено загальним поняттям «суспільно-економічна формація».