Особливості творчості письменника

• відсутність гострих сюжетів, але в зображенні повсякденного існування ге­ роїв є психологічна глибина;

• увага до психології героя, заглиблення у його внутрішній світ;

• дія у творах розгортається або через діалоги героїв, або через їх внутрішні монологи, розповіді про події, свідками яких вони були;

• широке використання внутрішніх монологів («Поїзд точно за розкладом»);

• за «я» героя не стоїть сам автор (особистий оповідач присутній лише в рома­ ні «Груповий портрет з дамою», але є фігурою умовною, не автобіографічною);

• присутність автора завжди відчувається в думках героїв, куди він укладає свої власні спостереження і роздуми;

• важлива роль деталі, як мікроелемента дійсності, у якій одиничне перехре­ щується із загальнозначущим;

• наявність малоймовірних сюжетних поворотів;

• використання іронії, сатири, сарказму, антитези;

• твори з підтекстом, наявність символіки (навіть уже в назвах творів: «Дім без господаря» — не лише світ безбатченківства, а й світ бездуховності, «Поїзд точно за розкладом» — невпинного ходу історії, війни);

• використання композиційного прийому «принцип стислого часу» («Поїзд то­ чно за розкладом», «Більярд о пів на десяту» — дія відбувається протягом одного дня, але автор охоплює багато подій, що мали місце раніше).

Найпривабливіша риса творчості Г. Белля — гуманізм, найвища цінність для письменника — людина і людське життя. Він виступає проти війни, хоч зображує її, на відміну від Ремарка, війною переможених. Увага автора акцентується лише на останньому періоді війни— періоді поразки і відступу німецьких військ. Автор уникає банальних сцен, які б могли виправдати і прославити солдата, смерть героїв завжди підкреслено не героїчно, навіть жалюгідно.

Герої певною мірою нетипові, вирізняються з «натовпу» своєю особливістю. Вони виступають жертвами історичних обставин і водночас співучасниками націо­нальної провини. Герої-солдати даремно намагаються врятуватися від страхіть вій­ни, пасивно опираються і гинуть. Г. Белль поділяє героїв на дві категорії: пристосу­ванці і непристосуванці.

Таким чином, у творах Г. Белля чітко простежуються такі проблеми:

• відповідальності кожного німця за скоєні Гітлером злочини («Поїзд точно за розкладом», «Де ти був, Адаме?»);

• негативного явища повоєнної Німеччини («Очима клоуна», «Під конвоєм турботи»);

• соціальної несправедливості та бездуховності («Дім без господаря»);

• самотності людини в оточуючому світі («Очима клоуна»)

Запитання для самоконтролю

1. Коли виникло поняття «втрачене покоління», що покладено в його основу?

2. Хто із письменників німецької літератури на лежить до письменників «втраченого покоління»?

3. Завдяки якому твору Ремарк здобув популярність і визнання?

4. Які проблеми розглядав у своїй творчості Г. Белль?

5. Що поєднує цих двох німецьких письменників і у чому їх розбіжності?

ЛЕКЦІЯ 6

ФІЛОСОФСЬКЕ ПІДҐРУНТЯ ТВОРЧОСТІ ТОМАСА МАННА

1. Томас Манн — майстер інтелектуального роману.

2. Філософський зміст «великих романів» Т. Манна: «Смерть у Венеції», «Тоніо Крегер», «Маріо і чарівник».

3. Творчий метод Томаса Манна, його новаторство.

1. Томас Манн — майстер інтелектуального роману

Томас Манн увійшов у світову літературу як проза­їк, що переосмислив давні міфи про долю світу і людини, призначення митця і мистецтва, ролі сім'ї в суспільстві. Діапазон інтересів письменника був ве­ликий — від реалістичної сімейної саги до зобра­женні цілої епохи; від класичних сюжетів німецьких легенд до зображення тонких психологічних хвилю­вань особистості. Можливо тому він популярний і понині, оскільки ті катаклізми, характерні для його часу, продовжують загрожувати і сучасному суспі­льству.

Німецька література XX століття знає двох бра­тів Маннів — Генріха і Томаса. Проте більшої по­пулярності в галузі літератури здобув саме Томас Манн, що став лауреатом Нобелівської премії з лі-

тератури у 1929 р. Карел Чапек залишив доволі емоційний портрет письменника: жорстокі риси, кощавий, до суворості прямий і щось по-хлопчачому відкрите в об­личчі. Молодший Манн пройшов однаковий із братом шлях від буржуазного про­світительства до пролетаріату, тільки дещо складніший і довший. Якщо стиль твор­чості Генріха зводився до сатиричного і гротескного, то стиль і виклад у творах Томаса Манна— аналітико-інтелектуальний. В.Днєпров зауважив: «У його творах напружується і рушає осягаюча загальна думка, образ переходить у думку, а дум­ка — в образ. Опис, діалог, стиль, композиція розкривають у нього інтелектуальну тезу...».

Томас Манн— це найскладніший письменник XX століття. Складність його творчості викликана кризою буржуазної думки. Цей письменник є досить супереч­ливий: як представник критичного реалізму, з одного боку, він критикує буржуазну дійсність, а з другого, — шукає в ній елементи позитивного. Доба, у яку жив пись­менник, ставила найтривожніші запитання: що коїться з людяністю; чи справді ро­зум не всевладний.

Концепція людини Томаса Манна досить складна. З великою силою поетизував він світле начало в людині, її розум, людяність і доброзичливість. Але водночас йо­го завжди цікавили ірраціональні і навіть патологічні сторони людського «я». Саме тому герої його творів будуть дещо незвичайними.

Томас Манн народився 6 червня 1875 року у старовинному портовому містеч­ку Любеці на півночі Німеччини. Його батько Иоганн Генріх Манн був заможним торгівцем зерном і міським сенатором. Мати, уроджена Юлія де Сільва Брунс,

була донькою німецького переселенця-плантатора з Бразилії, жінка музично об­дарована. Саме такий змішаний тип дав можливість поєднатися у Томасі двом протилежностям: стриманість і повага до людської особистості, притаманні лю­дині півночі, а також тонке відчуття і любов до мистецтва людини півдня. В ро­дині Маннів було 4 дітей — два хлопчики і дві дівчинки. Дитинство Томаса було щасливим, він захоплювався музикою, живописом, літературою, відвідував реа­льну гімназію, але йому страшенно не подобалося вчитися. Писав вірші, п'єси, які ставив для своєї родини.

Згідно з сімейною традицією Томас Манн повинен був одержати у спадок під­приємство по торгівлі зерном, проте після смерті батька у 1891 р. від зараження крові торговий бізнес довелося припинити. В 16 років Манн разом з родиною пе­реїхав до Мюнхена, який на той час, як і нині, був інтелектуальним і культурним центром Німеччини.

В Мюнхені Томас влаштовується працювати в страхову компанію, займаєть­ся журналістикою і збирається в подальшому стати письменником, беручи при­клад зі свого старшого брата. Стає вільним слухачем Мюнхенського університе­ту з курсу історії і політекономії, потім покидає курси і востаннє вирішує присвятити себе літературі. Влаштувався редактором в сатиричний щотижневик «Сімпліціссімус», у якому з'явилися його перші оповідання, що увійшли до збі­рки «Маленький пан Фрідеман» (1898 р.) У цих оповіданнях письменник з іро­нічною і в той же час сумною інтонацією зобразив хвилювання молодого худо­жника, котрий у відчаї шукає сенс життя. Письменник прагнув пізнати дух свого часу, здатність мистецтва і творчої особистості зрозуміти людську історію, що поєднує спільне та індивідуальне. На початку свого творчого шляху він визна­чив головний принцип своєї діяльності: «глибоко пізнавати і прекрасно втілю­вати». На світогляд Т. Манна вплинули два протилежних напрями. З одного бо­ку, він усвідомлював себе наслідувачем класичних традицій Г. Лессінга, Й. Гете, Ф. Шиллера, а з другого, — його приваблювали сучасні філософські й мистецькі теорії А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, В. Вагнера, котрі, на його думку, визначили нові шляхи пізнання трагічного світу. Певний вплив на письменника мали і ні­мецькі реалісти, від них іде та особлива меланхолійність і мрійливість героїв, що не можуть знайти місця в буржуазному оточенні. Він також вивчав досвід російських реалістів Л. Толстого, І. Тергенєва, А. Чехова.

Для ранньої творчості Т. Манна характерне сплетіння критичних елементів і пошук власних ідеалів, його не задовольняє існування людини в капіталістичному світі, який він порівнює з в'язницею, намагаючись знайти можливість виходу в ін­ший простір— волі, творчості, краси. Тему життя буржуазної родини та інших письменник продовжив у першому і найбільш відомому романі «Буддендроки», ко­трий носить автобіографічний характер і приніс авторові популярність та світове визнання.