5. Зміст основних етапів управління за цілями.

Управління за цілями – процес, що складається з чотирьох незалежних етапів:

1) чітке і стисле формулювання цілей;

2) розробка реалістичних планів їхнього досягнення;

3) систематичний контроль і вимір якості роботи і результатів;

4) вживання коригувальних заходів для досягнення запланованих результа­тів.

6. Переваги й недоліки управління за цілями.

Переваги концепції управління за цілями:

• ефективне об’єднання і контроль у сфері людських ресурсів;

• подолання недоліків поведінкової моделі контролю і посилення мотивації на досягнення цілей;

• орієнтація на результати і досягнення;

• краще прогнозування майбутнього і дієвий вплив на нього.

Недоліки управління згідно з цілями:

• труднощі в обґрунтуванні цілей;

• збільшення канцелярської роботи;

• дефіцит часу;

• відсутність достатньої кваліфікації;

• відсутність індивідуальної мотивації;

• слабка інтеграція з іншими системами;

• відсутність заінтересованості і підтримки вищого керівництва;

• деформування концепції та використання її не за призначенням.

Зазначені недоліки зумовлюють дещо стримане ставлення до концепції управління згідно з цілями, і застосовують її переважно у розвинених та стабільних організаціях. Практику використання цієї концепції в таких корпораціях, як „Чейз Манхеттен бенк”, „Піцца хат”, „Юнайтед ейрлайнс”, Стенфордський дослідний інститут та ін., детально описано у вітчизняній спеціальній літературі.

6.3. Поняття стратегії. Значення та необхідність розробки стратегії

1. Сутність стратегії та її елементи

2. Рівні стратегії: загальнокорпоративна, бізнесу, функціональна

1. Сутність стратегії та її елементи. Термін „стратегія” вживається у різних значеннях – як складова частина військового мистецтва, як мистецтво керівника у галузі суспільної і політичної боротьби, як детальний план ведення цієї боротьби.

У сучасному менеджменті стратегія – це прийнята концепція, що включає основні довгострокові цілі і поточні завдання, що випливають з них, прийнятий курс дій і розподілу ресурсів, необхідних для досягнення поставлених цілей.

Стратегія визначає правила довгострокового розподілу ресурсів, які дають уяву про май­бутнє економіки країни, окремої галузі, підприємства чи іншого господарюючого суб’єкта.

2. Рівні стратегії: загальнокорпоративна, бізнесу, функціональна.

Виділяють три рівні стратегії:

• корпоративний, перебуває на вершині ієрархії стратегії, формулюється вищим керівництвом (радою директорів, керівниками функціональних підрозділів), іноді за допомогою спеціальних помічників. Менеджери корпоративного рівня вивча­ють конкурентні переваги підприємства на основі багатопла­нового підходу до управління і розробки довгострокових планів. У загальному плані діяльність на корпоративному рівні відтворює думку як акціонерів, так і суспільства загалом.

• бізнесовий, концентрує увагу на кращих засобах досягнення успіхів при реалізації ділових пропозицій. Спрямований на визначення типу переваг на ринку, перед­бачає заходи у відповідь на зміну зовнішніх умов і ринкової ситуації. Менеджери цього рівня повинні доводити до відома конкретних бізнесових підрозділів ідеї, генеровані на корпо­ративному рівні. По суті, менеджери бізнесового рівня визна­чають, як підприємство повинно конкурувати на вибраній продуктивно-ринковій арені, намагаються утримати найпривабли­віші сегменти ринку з огляду на конкурентні переваги підприємства.

• функціональний, найнижчий в ієрархіч­ній системі. Стратегія функціо­нального рівня спрямована на здійснення плану дій з управління окремими функціонуючими підрозділами всередині підприємства і повинна підтримувати стратегію ділового рівня. Стратегія цього рівня спрямована на окремі види діяльності:

• виробництво,

• маркетинг,

• фінансування,

• управління трудовими ресурсами,

• бухгалтерський облік, дослідження і розвиток,

• регулювання процесів виробництва.

Функціональні стратегії, зазвичай, розробляються керівниками підрозді­лів і проглядаються керівниками підприємств. Менеджери функціонального, то­варного і територіального рівнів, які працюють над виконан­ням річних планів та короткострокових стратегій (вироб­ництво, дослідження і розвиток, фінанси і облік, маркетинг, людські відносини та ін.), мають своїм головним завданням втілення в життя стратегічної політики і виконання стра­тегічних планів під­приємства. Отже, менеджери корпоративного і бізнесового рівнів концентрують свою увагу на тому, щоб зробити правильні речі, тоді як менеджери функціонального рівня – на тому, щоб „робити речі правильно”. На кожному із зазначених рівнів приймаються стратегії, які можна класифікувати за різними ознаками (зокрема, за часткою ринку, що контролюється підприємством). Так, якщо підприємство не задоволене розміром контро­льованого ринку і величиною одержуваного прибутку, то доцільною є стратегія „творення”. Суть її полягає у викори­станні всього арсеналу маркетингу для розширення меж ринку і завоювання нових ринкових сегментів.