2.3. Наукові основи менеджменту, виникнення та еволюція науки управління

1. Школа наукового управління як етап у розвитку менеджменту

2. Адміністративна (класична) школа в управлінні

3. Школа людських стосунків і поведінкові науки: загальна характеристика

4. Сучасні школи менеджменту: загальна характеристика

1. Школа наукового управління як етап у розвитку менеджменту

Школа наукового управління (1885–1920 рр.) пов’язана з роботами Ф. Тейлора, Френка та Лілії Гілбретів, Генрі Гантта. Її творці вважали, що, використовуючи спостереження, виміри, логіку й аналіз, можна удосконалити багато операцій ручної праці. Першою фазою методології були аналіз змісту роботи і визначення її основних компонентів. Так, Гілбрети вивчали операції, використовуючи кінокамеру в поєднанні з мікрохронометром, що фіксував інтервали до 1/200 сек., щоб визначити час, необхідний на конкретний рух під час виконання роботи. Тейлор заміряв кількість руди і вугілля, яку людина може підняти на лопатах різного розміру. Ще на початку минулого століття Емерсон, зокрема, розробив знамениті 12 принципів управління, які не втратили значення і до сьогодні. Як-от:

чітко визначена мета як вихідний пункт управління;

здоровий глузд, що передбачає також визнання припущених помилок та з’ясування їх причин;

компетентна консультація професіоналів та вдосконалення процесу управління на основі їх рекомендацій;

дисципліна, що забезпечується чіткою регламентацією діяльності людей, контролем над нею, своєчасним заохоченням;

справедливе ставлення до персоналу;

швидкий, надійний, точний, цілковитий і постійний облік;

диспетчерування за принципом „Краще диспетчерувати хоча б несплановану роботу, ніж планувати роботу не диспетчеризуючи її”;

норми і розрахунки, що сприяють пошуку та реалізації резервів;

нормалізація умов праці, тобто те, чим займається сучасна ергономіка;

нормування операцій через стандартизацію способів їх виконання, регламен­тування часу;

стандартні письмові інструкції;

винагорода і продуктивність.

Характерним для школи наукового управління було систематичне вико­ристання стимулів для зацікавлення працівників у підвищенні продуктивності й збільшенні обсягів виробництва. Передбачалася можливість перерв у виробницт­ві, у тому числі і для відпочинку. Кількість часу, виділена на виконання певних завдань, була реальною, що допомагало керівництву встановлювати прийнятні норми виробництва і доплачувати додатково тим, хто перевищував ці норми. При цьому люди, які працювали більше, відповідно й винагороджувалися. Автори теоретичних розробок також визнавали важливість добору людей, що фізично й інтелектуально відповідали виконуваній роботі; підкреслювали велике значення навчання.

Школа наукового управління виступала за відокремлення управлінських функцій обмірковування і планування від фактичного виконання роботи. Робота з управління – це певна спеціальність, і організація загалом виграє, якщо кожна група працівників зосередиться на тому, щó вона здійснює успішніше (за старої системи працівники самі планували свою роботу). Тому управління почало широко визнаватися як самостійна галузь наукових досліджень. При цьому представники школи займалися проблемами підвищення ефективності праці на рівні, нижчому від управлінського.

2. Адміністративна (класична) школа в управлінні. Представники класичної (1920–1950 рр.) школи, а саме – А. Файоль, Л. Урвік, Дж. Муні, мали безпосередній досвід роботи як керівників вищої ланки управління у великому бізнесі. Їхньою головною турботою була ефективність роботи всієї організації. „Класики” (роботи яких значною мірою ґрунтувались на особистих спостере­женнях, а не науковій методології) намагалися розглядати організації з позицій широкої перспективи, прагнучи визначити їх загальні характеристики і законо­мірності. Метою школи було створення універсальних принципів управління, підпорядкованість яким безсумнівно приведе організацію до успіху.

Ці принципи були пов’язані з двома аспектами:

• розробка раціональної системи управління організацією. Визначаючи основні функції бізнесу – фінанси, виробництво і маркетинг, „класики” були впевнені, що можуть визначити кращий спосіб поділу організації на підрозділи чи групи. Файоль розглядав управління як універсальний процес, що складається з декількох взаємозалежних функцій;

• друга категорія принципів стосувалася побудови структури організації і управління працівниками.

А. Файоль сформулював 14 принципів управління.

• Поділ праці. Метою поділу є виконання роботи, більшої за обсягом і кращої за якістю при тих же зусиллях. Це досягається завдяки скороченню кількості завдань, на які мають бути спрямовані увага і зусилля.

• Повноваження і відповідальність. Повноваження надають право віддавати наказ, відповідальність зобов’язує його виконувати.

• Дисципліна. Припускає слухняність і повагу до угод, встановлених між фірмою і працівниками. Дисципліна передбачає справедливе застосування санкцій.

• Єдиноначальність. Працівник повинен одержувати накази тільки від одного – безпосереднього керівника.

• Єдність напрямку. Кожна група, що діє в рамках однієї мети, повинна бути об’єднана єдиним планом і мати одного керівника.

• Підпорядкованість особистих інтересів загальним. Інтереси одного працівника не повинні перевищувати інтересів компанії.

• Винагорода персоналу. Щоб забезпечити вірність і підтримку персоналу, працівники повинні одержувати справедливу зарплату.

• Централізація. Необхідно забезпечити найбільш правильне співвідно­шення між централізацією і децентралізацією залежно від конкретних умов.

• Скалярний ланцюг. Це ряд осіб, від тієї, яка посідає найвище положення, – аж до керівника низової ланки. Не треба відмовлятися від ієрархічної системи без потреби, але підтримка ієрархії стає шкідливою, коли завдає збитків бізнесу.

• Порядок. Місце – для усього, й усе – на своєму місці.

• Справедливість – поєднання доброти і правосуддя.

• Стабільність робочого місця для персоналу. Висока плинність кадрів знижує ефективність організації.

• Ініціатива. Означає розробку плану і забезпечення його успішної реалі­зації.

• Корпоративний дух. Спілка – це сила, а вона – наслідок гармонії персоналу.