52. Дисидентський рух в Україні в 2 половині хх (20) ст.

Дисидентство - рух незгодних, інакомислячих. Дисиденти виявили себе як протест проти антинародних дій партійно-державного режиму, недотримання ним конституційних положень та очевидних порушень соціальної справедливості. Після підписання Радянським Союзом у серпні 1975 заключного документа у Гельсінкі (офіційна згода тоталітарної влади шанувати громадянські права своїх підданих) почав активно поширюватися дисидентський рух. Дисид. почали організовувати легальні групи і об*єднання, які мали наглядати за дотриманням прав людини в СРСР. В травні 1976 в Москві було засновано перший Гельсінський комітет. Такі комітети з*явилися і в Литві, Грузії, Вірменії. Між комітетами був тісний зв*язок. У грудні 1971 укр дисиденти створили громадський комітет захисту Н. Строкатої-Караванської. 9 листопада 1976 М. Руденко, О. Бердник, Л. Лук*яненко, І. Кандиба, Н. Строката-Караванська, О. Мешко, М. Матусевич, М. Маринович, О. Тихий проголосили утворення Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ). До них приєдналися П. Григоренко, В. Стус, В. Марченко, Ю. Литвин. УГГ ставила завдання ознайомити широкі кола укр. громадськості з Декларацією прав людини, сприяти виконанню Гельсінських угод, домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси. Створення незалежного прес-агенства, інформування світової громадськості про факти порушень на території України Декларації прав людини та гуманітарних статей, прийнятих нарадою у Гельсінкі. УГГ була найчисленнішою і найактивнішою серед подібних груп в СРСР. Вона діяла в рамках чинного законодавства, підтримувала контакти з інш групами, захищала громадські та національні права. До 1980 ¾ членів УГГ були ув*язнені, зазнали найсуворіших покарань (в середньому 12 років ув*язнення), багато хто так і не вийшов на волю. Наступ карально-репресивної системи не загальмував розвиток національно-демократичного руху. 80-і – новий імпульс. 1988 у Львові на базі УГГ сформувалася Українська Гельсінська спілка (УГС), на чолі з Л. Лук*яненком. Програмним документом УГС була Декларація принципів, яку написали В. Чорновіл, М Гориня, Б. Гориня. Автори Декларації вимагали перетворити СРСР на конфедерацію незалежних держав, передати владу КПРС демократично обраним Радам, проведення українізації, права УРСР на власну дипломатичну діяльність, легалізацію заборонених віросповідань, впровадження ринкової економіки і громадського контролю над карними органами. Запропонована УГС програма була схвалена багатьма правозахисними і неформальними організаціями і взята за основу Декларації про суверенітет України (липень1990). У квітні 1990 делегати з*їзду УГС заявили про розпуск УГС і створення Української республіканської партії (УРП), на чолі з Л. Лук*яненком, метою якої було проголошення Української незалежної держави.

53. Повсякденне життя українців в 1965-1985 рр

Протягом 60-80-х збільшилась чисельність населення України (до 51,7 млн). Але темпи абсолютного приросту населення скоротилися, причиною чому став загальний стан здоров'я населення, збільшення захворювань, зокрема гінекологічних, зростання кількості венеричних хворих, наркоманів, згубні рецидиви наслідків чорнобильської катастрофи. Зростала урбанізація населення, збільшилась чисельність жителів міст, індустріальних центрів, зменшилось сільське населення. 3 1979 в Україні спостерігається переважання смертності над народжуваністю в розрахунку на 1000 чол. Своєрідним є поділ населення України за статтю. У 1979 серед населення республіки питома вага чоловіків становила 1979 46%. Старіння сільських жителів. Швидкими темпами знижувалася народжуваність, причому в сільській місцевості цей показник був нижчим, ніж у містах. Значних масштабів набула міграція, що становила близько З млн чол. 1964-1985 ("застій"), відзначався стабільністю і впевненістю більшості громадян у майбутньому. Остаточно відійшов у минуле страх голоду. Колгоспники стали регулярно отримувати заробітні плати і пенсії. Зросла купівельна спроможність населення. Люди стали користуватися пральними машинами, побутовою електротехнікою, холодильниками, телевізорами тощо. Зріс асортимент товарів і послуг. Проте починаючи з початку 70-х років з’являється дефіцит на якісні та імпортні товари, з’являються черги. Попри зростання життєвого рівня населення, його добробут залишався низьким. Залишалась житлова проблема. На селі рівень життя був порівняно нижчим, ніж у містах. Умови праці і побуту, при однакових доходах з мешканцями міст, були вкрай несприятливі, а культурна інфраструктура - нерозвинутою. "Стирання граней між містом і селом", яке обіцяла програма КПРС 1961 не відбулося. Сільська молодь виїжджала до великих міст. Оснащеність медичних установ необхідним обладнанням і ліками була низькою - низький рівень медичного обслуговування і зростання показників смертності населення. Партійно-державна номенклатура користувалася привілеями у розподілі матеріальних благ, поширюватися практика закупівлі за кордоном партій високоякісних товарів призначених виключно для номенклатури, "верхи" створили закриту систему медичного обслуговування і відпочинку, їх діти навчалися у престижних школах і вузах, як правило відправлялися на роботу за кордон.