3. Договори і державні контракти — правові основи господарської діяльності аграрних товаровиробників

Економічні відносини між колективними, державними, приватними підприємствами (організаціями, установами) і підприємцями регулюються відповідними договорами. Зміст і форма цих договорів, порядок їх укладення та виконання, а також юридична відповідальність за їх неналежне виконання або невиконання визначається чинним законодавством.

Договори є основним правовим засобом регулювання відносин у сферах матеріально-технічного постачання, виробничо-технічного обслуговування, продажу продукції, агрохімічного обслуговування, будівництва об'єктів виробничого і спеціального призначення тощо.

Сільськогосподарські товаровиробники несуть самостійну майнову відповідальність перед державою і своїми контрагентами.

Особливим правовим інструментом господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і об'єднань є державний контракт. Правові питання, пов'язані з цим, регулює Закон України «Про поставки продукції для державних потреб».

Державний контракт укладається для задоволення державних потреб з метою розв'язання соціально-економічних проблем, створення і підтримання на належному рівні матеріальних резервів тощо. Цей документ являє собою договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, тобто суб'єктом господарської діяльності України усіх форм власності.

Фінансування поставки продукції для державних потреб проводиться за рахунок коштів державного бюджету України.

Тема4 Аграрні правовідносини (навчальна лекція)

1 Поняття та особливості аграрних правовідносин, їх елементи.

2 Підстави виникнення, зміни та припинення аграрних правовідносин.

3 Класифікація аграрних правовідносин.

Мета: Розкрити поняття, особливості та види аграрних правовідносин. Підстави їх виникнення, зміні та припинення.

1. Поняття та особливості аграрних правовідносин, їх елементи.

Аграрні правовідносини — це вид суспільних відносин, що врегульовані нормами аграрного права і суміжних з ним галузей права в комплексі, які складаються між суб'єктами в аграрному секторі, об'єднаними одним інтересом щодо виробництва, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції та сировини.

Суб’єктами аграрних правовідносин можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які наділені цивільною правоздатністю у сфері виробництво, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, сервісного, фінансового та соціального забезпечення товаровиробників.

Об’єктами аграрних правовідносин є:

• нерухоме майно;

• грошові кошти, в тому числі іноземна валюта, цінні папери, природні ресурси, а саме – ліс, загальнопоширені корисні копалини, водойми;

• товарні продукти харчування рослинного і тваринного походження, в тому числі водного та мисливського;

• земельні й майнові права;

• інші майнові та немайнові права, юридичні дії, що підлягають грошовій оцінці і мають вартість.

Основне місце в системі аграрних правовідносин відведено правовідносинам з використання землі, яка є матеріальною основою і одним з основних засобів сільськогосподарського виробництва.

До суб’єктів правовідносин юридичних осіб відносять:

• колективні сільськогосподарські підприємства;

• виробничі сільськогосподарські кооперативи;

• спілка селян;

• сільськогосподарські товаровиробники;

• фермерські господарства;

• приватні підприємства;

• державні аграрні товаровиробники;

• спільні аграрні підприємства із залученням іноземного капіталу.

До суб’єктів аграрних правовідносин можна також віднести громадян, які ведуть особисте селянське господарство.

Змістом аграрних правовідносин є права та обов’язки учасників відносин.

Правовою формою, в якій урегульовано права та обов’язки аграрних суб’єктів є чинне законодавство та їх установчі документи.

Розглядаючи аграрні правовідносини як єдність матеріального змісту і правової форми, можна розрізнити такі зв'язки елементів правовідносин:

1) зв'язок прав і обов'язків як закріпленої нормою моделі, що повинна обумовлювати реальну поведінку;

2) реальний зв'язок учасників правовідносин, який повинен відповідати моделі поведінки, закріпленої у відповідній нормі;

3) зв'язок реальної поведінки і моделі, яка знаходить своє вираження в здійсненні прав і виконанні обов'язків.