4. Права та обов'язки сільськогосподар­ських підприємств по розвитку особистих селянських господарств.

Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» пе­редбачено (ст. 28), що кооперативи (об'єднання) мають право нада­вати послуги за цінами і матеріалами, що встановлюються на дого­вірних засадах, для членів кооперативу та інших осіб. Зрозуміло, що таке положення стосується як членів кооперативу, так і інших гро­мадян, які ведуть особисті господарства. Ця норма загального харак­теру повинна знайти своє вираження в більш конкретній і змістовній формі в положеннях статуту і правилах внутрішнього розпорядку конкретного сільськогосподарського кооперативу. Слід зауважити, що згадані в цих локальних нормативних ак­тах умови надання допомоги в розвитку особистих селянських гос­подарств закріплені як право, а не обов'язок для сільськогоспо­дарських кооперативів. Ці та інші сільськогосподарські підприє­мства (товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства, селянські (фермерські) господарства, приватно-орендні підприємства, державні сільськогосподарські підприєм­ства) надають допомогу в обробітку земельних ділянок, у забезпе­ченні їх добривами, засобами захисту рослин, насінням, кормами, зерном, садівним матеріалом, у придбанні молодняка худоби та птиці, в аграрному і зооветеринарному обслуговуванні і, що важ­ливо, в реалізації виробленої продукції та в її переробці тощо.

Тема14 Правовий режим земель сільськогосподарського призначення (навчальна лекція)

1 Основні напрями земельної реформи в сільському господарстві.

2 Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення.

3 Форми власності на землі сільськогосподарського призначення.

4 Паювання земель.

Мета: Надати характеристику законодавства, яке регулює правовий режим земель сільськогосподарського призначення, з набуття правових знань щодо визначення складу земель сільськогосподарського призначення, форм власності на землі та їх паювання.

1. Основні напрямки земельної реформи в сільському господарстві

Земельна реформа є чи не найважливішою складовою еконо­мічної реформи, що здійснюється в Україні.

Метою земельної реформи є реформування існуючих земель­них відносин на основі вільного вибору форм і методів господарю­вання, високоефективного та екологічно безпечного використан­ня сільськогосподарських угідь, охорони й відтворення родючості ґрунтів, вирішення на цій основі продовольчої проблеми і створен­ня конкурентоздатного агропромислового комплексу.

З 15 березня 1991року відповідно до постанови Верховної Ради України від 18 грудня 1990 року «Про земельну реформу» всі землі України проголошені об'єктом земельної реформи.

Вона розрахована на порівняно тривалий час, але цей процес уповільнювався відсутністю законодавчого підґрунтя. Земельний кодекс України, прийнятий у 1991 році, не був підготовлений до чинного правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з власністю на землю. Внаслідок цього відсутність належного правового регулювання вела до неузгодженості в управлінні зе­мельними ресурсами, зниження економічної ефективності їх ви­користання, негативно позначалася на охороні землі.

Прийнятий 25 жовтня 2001 року новий Земельний кодекс Украї­ни направлений на більш ефективне використання земельно-ресурс­ного потенціалу країни шляхом включення землі в економічний обіг, на удосконалення системи державних гарантій. Він є документом ринкового спрямування, орієнтованим на забезпечення цивілізова­них земельних відносин, які відповідають сподіванням народу.

На сучасному етапі процес реформування земельних відносин продовжується. І тут необхідно усвідомлювати, що успішне вирі­шення соціально-економічних завдань, які стоять перед Україною, великого мірою визначається існуючим порядком використання земель сільськогосподарського призначення для виробництва про­дуктів харчування рослинного і тваринного походження.

З метою визначення основних засад реформування земельних відносин Указом Президента України від 30 травня 2001 року схва­лено Основні напрямки земельної реформи в Україні на 2001—2005 роки, серед яких слід визначити:

• забезпечення подальшого розвитку власності на землю;

• удосконалення земельних відносин у сільськогосподарсько­му виробництві;

• розвиток ринку земель;

• розвиток кредитування під заставу землі, в тому числі іпотеч­ного кредитування;

• удосконалення порядку справляння плати за землю;

• удосконалення моніторингу земель, порядку ведення держав­ного земельного кадастру та оцінки земель;

• фінансове забезпечення проведення земельної реформи;

• підвищення ефективності державного управління земельними ресурсами;

• поліпшення організації контролю за використанням і охоро­ною земель;

• удосконалення нормативно-правової і методичної бази роз­ витку земельних відносин.

Таким чином, успішне вирішення стратегічних завдань земельної реформи потребує комплексного і цілеспрямованого проведен­ня юридичних, економічних, організаційних та науково-технічних заходів стосовно удосконалення земельних відносин.