22. Ринок праці: чинники та специфіка.
Ринок праці – ринок одного із факторів вир-ва, де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми - виробники товарів і послуг(працедавці) - потребують її.
На ринку праці встановлюється ціна праці – ставка заробітної плати – та обсяг використання праці.
Праця (або послуги праці) – один із основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства: це фізичні і розумові здібності людей, що можуть бути використані у вир-ві благ. Праця виступає як процес функціонування робочої сили.
Унікальність праці як виробничого фактора полягає в тому, що послуги праці неможливо відокремити від робітника. Але тому, що об’єктом продажу-купівлі є лише послуги праці виробника, а не сам робітник, поряд із ціною праці не лише важать умови праці, які визначаються трудовими угодами і чинним законодавством.
Обсяг використання праці вимірюється у годинах роботи протягом певного періоду.
Запаси праці в економіці вимірюються показником «робоча сила» (це працездатне населення, тобто кількість людей, які досягли певного віку (в Україні 16 років) і працюють або хоча й не мають роботи, то шукають її чи очікують, що їм запропонують роботу). Працедавець – це фірма, яка, виходячи із попиту на свою продукцію, утворює вторинний попит на працю та надає можливість найманим робітникам працювати та отримувати заробітну плату.
23. Організація оплати праці.
Заробiтна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразi, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працiвниковi за виконану ним роботу. Розмiр заробiтної плати залежить вiд складностi та умов виконуваної роботи, професiйно-дiлових якостей працiвника, результатiв його працi та господарської дiяльностi пiдприємства, установи, органiзацiї i максимальним розмiром не обмежується.
Працівники можуть отримувати з/п по одному з варіантів:
за свою продуктивність праці,
за відпрацьований час,
за будь-яке поєднання двох перших варіантів.
В Україні використовується дві почасові системи оплати праці:
– проста-почасова;
– почасово-преміальна.
При простій почасовій системі оплати праці заробіток робітника визначається
кількістю відпрацьованого часу, та рівнем оплати ( тарифній ставці ) за
фактично відпрацьований час. Різновидом почасової системи є місячна ставка.
При цьому, якщо не відроблено повний місяць, а заробітна плата одержується за
ставкою, то вона дорівнює:
ПМС - повна місячна ставка
k - кількість робочих днів
N - фактично відпрацьована кількість днів.
Почасово-преміальна – це проста почасова, яка доповнена преміюванням за
досягнення конкретної кількісних та якісних результатів. Заробіток
визначається таким чином:
,
де
m – година ( дена ) тарифна ставка;
T – відпраціваний час;
П – розмір премій за досягнення встановлених показників та умов
преміювання;
K – розмір премій за кожний процент перевиконання показника преміювання;
N – відсоток (кількість пунктів ) перевиконання показника преміювання.
Номінальна заробітна плата являє собою суму грошей, яку отримує робітник за виконану роботу. На її величину впливають різні фактори: рівень кваліфікації, різні умови й ефективність праці та кількість і якість праці. Підвищення середньомісячної зарплати на перший погляд свідчить про певне поліпшення добробуту населення. Але точнішим показником тут є реальна заробітна плата.
Реальна заробітна плата - це сума матеріальних і духовних благ та послуг, які можна придбати за номінальну зарплату. Реальна зарплата залежить від ряду факторів:
рівня номінанальної зарплати,
цін на товари і послуги, які споживає населення,
величини податків, які сплачуються різними верствами населення в бюджет.