45 Система національних рахунків

Система національних рахунків (СНР) – це сукупність показників послідовного та взаємопов’язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу та фінансів. Ця система застосовується в умовах ринкових відносин.

В основу СНР покладено концепцію господарського кругообігу, яку побудовано на таких принципах:

1) продуктивною є будь-яка праця, отже, до сукупного суспільного продукту належать як речові блага й матеріальні послуги, так і нематеріальні послуги;

2) виробництво, розподіл, обмін і споживання розглядаються як взаємозв’язані сторони єдиного процесу відтворення;

3) органічне поєднання обліку взаємопов’язаних товарно-виробничих, споживчо-розподільчих та дохідно-фінансових операцій;

4) грошові витрати і доходи в економіці еквівалентні, тобто сума грошових витрат дорівнює сумі доходів.

СНР також базується на принципі подвійного запису, в якому позначається, що кожна операція має платника та одержувача і показується в реальному (ресурсному) та фінансовому аспектах.

Головна мета системи національних рахунків — це інформаційне забезпечення комплексного аналізу процесу створення та використання різних форм сукупного продукту. Ця система дає можливість зіставити економічні показники різних країн, а також усуває труднощі при прийнятті господарських і політичних рішень на міжнародному і національному рівнях. СНР — це узгоджена система збирання, обліку основних потоків статистичної інформації на рівні макроекономічних показників.

Основними показниками СНР для національної економіки є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), чистий внутрішній продукт (ЧВП), національний дохід (НД), особистий дохід (ОД), дохід у розпорядженні громадян.

Одним з найбільш загальних макроекономічних показників виступає ВВП, що визначається як валова вартість (у ринкових цінах) усіх товарів і послуг, створених протягом певного періоду на території даної країни і з використанням лише її факторів виробництва.

46 Циклічність розвитку економіки .Теорії циклів

Одним з найвідоміших дослідників економічних циклів був учень М.І.Тугана-Барановського М.І.Кондратьєв.. Кондратьєв зробив спробу проаналізувати взаємовплив економічних циклів різної тривалості. Тож в економіці розрізняють такі види економічних циклів:

* річні або сезонні коливання ділової активності. Вони в основному пов'язані з сільськогосподарським виробничим циклом, але, безумовно, не обмежуються лише сферою сільського господарства, оскільки попит на сільськогосподарську техніку, збут сировини для промисловості, зрештою, і споживацький попит мають досить виражений сезонний характер; * короткострокові економічні цикли - 3-3,5 роки (3-4 роки). Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються в сфері грошових відносин. Існує два різновиди грошових криз - загальні та специфічні. Загальні грошові кризи пов'язані з середньостроковим відтворювальним циклом і є складовою частиною загальних економічних криз. Специфічні грошові кризи розвиваються на основі суперечностей, притаманних грошово-кредитній системі; * торгово-промислові цикли - 7-11 років. Історія цих циклів починається з кризи надвиробництва 1825 р., що охопила Англію. Через 12 років у 1836 р. подібне явище охопило економіки Англії, США, Франції та Німеччини. Криза 1857 р. стала першою світовою циклічною кризою і відтоді цикли цього типу повторюються з періодичністю в 7-11 років; * великі економічні цикли або "довгі хвилі", тривалість яких становить 40-60 років. Основні аспекти, що характеризують циклічні коливання:

* динаміка ВНП і національного доходу; * динаміка промислового виробництва; * динаміка зайнятості; * динаміка використання (завантаження) промислових потужностей; * динаміка реальних доходів населення; * динаміка норми прибутку (рентабельності).

Фази середньострокового економічного циклу

У перебігу економічного циклу розрізняють чотири фази, що послідовно змінюють одна одну - "криза", "депресія", "пожвавлення" та "піднесення".

Криза - це порушення рівноваги в економіці, результатом чого є зниження або зупинка виробництва. Під час найбільш глибоких криз відбувається руйнування продуктивних сил суспільства. Розрізняють два види криз - "криза надвиробництва" та "криза недовиробництва". Для розвинутої ринкової економіки найбільш характерною є криза надвиробництва. Його характерні риси :

1. Товарів виготовлено більше, ніж потребує платоспроможний попит на них; ускладнюється і унеможливлюється збут. 2. Внаслідок переважання пропозиції над попитом різко спадають ціни. 3. Різко скорочується виробництво. 4. Підприємці, які неспроможні оплатити свої боргові зобов'язання, розорюються. 5. Скорочення виробництва призводить до зростання безробіття, падіння життєвого рівня трудящих та відповідно - до подальшого скорочення попиту. 6. Банківські рахунки та цінні папери перестають вважатися надійним розміщенням капіталу. Зростає попит на готівку. Масове вилучення банківських вкладів веде до краху банків. Масова пропозиція акцій та інших цінних паперів веде до різкого падіння цін на них.

За кризою наступає депресія або застій. Протягом цього періоду скорочуються товарні запаси (частково реалізуються за низькими цінами, частково псуються). Реалізація товарів відновлюється, падіння цін припиняється. У період депресії обсяг виробництва дещо збільшується порівняно з кризою. Однак маса капіталів, що не знаходить застосування ані у виробництві, ані у торгівлі відтак зосереджується в банках. Пропозиція грошей перевищує попит на них, норма позичкового відсотку спадає до мінімуму.

Фази пожвавлення і піднесення ознаменовуються зростанням виробництва. На фазі пожвавлення відновлюється докризовий рівень промислового виробництва. В ході піднесення докризові показники економічної активності перекриваються, виробництво сягає нового максимуму в межах даного циклу. Цикл завершується, готуючи умови нового надвиробництва і наступної кризи.