18. Шляхи ремонетизації економіки України.

Українська дійсність доводить, що демонетизація економіки спричинена глибокою інфляцією, внаслідок якої різко скоротився попит на гроші і відповідно була скорочена пропозиція грошей. Тому ремонетизувати економіку не можливо нагнітанням пропозиції грошей, а насамперед потрібно забезпечити розвиток попиту на гроші. І лише в міру його зростання повинна збільшуватися пропозиція грошей. Тільки за цих умов емісія не призведе до інфляції, бо додаткова пропозиція грошей осяде в їх запасах, а вихід її на товарні ринки буде здійснюватися в міру зростання товарної пропозиції, не провокуючи зростання цін понад запланований рівень.Для збільшення попиту на гроші, як єдино реального шляху ремонетизації економіки України, необхідно:

- перейти до політики економічного зростання, яка забезпечить тривале збільшення виробництва реального валового внутрішнього продукту;- подолати бартер у відносинах між господарюючими суб'єктами;- підвищити стабільність національних грошей та банківської системи, довіру до них усіх економічних суб'єктів;- підтримувати на належному рівні реальну ставку депозитного процента;

- забезпечити високий рівень розвитку ринку цінних паперів і та валютного ринку.

Основним завданням

ремонетизації є відновлення забезпечення економічного обороту грошовою масою.

Вирішення цього завдання можливе за умови, що темпи збільшення пропозиції грошей

(грошової маси) протягом певного періоду будуть випереджати темпи збільшення

фізичних обсягів виробництва (реального ВВП) та рівня цін (інфляції).

19. Сутність грошового ринку, його відмінності від товарних та фінансових ринків.

Гр. ринок – це особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж та формується попит, пропозиція та цій на цей товар. Специфіка гр., як товару полягає в тому, що попит на гр. приймає форму попиту на кредит, пропозиція гр. приймає форму пропозиції кредиту, а ціна на гр. – форму %. Коли гр. є вільними, то передача гр. від одного суб’єкта до іншого набуває сенсу. Продавець гр. (кредитор) не втрачає право власності на гр., а втрачає тільки право розпоряджуватися гр. Покупець гр. здобуває право розпоряджуватися гр. на поворотній основі. Ціль проведення операції на гр. ринку – отримання додаткового доходу, що називається %. Тут продаж гр. як передача гр. у тимчасове користування при збереженні права власності на ці гр., одержання % доходу в обмін на спец інструменти, а саме: зобов’язання покупців. Купівля гр. –одержання суб’єктом суми гр. в обмін на інструменти. 2 групи зобов’язань: неборгові (акції) – за продавцем право власності на гр. і розпорядження ними. Продавець – емітент – купує гр. у інвесторів, фіз та юр осіб.

20. Об’єкти і суб’єкти грошового ринку.

Безперечно, його головні учасники — комерційні банки, які постійно або перемінно можуть виступати як продавці, покупці або посередники. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти.

Комерційні банки мобілізують тимчасово вільні грошові кошти клієнтів (депозити). Частка залучених коштів становить фонд обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані тримати в центральному банку у визначених пропорціях до вартості своїх зобов'язань (пасивів). Решта коштів може бути використана для проведення операцій на міжбанківському та відкритому ринках.

Держава також виходить на ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів. Ці функції держава покладає на свого агента — центральний банк.

За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високою номінальною вартістю, емісією у формі торгів (аукціонів) із обов'язковим записом на окремий рахунок у центральному банку.

Для забезпечення ліквідності цінних паперів і капіталізації державного боргу запроваджується механізм використання державного майна (це, зокрема, основні фонди, земля, рудники, золото, валюта тощо).

Центральний банк майже завжди виступає на ринку грошей у ролі позикодавця. Його завдання — надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки, в свою чергу, позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк кредитує комерційні банки через викуп цінних паперів, кредитні аукціони та дисконти з векселями.

Поряд з традиційними учасниками, на ринку грошей функціонують посередницькі організації. Це: позабіржові маклери, котрі обмежуються тим, що зводять кредиторів і позичальників, і живуть за комісійні, які їм виплачують позичальники; дилерські контори, облікові доми, які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, й отримують прибуток на різниці процентних ставок.