45. Економічні причини та наслідки першої світової війни.

Формування глобального світового господарства відбувалося на початку XX ст. під впливом поєднання чинників міжнародного позичкового і підприємницького капіталу та створення колоніальних імперій.

На початку ХХ ст.. між провідними державами світу відбувалася боротьба за ресурси та сфери впливу (ринки збуту). Найважливішим економічним ресурсом напочатку XX століття стала нафта. У той час було три основні регіони її видо­бутку: США (Пенсільванія, Техас, Каліфорнія), Російська імперія (Азербайджан, Поволжя) і регіон Перської затоки, що входить у сферу британського впливу. Німеччина частку якої припадало 16% світового виробництва, не мала виходів до знач­них запасів нафти і залежала від постачань з Росії і США.

Іншим важливим ресурсом була селітра — сировина для виготовлення озброєнь. Основним регіоном її видобутку стала Південна Америка, що домоглася політичної незалежності в се­редині XIX століття.

В умовах виробництва, що стрімко зросте, величезне стра­тегічне значення мали ринки збуту. Якщо в США такий ринок був, що називається «під боком», Британія і Франція були колоніальни­ми імперіями і могли нав'язувати свою продукцію залежним країнам за завищеними цінами. Якщо Російська імперія приєднала величезні території в Азії, на господарське освоєння яких у неї навіть не вистачало ресурсів, то Німеччина була практично позбав­лена ринків, яким вона могла б диктувати свої умови.

Основною причиною війни було прагнення монополій різноманітних країн, у першу чергу Німеччини, здійснити поділ (економічний і територіальний) світових сфер впливу.

Англо-французька коаліція за допомогою війни хотіла припинити економічний ріст у Німеччині, остаточно позбавити її колоній, сировини і ринків збуту, і тим самим повернути собі втрачені позиції у світі.

Додатковою причиною стало бажання (за рахунок нагнітання військової істерії, а в майбутньому за рахунок поділу завойованого) згуртувати націю і відвернути нижні прошарки суспільства від боротьби за свої економічні інтереси. Особливо сильною така мотивація була в Японії і Росії.

До початку 1914 року на частку Німеччини і її союзників припадало більш 20% світового промислового виробництва. На частку Англії і Франції — не більш 20%. Але участь Росії забезпе­чувала країнам Антанти незначну економічну перевагу. От чому протягом трьох років війна йшла зі змінним успіхом. Але вклю­чення США, чия частка у світовому продукті наближалася до 40%, різко змінило баланс економічних сил на користь антинімецькій коаліції й обумовило її перемогу.

Економічні наслідки першої світової війни для господарства США, Англії, Франції, Німеччини, Японії.США, що офіційно вступили у війну 6 квітня 1917 р., фактично брали участь у бойових діях лише влітку 1918 р. Вони виступали у ролі головного постачальника військових матеріалів, продовольства і сировини для держав, що воювали. Вартість американського експорту за роки війни збільшилася більш ніж утричі, а загальний чистий прибуток американських підприємців впродовж 1914 1919 рр. склав 35 млрд дол.. Таким чином, США перетворилися в економічно найрозвиненішу державу світу. Тут сконцентрувалась половина світового запасу золота. Із країни-боржника США перетворилися на найбільшого кредитора.

Закінення І-ої світової війни зумовило у США економічну кризу 1920-1921 рр У березні 1921 року об'єм промислового виробництва скоротився на третину в порівнянні з червнем 1920 року. Більш ніж у 2 рази впродовж цього періоду скоротилось виробництво продукції машинобудування та виплавка сталі. Кількість безробітних зросла до 5-6 млн чол. Криза охопила також аграрну сферу. Дохід фермерів упав на 40%, а право власності втратили більш ніж 450 фермерів. Але вже навесні 1921 року американська промисловість почала виходити із стану кризи. Проте максимальний докризовий рівень промислового виробництва вдалося досягнути тільки наприкінці 1922 року.

Суть першої післявоєнної кризи надвиробництва полягала у суперечності між потужною виробничою структурою американської про­мисловості, що сформувалася відповідно до величезних військових замовленнь, і вузьким ринком збуту всередині країни.

Перемістивши економічний центр світу з європейського на американський берег Атлантичного океану, Перша світова війна кардинально змінила систему світового господарства. Переборовши післявоєнний економічний спад 1920— 1923 рр., американська економіка стала впевнено прогресувати. До 1929 р. обсяг промислового виробництва зріс на 26%, склавши 43,3% світової промислової продукції.

Для обмеження економічних можливостей конкурентів США використовували військову заборгованість європейських союзників, що одержали кредити на суму 10,6 млрд доларів, велика частина яких приходилася на Англію, Францію й Італію. У 1923 р. Англія, а в 1926 р. і Франція змушені підписати зі США угоди про сплату боргів. Таким чином проблема військових боргів стала економічним важелем придушення конкурентів. Прагнучи економічної експансії в Європі, США розпочали фінансову інтервенцію, спекулюючи проблемою німецьких репарацій. Прийняття плану Дауеса(1924 р.), а також значні інвестиції в німецьку економіку дозволили США утвердитися в центрі Європи та створити економічну і політичну противагу впливу Франції й Англії,

Американська економіка, що переживала в другій половиі 20 х рр. економічний бум, була зацікавлена в розширенні експорту і світової торгівлі в цілому. До кінця 20-х рр. США вдалося значно потіснити Англію на світових ринках. Так, частка американського експорту в Японії зросла з 16,8% у 1914 р. до 30% у 1927 р., частка Англії скоротилася відповідно з 16,8% до 7%. У Китаї частка американського експорту зросла з 6% у 1913 р. до 16.4%. Протягом усіх 20-х рр. США впевнено наступали на англійські позиції у світовій економіці.

Англія належала до країн-переможниць, проте війна знесилила ц її економіку, збільшила відставання від США. У Першій світовій війні загинуло 875 тис. британців, а понад 2 млн було поранені. Англія втратила у війні третину свого національного багатства. Внутрішній борг держави зріс більш ніж у 10 разів, а зовнішній становив 1150 млн ф.ст. (причому на долю США припадало 850 млн ф.ст ). Світовий фінансовий центр перемістився із Лондона в Нью-Йорк.Англія частково компенсувала свої втрати за рахунок німецький воєнних репарацій.

Економіка Англії на відміну від США розвивалася повільніше. Лише наприкінці 20-х років було досягнуто передвоєнного рівня розвитку. Ряд галузей промисловості (металургійна, вугледобувна, суднобудівна, текстильна) переживали спад. Держава вкладала значні інвестиції в авіаційну, автомобільну, електротехнічну та деякі інші галузі, завдяки чому вони успішно розвивалися. Нові галузі давали, однак, всього 10% обсягу промислового виробництва країни. Спостерігалося технічне відставання ряду галузей, що призвело до збільшення собівартості, та зниження конкурентоспроможності англійських товарів.

Отже, після Першої світової війни Англія втратила роль світового економічного і фінансового центра, із кредитора перетворилася в боржника США. Закінчення війни стимулювало економічний бум, що базувався на зростанні виробництва цивільної продукції. Однак уже до кінця 1920 р. в англійській економіці намітився спад, а в 1921-1923 рр. її охопила криза. Стабілізуючи фінансову систему і прагнучи відродити віру в стійкість фунта стерлінгів, Англія була змушена погодитися на жорсткі умови виплати військового боргу США. До 1925 р. Англії вдалося підновити «золотий стандарт», що дозволило збалансувати бюджет, але привело до скорочення соціальних програм і знизило конкурентоздатність англійського експорту. У 1928 р. світова Торгівля перевищила рівень 1913 р. на 24%, у той час як зовнішня торгівля Англії була усе ще на 20% нижче довоєнного рівня. Відповідно й частка Англії у світовому експорті скоротилася з 12,9%у 1924 р. до 10,9% у 1929 р., оскільки її товари витіснялися більш дешевими американськими. 20-ті роки були для англійської економіки періодом затяжної стагнації, що спричинювалось її застарілою структурою. Лише в 1929 р. було досягнуто довоєнного рівня промислового виробництва.

Франція постраждала в роки війни ще більше, ніж Англія. Німеччина окупувала найрозвиненіші промислові регіони Франції. Було зруйновано або вивезено фабрично-заводське обладнання, транспортні засоби. Франція втратила понад 10% працездатного заселення, під німецькою окупацією опинилися кращі сільсько­господарські райони. Видатки на війну підірвали стабільність французької валюти.

Разом з тим, під час війни розпочалася індустріалізація економічно відсталих південних районів Франції, що не були окуповані Німеччиною. Тут успішно розвивалася промисловість, будувалися електростанції, військові підприємства. У південних департаментах країни розширювалося сільськогосподарське виробництво. Нестача сировини, енергоресурсів змушували промисловців дбати про інтенсифікацію виробничих процесів, запроваджувати механізацію, нові технології, що пізніше дало позитивні результати.

Франція вступила в період економічного піднесення у 1924 р. Промислове виробництво перевищило довоєнне, а його річний приріст до 1930 р. складав у середньому 5 відсотків. Швидкому економічному зростанню сприяли: повернення Ельзасу і Лотарингії з їх металургійними і текстильними підприємствами; окупація Саару; величезне будівництво у розорених районах; репарації з Німеччини (8 млрд золотих марок).

Період відбудови у Франції завершився в середині 20-х років, чому значною мірою сприяли німецькі репарації. У підсумку, хоча промислове виробництво у Франції зросло з 1920 р. до 1929 р. на 77%, її економіка значно відставала від економіки США, Англії і Німеччини.

Німеччина, що була головним ініціатором розв'язання Першої світової війни, опинилася після її завершення у найважчому стано­вищі.