56. Посткейнсіанство такейнсіансько-неокласичний синтез.

Уже з 30-х років розпочався поступовий теоретичний перегляд моделі Кейнса з метою влити її в систему загальної економічної рівноваги як особливого випадку. Цей варіант під назвою "стан-дартної кейнсіанської моделі", або "кейнсіансько-неокласичного синтезу", займав панівне положення в структурі ринкової еконо-мічної думки до кінця 60-х років. Він виник як наслідок трактуван-ня теорії Кейнса його послідовниками - відомими економістами Дж. Хіксом, А. Хансеном, Л. Клейном, П. Самуельсоном, Ф. Модільяні та ін. Їх трактування поєднало елементи кейнсіанської та неокласичної моделей і отримало назву кейнсіансько-неокласич-ного синтезу.

Перша його суттєва риса полягає в тому, що в основу покладено виведення макроекономічних поведінкових функцій із неокласич-ного постулату максимізації корисності окремими індивідами. Тому макроекономічні теорії сукупної поведінки будуються простим під-сумовуванням індивідуальних функцій.

Друга суттєва риса синтезу - відмова від важливого кейнсіанського допущення про негнучкість цін і прийняття протилеж-ної неокласичної передумови про їх цілковиту гнучкість, що пов'яза-но із введенням в кейнсіанську модель так званого ефекту Пігу, або реальних касових залишків.

Третя суттєва риса кейнсіансько-неокласичного синтезу - допущення про нейтральність грошей і зосередження уваги на рівно-вазі економіки в умовах повної зайнятості.

Нарешті, прибічники синтезу використовують закон Вальраса, який пов'язує воєдино ринки грошей, облігацій, товарів і робочої сили і застосовується переважно для дослідження рівноваги з повною зайнятістю. Кейнсіанські противники неокласичного синтезу розглядають подібну спробу включити теорію Кейнса в зовсім непридатну для цього вальрасівську систему загальної рівноваги як "безнадійну".

Кейнсіансько-неокласичний синтез був основою третього класичного стану, оскільки досяг статусу загальноприйнятої панівної ортодоксії. Цей процес в галузі економічної теорії обумовлений рядом причин. Основні з них: економічні (підрив віри у здатність вільної ринкової економіки автоматично підтримувати повну зайнятість і стабільність цін, практична ефективність кейнсіанських засобів економічної політики тощо); соціальні (досягнення соціального консенсусу предствників приватного капіталу, середніх верств, значної частини робітничого класу); політичні (помітне тяжіння до реформізму); ідеологічні (вплив досвіду народногосподарського пла-нування, соціальних заходів в колишніх країнах командно-адмініс-тративної системи на економічну науку і політику Заходу, пропа-ганда політики активізму, заснованої на рекомендаціях прихиль-ників кейнсіансько-неокласичного синтезу) та ін. Разом з тим від-повідність кейнсіансько-неокласичного синтезу належному трак-туванню "Загальної теорії зайнятості, відсотка і грошей" Дж. М. Кейнса не викликала до середини 60-х років серйозних сумнівів в академічній науці і викладанні її. Все це сприяло зміцненню панів-ного становища синтезу і усталенню третього класичного стану.

Посткейнсіанство: новітня критика кейнсіансько-неокласичного синтезу. У другій половині 60-х років серед прихильників економічної теорії Кейнса намітився новий поворот. Провідні неокейнсіанці Р. Клауер, А. Лейонхувуд, Р. Берроу, Г. Гроссман, П. Девідсон, С. Вайнтрауб (США), Дж. Робінсон, Р. Кан, Г. Шекл, Н. Калдор (Великобританія) та інші виступили з критикою кейнсіансько-неокласичного синтезу і альтернативними витлумаченнями теорії Кейнса. Відправним пунктом їх критики стало положення про те, що "стандартна кейнсіанська модель" - це лише одна з ряду можливих інтерпретацій теорії Кейнса. Звідси - витоки чіткого розрізнення еконо-мічної теорії самого Кейнса та його послідовників як таких, що різняться між собою. На противагу кейнсіансько-неокласичному синтезу, або "класичному кейнсіанству", виникли різні варіант посткейнсіанства, насамперед "монетарного" і "нового".

Розкол і хитання в стані прибічників економічної теорії Кейнса підривали класичну ситуацію, що існувала. Однак вирішальну роль в її порушенні все ж відіграли інші чинники. По перше, - це кризові процеси в розвитку ринкового господарства. Особливу роль відіграла світова економічна криза 1974-1975 рр. - найбільш значна після „великої депресії” 30-х років. В економічній літературі не відчувається нестачі в постановці представниками всіх напрямів в прямий зв'язок кризових процесів в ринковій економіці із кризою кейнсіанства заснованої на ньому економічної політики. Проте спільний висновок - віднині з "кейнсіанською революцією" покінчено - отримує різне трактування залежно від напряму, основні поло-ження якого сповідує той чи інший вчений. Для посткейнсіанців він означає занепад "хибного" кейнсіансько-неокласичного синтезу і надії на швидке відродження "справжньої" економічної теорії Кейнса.

По друге, значна роль належала політичному чиннику - боротьбі двох тенденцій в суспільній свідомості, ідейно-політичному житті західного суспільства - ліберально-реформістській і консервативній. На зміну реформізмові прийшов консерватизм.

По-третє, велике значення мали процеси в розвитку економіч-ної теорії поза межами кейнсіанства. В умовах свободи творчості і можливостей критики пануючої ортодоксії її противники, насам-перед монетарне™, вели атаки на "класичне кейнсіанство". Представники неокейнсіанства стверджують, що насправді монетаризм піддав критиці не економічну теорію Кейнса, а її хибні інтерпретації. Однак це не похитнуло факту значного реального впливу монетаризму на остаточний підрив третього класичного стану і на тісно пов'язані з цим інтенсивні пошуки нового консенсусу в су-часній економічній теорії.