Логіка монетаристської грошової політики

Пояснення до схеми:

Керівні кредитно-грошові установи, які здійснюють грошову політику держави, регулюють грошову пропозицію, здійснюють контрольовані зміни грошової пропозиції.

Грошова пропозиція щорічно має зростати так само, як ВВП, тобто приблизно на 3% — 5%. Ця відповідність відображена зворотними стрілками.

Грошова пропозиція визначає сукупний попит, який має зростати відповідно до зростання ВВП, і тоді не виникатиме інфляція, як вважають монетаристи.

Якщо суспільство страждає від інфляції і першість у державній політиці надано антиінфляційним заходам, то монетаристська теорія регулювання є найдоцільнішою.

Отже, регулюючи економіку через зміну пропозиції грошей, уряд може досягти таких наслідків:

зменшення ставки процента по кредитах і зростання інвестицій;

зміни величини сукупного попиту і величини ВВП;

збільшення ставки процента по капіталовкладеннях і зростання привабливості національної економіки для іноземних інвесторів;

зростання або зменшення курсу національної валюти з відповідною зміною експортних можливостей країни.

Грошова політика Української держави на початку 90-х років за своїм змістом не була ні кейнсіанською, ні монетаристською. Її наслідками стали: 1) платіжна криза, 2) постійний дефіцит кредитних ресурсів, 3) неконтрольована грошова емісія.

Платіжна криза проявляється в неспроможності підприємств та організацій вчасно розраховуватись одне з одним. Дефіцит кредитних ресурсів є наслідком недосконалості банківської системи і втілюється у високих процентах за кредит (К13). Неконтрольована грошова емісія означає необмежений випуск в обіг додаткових грошей.

У другій половині 90-х років – на початку ХХІ століття у грошовій політиці відбулись позитивні зміни, що виявились у розвитку банківської системи, зміцненні національної грошової одиниці – гривні.

Розвиток банківської системи країни відображають такі дані:

а) за 1995-2000 роки кредити комерційних банків економіці зросли у 3,4 рази, а депозити – у 4,3 рази;

б) збільшилась частка населення у загальній сумі депозитів: з 20% у 1995 році до 33% у 2001.

Наведені факти свідчать про більшу активність комерційних банків у залученні коштів юридичних та фізичних осіб та про більшу довіру населення до банківської системи країни.

Діяльність Національного банку України у 2000 2002 роках має чітке спрямування на підтримку стійкого економічного зростання. Зрозуміло, що таке зростання неможливе без доступних та достатньо дешевих кредитів для всіх суб’єктів економіки, що здатні розширити вже існуюче виробництво, розпочати нове. З метою стимулювання виробництва та економічного зростання НБУ скоротив норматив обов’язкового резервування (у 2002 році становить 13,5 – 15% проти 17% у 1999 році) та ставку відсотка, під яку центральний банк надає кредити комерційним (21% у 2002 році проти 29% у 2000).

Більшість фахівців, що аналізують стан грошової системи України наприкінці 90-х років ХХ – на початку ХХІ століття, доходять спільної думки: вдалі операції НБУ не можуть довгий час запобігати інфляції та забезпечувати стійкість національної валюти без підтримки з боку структурних змін економіки та узгодженої фінансової політики. Адже стан реального сектору економіки (де виробляються речі та послуги), стан фінансової системи країни (у якій формується бюджет країни) та стан грошової системи є тісно пов’язаними між собою.