89. Непропорційна форма перестрахування. Види договорів непропорційного перестрахування

Непропорційне страхування відомо з XIX в. Проте стало застосовуватися після другої світової війни. Використовується в різноманітних видах страхування, але частіше застосовується за договорами страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за збиток, заподіяний третім особам у результаті ДТП, а також в усіх видах страхування, де відсутня верхня межа відповідальності страховика.

У практиці непропорційного перестрахування не застосовується принцип участі перестраховика в платежах і виплатах страхового відшкодування, виходячи з процента перестрахованого ризику. При пропорційному перестрахуванні інтереси цедента і перестраховика збігаються. Навпаки, при непропорційному перестрахуванні інтереси сторін можуть набути суперечливого характеру.

До договорів непропорційного перестрахування належать договори ексцеденту збитків і ексцеденту збитковості.

Договір ексцеденту збитків — найбільш поширена форма непропорційного перестрахового покриття для захисту від великих і непередбачених збитків за окремими видами страхування.

Перестрахувальні договори ексцеденту збитковості застосуються звичайно в тих випадках, коли за окремими видами страхових операцій результати проходження справи схильні різким коливанням або коли існує небезпека, що один або ряд страхових випадків може різко негативно позначитися на результатах (градобій, пожежі, урагани та ін.).

Договори ексцеденту збитковості можуть діяти як додаткові до існуючого перестрахового покриття на базі пропорційних договорів.

90. Доходи страховика. Склад доходів від страхової діяльності

Головна особливість діяльності страховика, яка полягає в тому, що він спочатку акумулює кошти (створює страховий фонд), і лише згодом зазнає витрат у вигляді страхових виплат, обумовила специфіку його доходів. Страховик може отримувати наступні види доходів:

• доходи від страхової діяльності;

• інші доходи, в тому числі доходи від інвестиційної діяльності.

До складу доходів від страхової діяльності страховика належать такі доходи:

• страхові премії, що отримані за укладеними з ним договорами страхування і перестрахування;

• комісійні винагороди, отримані страховиком за перестрахування його ризиків;

• частки від страхових відшкодувань, сплачені іншими перестраховиками;

• повернуті страховику суми з централізованих страхових резервних фондів;

• повернуті страховику суми страхових (технічних) резервів, інших, ніж резерви незароблених премій, у випадках і на умовах, які передбачені законодавством.

Страхові премії, що страховик отримує за надані ним страхові послуги – первинний і головний вид доходів від страхової діяльності. Страхові премії є основою для подальшого кругообігу фінансових коштів, головним джерелом для створення страхових фондів і фінансування всієї діяльності страховика.

91. Витрати страхової компанії. Склад витрат на проведення страхової діяльності.

Виокремлюють витрати на проведення страхових операцій (саме вони формують собівартість страхової послуги) і витрати на проведення інших операцій (витрати, що супроводжують одержання доходів від інвестування й розміщення тимчасово вільних коштів страховика та інших його доходів).

Понад 90 % загальної суми витрат страхової компанії припадає, безперечно, на "страхові" витрати. Ці витрати дуже неоднорідні. Усю їх сукупність можна за економічним змістом поділити на три великі групи:

1) виплати страхових сум та страхових відшкодувань за договорами страхування й перестрахування;

2) витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування;

3) витрати на утримання страхової компанії.

Дві останні групи витрат можна об'єднати поняттям "витрати на ведення справи".

Найвагоміша стаття витрат страховика - виплати страхових сум та страхових відшкодувань. Ці витрати - саме те, що виправдовує існування страховика в очах страхувальника.

Згідно із Законом України "Про страхування", страхове відшкодування - це грошова сума, яка виплачується страховиком за умовами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Виплату страховик здійснює згідно з договором страхування або керуючись законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), що складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, яку визначає сам страховик.

Наступна група витрат страховика - витрати на обслуговування процесу страхування і перестраховування. У практиці західних страхових компаній ці витрати поділяють на аквізиційні, інкасаційні, ліквідаційні. Аквізш{ійні витрати - це витрати, пов'язані із залученням нових страхувальників, укладанням нових договорів страхування. Інкасаційні витрати - це витрати, пов'язані з обслуговуванням готівкового обігу страхових премій: на оплату праці службовців компанії, які забезпечують отримання страхових премій у готівковій формі; витрати на виготовлення бланків квитанцій і відомостей щодо прийому страхових премій; на оплату банківських послуг, пов'язаних з інкасацією страхових премій. Ліквідаційні витрати - це витрати з урегулювання збитків.

Остання група витрат - витрати па утримання страхової компанії - це такі самі адміністративно-управлінські витрати, які має будь-який господарюючий суб'єкт. Вони включають заробітну плату персоналу компанії (основну і додаткову) з нарахуваннями, плату за оренду приміщення, оплату комунальних послуг, послуг зв'язку; витрати на придбання канцелярських і господарських товарів, рекламу, відрядження, утримання й обслуговування автотранспорту, амортизаційні відрахування та інші витрати, які, згідно з чинним законодавством, відносяться на собівартість страхової діяльності.

Проте, У практиці українських страховиків аквізиційні, інкасаційні, ліквідаційні та адміністративні витрати у складі специфічних витрат страховика не виокремлюються. Закон України "Про страхування" до витрат страховика відносить:

o виплати страхових сум та страхових відшкодувань;

o відрахування в централізовані страхові резервні фонди (наприклад, у ті самі два фонди Моторного (транспортного) страхового бюро України, про які йшлося в підрозд. 19.1);

o відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерв незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства (на даному етапі йдеться лише про резерв збитків за відомими вимогами страхувальників);

o витрати на проведення страхування (тобто звичайні витрати на утримання фірми).