§ 4. Відповідальність сторін за договором про перевезення вантажу

Належне виконання сторонами обов'язків, які випливають з договору про перевезення або норм транспортного законодавства, веде до припинення зобов'язання з перевезення вантажу та досягнення учасниками цілей договору. На жаль, домогтися цього не завжди вдається. Дестабілізація політичної та економічної обстановки в ряді регіонів, розпад господарських зв'язків, зниження за-

!8§ глава 55

ального рівня виконавчої дисципліни негативно позначаються на ритмі перевіз-ого процесу, призводять до крадіжок і псування вантажів на транспорті, про-трочення доставки їх споживачам та інших правопорушень. У зв'язку з цим ажливу роль покликані відіграти заходи майнової відповідальності за порушен-я договорів перевезення.

Фактичною підставою відповідальності за порушення зобов'язань є склад ци-ільного правопорушення. Він містить такі елементи (умови): а) протиправну по-едінку боржника; б) збитки як результат цієї поведінки; в) причинний зв'язок ііж протиправною поведінкою та збитками; г) вину боржника. Зазначені умови еобхідні, за загальним правилом, і для покладання майнової відповідальності за евиконання або неналежне виконання сторонами зобов'язань з перевезення антажів.

Головні обов'язки перевізника за договором про перевезення полягають у то-іу, що він повинен забезпечити цілість і схоронність вантажу та доставити його держувачеві в обумовлений строк. Цей обов'язок виникає з моменту прийняття ого до перевезення і до видачі одержувачеві в пункті призначення. Порушення ього обов'язку призводить до відповідальності за втрату, нестачу, псування чи ошкодження вантажу.

Втрата вантажу — це не лише фізична загибель, крадіжка або знищення антажу, прийнятого до перевезення. Втраченим вважається також вантаж, як-іо він не виданий на вимогу одержувача на залізничному та внутрішньому вод-ому транспорті протягом ЗО днів, на повітряному — протягом 10 днів після за-інчення строку доставки, а при перевезенні вантажу в прямому змішаному полученні — після закінчення 4 місяців з дня прийняття його до перевезення очатковим транспортним підприємством (ст. 190 Статуту внутрішнього водного ранспорту). На автомобільному транспорті вантаж вважається втраченим, якщо ін не був виданий одержувачеві на його вимогу: при міському і приміському пе-евезенні — протягом 10 днів з дня прийняття вантажу, при міжміському пере-езенні — ЗО днів після закінчення строку доставки (ст. 140 Статуту автомобіль-ого транспорту).

Нестача має місце тоді, коли перевізник видає одержувачеві вантаж у мен-іій кількості, ніж його було прийнято від відправника за одним транспортним окументом. Нестача може бути наслідком крадіжок вантажів під час перевезен-я чи зловживань з боку відправника, який недовантажує перевізний засіб, ощо.

Псування — це хімічні або біологічні зміни вантажу, а пошкодження — ме-анічні зміни (поломка, руйнування), що спричинюють зниження цінності вантажу внаслідок зменшення ефективності використання за призначенням. Причини ошкодження, псування вантажів полягають у порушенні температурного режи-у під час перевезення вантажів, які швидко псуються, у неправильному розміщенні їх на транспортних засобах тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 362 ЦК УРСР перевізник відповідає за втрату, нестачу пошкодження прийнятого до перевезення вантажу і багажу, якщо не доведе, Ю втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. Отже, за загаль-им правилом, умовою відповідальності перевізника за несхоронність вантажу є ого вина, яка презюмується (припускається). Перевізникові надається можли-ість спростувати цю презумпцію, довести свою невинність, зокрема послатися а обставини, які він не міг відвернути чи усунути. У транспортних статутах і

_І

Транспортні договори 289

кодексах дається перелік цих обставин, зокрема при залізничних перевезеннях залізниця звільняється від відповідальності у разі коли:

а) вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкоджени-ми пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомомускладі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення;

б) недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природнихпричин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

в) вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача;

г) недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничого розходження визначення маси;

д) зіпсований вантаж, що швидко псується, виявлений у вагоні, що прибувбез порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція) і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого Правилами;

є) втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок:

1. таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення;

2. завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений абонесправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція);

3. здачі вантажу до перевезення без зазначення у накладній особливих йоговластивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення;

4. стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити іусунення яких від неї не залежало (ст. 111 Статуту залізниць).

Особливості перевезення вантажів морським транспортом пов'язані з мореплавством. Небезпеки і стихійні явища зумовили розширення кола таких обставин. Це, зокрема:

непереборна сила;

небезпеки та випадковості на морі;

рятування людей, суден І вантажів;

пожежа, що виникла не з вини перевізника;

дії або розпорядження влади (затримання, арешт, карантин тощо);

військові дії та народні заворушення;

страйки чи інші обставини, які спричинили зупинення або обмеження роботи (ст. 176 Кодексу торговельного мореплавства).

Отже, Кодекс торговельного мореплавства розрізняє непереборну силу і небезпеки та випадковості на морі.

Якщо непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія, то небезпеками та випадковостями на морі на практиці прийнято вважати обставини, що мають ознаку їх непередбаченості. Водночас невідворотність шкідливих наслідків їх впливу визначається з урахуванням конкретних обставин діяльності добросовісного перевізника.

У транспортних статутах (кодексах) можуть бути передбачені випадки, коли доказування вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покла-

90 Глава 55

ається на одержувача чи відправника (ч. 2 ст. 362 ЦК УРСР). Так, морський еревізник не відповідає за нестачу вантажу, що прибув у порт призначення:

1. у справних суднових приміщеннях, ліхтерах, контейнерах із справнимиломбами відправника;

2. у цілій справній тарі без слідів її розпакування в дорозі;

3. у супроводі провідника відправника або одержувача, якщо тільки одержу-ач не доведе, що нестача вантажу сталася з вини перевізника (ст. 178 Кодексузрговельного мореплавства).

У новому ЦК України таких відступів від презумпції вини перевізника не пе-здбачено, тобто перевізник звільнятиметься від відповідальності за втрату, остачу, пошкодження чи псування вантажу, якщо доведе, що це сталося внаслі-ж обставин, яким перевізник, не міг запобігти або усунення яких від нього з залежало(п. 1 ст. 943).

Не виключена можливість, що, наприклад, у псуванні вантажу винними є істково ї відправник, і перевізник, і одержувач. Тоді збитки від псування роз-зділяються між ними пропорційно ступеневі їхньої вини за принципом змішаної дповідальності (ст. 211 ЦК УРСР, ст. 618 ЦК України).

При морських перевезеннях вантажу перевізник не відповідає за втрату, остачу чи його пошкодження, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або догляду капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводінні або іравлінні судном (навігаційні помилки). Морським правом більшості зарубіж-іх країн також передбачено правило про звільнення перевізника від відпові-ільності за навігаційні помилки, тобто винні дії. За втрату, нестачу і пошко-кення вантажу, спричинені діями та помилками вже зазначених осіб при жйманні, завантаженні, розміщенні, зберіганні, вивантаженні або здачі ванта-у (комерційні помилки), перевізник за наявності вини несе відповідальність на ігальних підставах (статті 176 і 177 Кодексу торговельного мореплавства).

Розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування чи пошко-

кення вантажу визначено транспортними статутами (кодексами), а щодо авто-

збільних перевезень — також ст. 363 ЦК УРСР. Зокрема, автотранспортна ор-

нізація відповідає: 1) у разі втрати або нестачі вантажу і багажу — в розмірі

іртості вантажу і багажу, який втрачено чи якого не вистачає; 2) у разі пошко-

кення вантажу або багажу — в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

у разі втрати вантажу або багажу, зданого до перевезення з оголошенням йо-

цінності, — у розмірі оголошеної цінності вантажу або багажу, якщо не буде

•ведено, що вона менша за його дійсну вартість.

Якщо внаслідок пошкодження, за яке автотранспортна організація несе від-шідальність, якість вантажу або багажу змінилася настільки, що він не може 'ти використаний за прямим призначенням, одержувач має право відмовитися ц вантажу і вимагати відшкодування за його втрату. Коли втрачений вантаж ^где згодом знайдено, одержувач має право вимагати видачі йому цього вантажу [ багажу, повернувши відшкодування, одержане за його втрату або нестачу.

Майже аналогічно вирішувалося питання про розміри відповідальності пере-зника за втрату, нестачу або пошкодження вантажу і на інших видах транспор-

(ст. 179 Кодексу торговельного мореплавства, ст. 93 Повітряного кодексу Ук-їни, ст. 195 Статуту внутрішнього водного транспорту).

Транспортні договори 291

При втраті чи нестачі вантажу перевізник, крім відшкодування дійсної вартості або оголошеної цінності вантажу, повертає плату за перевезення, одержану за втрачений вантаж, якщо вона не входила у ціну цього вантажу.

Відповідно до ч. З ст. 13 Закону України "Про транспорт" підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їхньої вини.

За Статутом залізниць (ст. 114) залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: а) за втрату чи нестачу — у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його нестачі; б) за втрату вантажу, який здано для перевезення з оголошеною вартістю, — у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, — у розмірах дійсної вартості; в) за псування і пошкодження — у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість. Загальна сума відшкодування збитків за незбереження вантажу в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж перевізну плату, якщо вона не включається до вартості втраченого вантажу. Витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і цим Статутом, не підлягають відшкодуванню.

Отже, відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу залишається обмеженою, бо не всі збитки від цих порушень, зокрема неодержані доходи, у цих зобов'язаннях відшкодовуються.

Раніше зазначалося, що перевезення вантажу морським транспортом пов'язане з різними непередбаченими обставинами (небезпеками та випадковостями), які нерідко завдають шкоди судну чи вантажу. Іноді треба навмисно вдаватися до витрат або пожертв, щоб врятувати судно та решту вантажу (наприклад, викинути за борт вантаж, який сам загорівся). Такі збитки можуть бути визнані загальною чи окремою аварією.

Відповідно до ст. 277 Кодексу торговельного мореплавства загальною аварією визнаються збитки, яких зазнають внаслідок надзвичайних витрат і пожертв, здійснених з наміром і розумно для рятування судна, фрахту та вантажу від спільної для них небезпеки. Так, до загальної аварії належать збитки, заподіяні судну або вантажу навмисною посадкою судна на мілину або гасінням пожежі на судні тощо. Перелік обставин, за яких збитки можуть бути визнані загальною аварією, подано у статтях 279 і 280 Кодексу торговельного мореплавства. Збитки розподіляються між судном, фрахтом та вантажем відповідно до їхньої вартості. Пропорційний розподіл загальної аварії між учасниками перевезення застосовують і в тому разі, коли небезпека, що спричинила надзвичайні витрати або пожертви, виникла з вини одного з учасників договору морського перевезення чи третьої особи.

Проте зазначений розподіл не позбавляє учасників загальної аварії права на стягнення з відповідальної особи заподіяних збитків (ст. 281 Кодексу торговельного мореплавства). Для цього спочатку встановлюють наявність загальної ава-Рії. Розрахунок її розподілу (диспаша) проводиться за заявою заінтересованих °сіб диспашерами, які володіють знаннями та досвідом у галузі морського права. За складання диспаші береться збір. Розмір його включається в диспашу і роз-

?92 Глава 55

іоділяється між усіма заінтересованими особами пропорційно до часток їхньої /часті у загальній аварії.

Витрати та пожертви, що не мають ознак загальної аварії, визнаються окремою аварією. До неї належать: збитки та втрати, що їх зазнало судно або вантаж внаслідок продовження тривалості рейсу (від простою, зміни цін тощо); вартість викинутого за борт вантажу, який самозайнявся, чи вантажу, що теревозився на судні всупереч правилам і звичаям торговельного мореплавства, та інші (статті 294 і 295 Кодексу торговельного мореплавства). У цьому разі ібитки не підлягають розподілові між судном, фрахтом та вантажем, їх зазнає ібо той, хто їх заподіяв, або той, на кого падає відповідальність за заподіяння їх.

Перевізник несе відповідальність за прострочення доставки вантажу, якщо іе доведе, що воно сталося не з його вини (ч. 2 ст. 364 ЦК УРСР). Відповідаль-іість за прострочення настає у формі неустойки (штрафу), розмір якої залежить ид перевізної плати та тривалості прострочення. Так, на залізничному транспор-'і цей штраф сплачується у розмірах від 10 до 50 відсотків, внутрішньоводному — від 10 до 50 відсотків, повітряному — від 5 до 50 відсотків плати за переве-ієння (ст. 116 Статуту залізниць, ст. 188 Статуту внутрішнього водного транс-юрту, ст. 94 Повітряного кодексу). За прострочення доставки вантажу при між-ліських перевезеннях автотранспортні організації сплачують одержувачам итраф у розмірі 12 відсотків перевізної плати за кожну добу прострочення, але іе більше як 60 відсотків цієї плати (ст. 138 Статуту автомобільного транс-юрту).

За договором перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні відповідальність за прострочення несе перевізник того виду транспорту, з вини якого втримано доставку вантажу. Проте вимога щодо сплати штрафів за прострочен-ія пред'являється до перевізника, який здає вантаж одержувачеві у пункті при-іначення.

Якщо прострочення доставки вантажу призвело до його псування чи загибе-п, то перевізник, крім неустойки за прострочення, повинен відшкодувати заподіяні ним збитки у розмірі фактичної шкоди. Інші збитки, що виникли у одержу-іача внаслідок прострочення доставки вантажу, за чинним законодавством іеревізник не відшкодовує. Відповідно до ст. 942 ЦК України у разі простроченая доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати іншій стороні збит-:и, завдані порушенням строку перевезення, якщо погодженням сторін, транс-іортними статутами (кодексами) не передбачені інші форми відповідальності.

Транспортними статутами (кодексами) передбачається майнова відповідаль-йсть відправників та одержувачів за неналежне виконання обов'язків, які пере-,ують чи необхідні для укладення договору перевезення конкретного вантажу бо завершують перевізний процес. Наприклад, за неправильне зазначення у іакладній найменування вантажу або за пред'явлення вантажу, який заборонено ,о перевезення чи потребує особливих запобіжних заходів, з відправника стягу-зться штраф та заподіяні перевізникові збитки (ст. 198 Статуту внутрішнього одного транспорту).

За пошкодження вагонів (суден) відправник або одержувач сплачують ітраф: на залізничному транспорті — у розмірі п'ятикратної, на річковому — рикратної вартості ремонту пошкоджених (втрачених) частин, а також відшко-.овують збитки, завдані перевізникові внаслідок пошкодження рухомого складу,

Транспортні договори 293

перевантаження вантажу на інший засіб (статті 203 і 204 Статуту внутрішнього водного транспорту).

Після прибуття вантажу до пункту призначення відповідальність перед перевізником за одержання конкретного вантажу несе одержувач. Однак він може перекласти на відправника всі суми штрафів, зборів та збитків, які сплачені перевізникові внаслідок неправильних дій відправника з даного перевезення (ст. 205 Статуту внутрішнього водного транспорту).