1. пошук бізнес-ідеї, її обґрунтування, підбір “команди” (партнерів);

2. пошук та визначення обсягів та джерел фінансування підприємства;

3. побудова плану діяльності (бізнес-плану);

4. Державна реєстрація підприємства.

Поняття бізнес-ідеї (підприємницької ідеї), її структури, методів пошуку, обґрунтування, джерел пошуку та принципів відбору було розглянуто у попередньому питанні даної теми.

Відбираючи та обґрунтовуючи ідею підприємець насамперед виходить із власних інтересів, обирає відповідне господарське поле своєї діяльності та визначає ринкову стратегію (концепцію) майбутнього (або діючого) підприємства.

Коли ідея обґрунтована, підібрана команда однодумців по її реалізації, постає необхідність визначення джерел фінансування бізнесу. Не зважаючи на наявність широких кредитних та інших можливостей 90% всіх підприємців починають із самостійного фінансування або родичами або друзями, і лише 10% стартового капіталу має банківське або інвестиційне походження.

Відповідно виділяють два джерела фінансування підприємства:

1. внутрішні джерела – джерела надходження коштів, пов’язані із самим підприємцем та результатами його діяльності у минулому (власний капітал підприємця, його батьків, друзів, родичів тощо);

2. зовнішні джерела – джерела надходження коштів від не пов’язаних із підприємцем власників фінансових ресурсів (банківські кредити, кошти інших підприємств, державне фінансування тощо).

Кожне із джерел має свої переваги і недоліки і при виборі необхідно скласти собі певний перелік критеріїв за наступними напрямками:

• сума коштів; - терміни її збору (як швидко потрібні кошти);

• відсоткові ставки; - умови отримання, обслуговування та повернення.

При диференціації джерел фінансування підприємства слід чітко визначити оптимальне їх співвідношення.

У випадках, коли для створення і діяльності підприємства потрібні природні ресурси, дозвіл на їх використання видається відповідними державними органами за передбаченою законодавством процедурою за погодженням із екологічними інституціями.

Підприємству може бути передана у власність або надана у користування, в тому числі на умовах оренди, земельна ділянка в порядку, визначеному законодавством.

Підприємство набуває прав юридичної особи від дня його державної реєстрації, тобто отримання свідоцтва про реєстрацію.

3. Державна реєстрація підприємства.

Завершальним етапом процесу створення підприємства є його державна реєстрація. Процедура державної реєстрації регулюється Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” та Господарським кодексом.

Державна реєстрація юридичних та фізичних осіб-підприємців – це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Державна реєстрація поширюється на усі юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, в тому числі тих, які не здійснюють підприємницьку діяльність, а також фізичних осіб-підприємців.

Державна реєстрація проводиться державним реєстратором – посадовою особою, яка здійснює державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців включає, зокрема:

• перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

• перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

• внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру;

• оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Формально з 1 липня 2004 року в Україні реєстраційні процедури проводяться за принципом “єдиного вікна”, тобто підприємець подає необхідні реєстраційні документи державному реєстратору, а той самостійно проводить державну реєстрацію та реєстрацію у всіх інших державних органах (податковій службі, пенсійному фонді, соціальних фондах).

Проте практика свідчить про відносну неефективність роботи подібних “офісів”. Тому рекомендованою є наступна етапність реєстрації суб’єкта підприємництва:

1. розробка та реєстрація у нотаріуса установчих документів;

2. відкриття тимчасового рахунку у банку для сплати частини статутного фонду;

3. реєстрація у державного реєстратора;

4. реєстрація у місцевих статистичних органах;

5. реєстрація у місцевій податковій службі;

6. реєстрація у Пенсійному фонді;

7. реєстрація у “соціальних” фондах;

8. одержання дозволу на виготовлення печаток і штампів місцевого органу Міністерства внутрішніх справ;

9. відкриття постійного рахунку (рахунків) у банку.

З цього моменту підприємство може здійснювати господарську діяльність, якщо вона не потребує отримання спеціальних дозволів, погоджень, патентів та ліцензій.