Тема 7. Зовнішнє середовище та етична і соціальна відповідальність підприємництва. Лекція №8.

1. Підприємницьке середовище та його складові елементи.

Підприємницька діяльність можлива лише за наявності ефективного підприємницького середовища.

Підприємницьке середовище – це соціально-економічна система, яка характеризується наявністю економічної свободи, присутністю підприємницького корпусу, домінуванням ринкових економічних зв’язків та наявністю і можливістю використання необхідних ресурсів.

Таким чином підприємницьке середовище складається з чотирьох основних елементів:

• держава;

• підприємництво;

• споживачі (домогосподарства);

• ресурси.

Підприємницьке середовище поділяється на внутрішнє та зовнішнє.

Внутрішнє середовище підприємства – це механізм життєдіяльності підприємства, що забезпечує його самовідтворення.

Внутрішнє середовище складається з багатьох елементів, які знаходяться під постійним наглядом і впливом підприємця. Він самостійно і директивно формує внутрішнє середовище, здійснює моніторинг за його станом. Основними елементами внутрішнього середовища є:

• підприємець;

• місія підприємства;

• цілі підприємства;

• працівники;

• технології;

• ресурси;

• структура управління;

• результат діяльності підприємства тощо.

Зовнішнє середовище підприємства – це структурно-просторове оточення, яке складається з факторів впливу на функціонування підприємства.

Існують різні підходи до класифікації цих факторів:

1. за сферою оточення (мікросередовище і макросередовище);

2. за ступенем впливу (фактори прямого впливу і фактори непрямого впливу);

3. за характером дії (фінансово-економічні фактори, організаційно-правові фактори, соціально-психологічні фактори);

4. за напрямком впливу (стимулюючі, стримуючі).

Незалежно від поділу фактори зовнішнього середовища не можуть управлятися підприємцем, тобто зовнішнє середовище є неконтрольованим підприємцем середовищем.

Найбільш поширеним і зрозумілим є поділ факторів зовнішнього середовища на фактори прямої дії та фактори непрямої дії. До факторів прямої дії відносяться:

• споживачі;

• постачальники;

• державні органи;

• конкуренти;

• профспілки.

До факторів непрямої дії:

• політичні фактори;

• науково-технічні фактори;

• соціально-психологічні фактори;

• стан світової економіки (національної, регіональної) тощо.

Характер впливу факторів прямої дії та непрямої дії на підприємство різний. Перші впливають на підприємство безпосередньо, крім цього підприємство в тій чи іншій мірі може частково вплинути на них. Другі впливають на підприємство або опосередковано (через інші фактори) або у якихось певних ситуаціях, але підприємець позбавлений можливості впливати на ці фактори.

2. Політико-правове середовище підприємництва.

Політико-правове середовище – соціально-економічна система, яка складається з підприємницького корпусу, державних органів та груп громадськості, які впливають на окремі підприємства обмежуючи свободу їхніх дій у інтересах суспільства.

Політико-правове середовище, відповідно, складається з трьох елементів: підприємництва, держави та громадськості. Головну роль у цьому “трикутнику взаємодії” відіграє держава, оскільки саме держава формує основні параметри підприємницького середовища, приймаючи відповідні закони та інші нормативні акти.

До основних законів, які формують підприємницьке середовище, відносять:

• Господарський кодекс;

• Закон України “Про власність”;

• Закон України “Про господарські товариства”;

• Закон України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”;

• Закон України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”;

• Закон України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”;

• Закон України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” та інші.

Державне регулювання підприємницької діяльності здійснюється за допомогою двох груп методів:

1. економічних методів (непрямих);

2. адміністративних методів (прямих).

До економічних відносіть податки, державне підприємництво, цільове фінансування, грошово-кредитні механізми тощо. До адміністративних – укази, прямі заборони, встановлення квот, нормативів, лімітів тощо.

В реальному житті ці методи використовуються завжди у комплексі і їхнє поєднання носить назву державної економічної політики. Основними складовими державної економічної політики є:

• фіскальна політика;

• грошово-кредитна політика;

• науково-технічна політика;

• інвестиційна політика;

• регіональна політика;

• інноваційна політика;

• політика підтримки малого підприємництва тощо.

Головним державним органом державної виконавчої влади у сфері підприємництва є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.