3. Податкова політика та її вплив на підприємництво.

Однією зі складових державної економічної політики є податкова політика. У основі податкової політики лежить податкова система, яка є формою мобілізації фінансових ресурсів і подальшим їх використанням для надання суспільних послуг населенню, утриманню державного апарату та виконанню ряду інших завдань.

Основним елементом податкової системи є податки, які виконують важливі функції:

1. фіскальну;

2. розподільчу;

3. регулюючу.

Фіскальна функція полягає у формуванні за допомогою податків державних доходів.

З допомогою розподільчої функції відбувається перерозподіл доходів суб’єктів господарювання у відповідності із відповідними цілями, принципами і нормативами доцільності та справедливості.

Регулююча функція врегульовує суперечності, які виникають при реалізації індивідуальних, групових та суспільних інтересів, зокрема збалансовує різні сфери підприємницької діяльності, розвиток окремих територій тощо.

Податкова політика – це система визначення та встановлення розмірів, методів та форм побудови і стягнення податків.

Таку систему, виходячи із впливу держави на формування податкових нормативів, поділяють на “тверду” і “м’яку”.

“Тверда” податкова політика ґрунтується на наступних принципах: окреме підприємство не може впливати на формування податкових нормативів, податкові нормативи встановлюються на основі нескладних критеріїв, підприємство не може отримувати індивідуальних пільг, жорстка податкова дисципліна.

“М’яка” податкова політика ґрунтується на наступних принципах: окреме підприємство може впливати на формування податкових нормативів, підприємства можуть отримувати індивідуальні пільги в оподаткуванні, м’яка податкова дисципліна (допускаються порушення у оподаткуванні).

У реальній практиці господарювання використовується поєднання “твердої” і “м’якої” політики, залежно від конкретної соціально-економічної ситуації. У кожному разі, податкова політика завжди переслідує наступні цілі:

• забезпечення сталого економічного розвитку;

• забезпечення цінової стабільності;

• забезпечення повної зайнятості;

• забезпечення мінімального гарантованого рівня доходів;

• створення системи соціального захисту громадян тощо.

Податкова політика є могутнім інструментом державного регулювання підприємництва, дієвим механізмом економічного впливу на суспільне виробництво, його структуру, динаміку, розміщення, прискорення науково-технічного прогресу. Податками можна стимулювати або стримувати ділову активність підприємницького сектора.

4. Основи державної звітності підприємництва.

Державна звітність є важливим елементом взаємодії підприємницької структури і державних органів. З іншого боку державна звітність є важливим елементом управління підприємством.

Звітність відображає результати діяльності підприємства. Це дає змогу оцінити ефективність його господарювання, прогнозувати зміни основних його параметричних характеристик, зокрема результатів діяльності, сприяє прийняттю необхідних управлінських рішень тощо.

Звітність підприємств поділяється на:

1. фінансову звітність;

2. статистичну звітність.

Фінансова звітність – звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

На основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов’язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності та суб’єктів малого підприємництва) включає:

• баланс;

• звіт про фінансові результати;

• звіт про рух грошових коштів;

• звіт про власний капітал;

• примітки до звітів.

Для суб’єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб’єктів господарської діяльності національними положеннями (стандартами) встановлюється скорочена фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати.

Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх заповнення встановлюються Міністерством фінансів України за погодженням з Державним комітетом статистики України.

Форми фінансової звітності банків і порядок їх заповнення встановлюються Національним банком України за погодженням з Державним комітетом статистики України.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).

Підприємства зобов’язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства. Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством.

Відкриті акціонерні товариства, підприємства – емітенти облігацій, банки, довірчі товариства, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов’язані не пізніше 1 червня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність та консолідовану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань.

Статистична звітність – звітність, яка містить вартісні показники і складається на підставі первинної бухгалтерської звітності.

Статистична звітність торкається показників з продукції, праці, фінансів і зовнішньоторговельної діяльності.

До основних форм статистичної звітності відносять:

• терміновий звіт промислового підприємства (№1-П);

• квартальний звіт підприємства по продукції (№1-П);

• звіт про товарооборот (№1-торг);

• обстеження діяльності підприємства за рік (№1-підприємництво);

• звіт з праці (№1-ПВ);

• звіт про стан заборгованості із виплати заробітної плати (№1-ПВ);

• звіт про використання робочого часу (№3-ПВ);

• звіт про фінансові результати і дебіторську заборгованість (№1-Б);

• звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (№11-ОФ).

Статистична звітність підприємств подається органам державної статистики, органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, іншим адресатам відповідно до законодавства.