57). Процес визволення України від німецької окупації можна розділити на декілька етапів:

Грудень 1942 – червень 1943року: у ході розгромлення німецьких військ під Сталінграду була звільнена частина ворошиловградської, Сталінської і Харківської областей.

Липень 1943 року – листопад 1943 року: після Курської битви радянські війська звільняють Харків, а згодом Київ.

Грудень 1943 – травень 1944 року: цей період повязанний із боєвими діями за визволення Правобережної України.

Червень – жовтень 1944року: завершальний етап звільнення України.

Загальна чисельність утрат цивільних і військових українців становила 7 млн. осіб (16,7% від усього населення Україна). Війна вогненним смерчем прокотилася містами й селами України. Повністю або частково було знищено 714 міст і 28 тис. сіл, 2 млн будинків. Без житла залишилося 10 млн. чоловік. Було знищено 16150 промислових підприємств. Матеріальні втрати України становили майже 1,2 трлн крб. Величезні людські та економічні втрати українського народу у роки Другої світової війни були оцінені світовим співтовариством як вагомий внесок у перемогу над фашизмом. Україна, яка входила до складу СРСР, стала членом ООН і разом з делегацією СРСР та Білорусії взяла участь у роботі її структур від дня заснування в 1945р.

58). Унаслідок чотирьох років найбільш руйнівної в історії війни Радянський Союз постав перед колосальним завданням — відбудувати господарство. У надзвичайно важких і несприятливих умовах поверталась Україна до мирного життя.

Найголовнішим завданням у повоєнні роки була відбудова економіки Радянського Союзу, її переорієнтація на мирні цілі. Четвертий п'ятирічний план (1946-1950 рр.), як і попередні, не враховував нагальних потреб радянських людей. Він передбачав передусім збереження прискорених темпів розвитку галузей важкої промисловості.

З метою стабілізації фінансової системи у грудні 1947 р. було здійснено грошову реформу, під час якої вилучено гроші в усіх, хто якимось чином зміг їх заощадити. За банківськими вкладами до 3 тис. крб. обмін грошових знаків відбувався у співвідношенні 1:1, вклади від 3 до 10 тис. крб. скорочувалися на 1/3, а вклади понад 10 тис. - на 2/3.

У процесі відбудови економіки України завдяки самовідданій праці людей у найкоротші історичні терміни стали до ладу 2000 промислових підприємств, було відбудовано Дніпрогес, заводи "Запоріжсталь" та "Азовсталь", підприємства Харкова, Дніпропетровська, Києва. Завершено будівництво газопроводу Дашава — Київ. Обсяг промислової продукції в Україні (валові показники 1946-1950 рр.) збільшився у 4,4 раза і на 15 % перевищив рівень 1940 р.

Значну допомогу у відбудові економіки України надавали всі республіки Радянського Союзу. Так, в Україну направлялися спеціалісти, техніка, устаткування. Наприклад, металургійний комбінат "Запоріжсталь" допомагали відбудовувати 57 підприємств Радянського Союзу. На роботу сюди прибуло близько 30 тис. осіб з різних куточків країни.

Роки післявоєнної відбудови економіки України були дуже важкими, виснажливими, зокрема, і через те, що система концентрації коштів для відбудови промисловості й військово-промислового комплексу ставала на заваді підвищенню життєвого рівня народу. Всупереч голоду, нестачі найнеобхіднішого та репресіям, що їх чинив тоталітарний режим, народ героїчними зусиллями з вірою у краще майбутнє підіймав з руїн міста й села, відроджував промисловість і сільське господарство. Загалом валова продукція сільськогосподарського виробництва в 1950 р. становила 91 % довоєнного рівня. Було досягнуто значних успіхів у розвитку народної освіти, науки й культури. На початку 50-х років республіка в основному залікувала рани лихоліття. Було закладено основи для її виходу на нові рубежі суспільного прогресу.

59). Уже в ході війни учасники антигітлерівської коаліції повернулися до ідеї створення міжнарод­ного органу, що відігравав би роль своєрідного диригента у повоєнному світі. Передбачалося запровадження посади «всесвітнього посередника» (Генерального директора, канцлера чи генерального секретаря) Об'єднаних Націй з надзвичайно широкими повноваженнями, аж до права санкціонувати застосування міжнародного війська проти агресора. Крім того, передбачалося запровадити посаду президента ООН. У відповідь Сталін висунув вимогу, щоб в ООН були представлені усі 16 радянських республік. Щоправда, згодом скоротив їх число до трьох, а потім і до двох — України і Білорусі. США і Англія погодилися на це. 26 червня 1945р. 51 країна — учасниця Сан-Франциської конференції (у тому числі й делегація УРСР) підписала Статут ООН, який набрав чинності з 24 жовтня 1945 р. Головними цілями ООН Статут визначав підтримання міжнародного миру, попередження й усунення загрози агресії, розв'язання міждержавних суперечок мирним шляхом, повага до права кожної нації на самовизначення тощо.

Головними органами ООН є Генеральна Асамблея (у 1997 р. її главою було обрано представника України Геннадія Удовенка) і Рада Безпеки. Очолює ООН Генеральний секретар. Місцем розташування штаб-квартири 00Н було обрано Нью-Йорк.

У зв'язку з тим, що СРСР отримав три голоси, у той час як усі інші країни мали по одному, було вирішено при ухваленні рішень керува­тися принципом вето. Без цього конгрес США не погоджувався на член­ство країни в ООН. Державами — постійними членами Ради Безпеки, що мають право вето, є США, Росія (як правонаступниця СРСР), Велика Британія, Франція і Китай. Останнім часом обговорюється питання про прилучення до неї Німеччини, Японії та представника Африки.

60). Першим кроком до започаткування реконструкції сталінізму стало закрите засідання ХХ з’їзду КПРС, на якому перший секретар ЦК партії виголосив таємну доповідь, що була присвячена культові Сталіна. Перед партійними керівниками була зображена реальність з усіма її неприємними сторонами. Було піддано жорстокій критиці культ Сталіна, системи насаджуваних десятиліттями цінностей, ідола десятків мільйонів людей, символу єдності і могутності радянської системи. Це і була точка відліку ланцюгової реакції звільнення радянського суспільства від найбільш реакційних рис, що гальмували його розвиток. Результатом стала часткова лібералізація деяких сфер життя, передусім духовної.

“Відлига” не була викликана тільки-но особистими бажаннями Хрущова. Розвиток західного світу з його науково-технічною революцією вимагав змін.

Розгорнулася “десталінізація по вертикалі”: ланцюгове засудження “культу особи” всіма партійними та ідеологічними структурами. На україні цей процес відбувався повільніше, ніж у центрі.

Найкричущим парадоксом “відлиги” було те, що процес реабілітації сталінських репресій супроводжувався новими політичними репресіями.

Національне питання й надалі залишалося однією з найскладніших проблем суспільно-політичного життя. З одного боку, певна ідеологічна лібералізація сприяла плюралізації деяких проблем, наприклад мовної.

Значним і своєрідним було реформаторство у промисловості, яка в часи післявоєнної відбудови швидко розвивалася- до 20% приросту на рік.

Розпочато скорочення управлінських штатів. Здійснено децентралізацію управління. За часів керівництва М. Хрущова умови життя людей СРСР значно поліпшилися. Однак «реформаторський» хаос в економіці, часто авантюристичні експерименти і проекти призвели до значної дестабілізації соціально-побутової сфери, особливо на початку 1960 років.

61). Чергова зміна курсу СРСР у жовтні 1964 р. відбувалась під гаслом подолання волюнтаризму і суб'єктивізму, досягнення стабільності у просуванні радянського суспільства шляхом, накресленим XXII з'їздом КПРС.

Ситуація склалась невтішна: виконання семирічного плану було зірвано, темпи приросту промислової продукції постійно знижувалися. Структура виробництва виявилась найгіршою і найвідсталішою серед промислово розвинених країн. Рівень життя населення почав погіршуватися. Дедалі більше коштів за рахунок села та соціальної сфери перекачувалось у важку та оборонну промисловість. Обіцянки партії щораз більшою мірою перетворювались на ілюзії. Аналіз обставин потребував негайних, рішучих економічних і соціальних перетворень. Після усунення М. Хрущова знову було проголошено принцип колегіального керівництва. Правляча верхівка спочатку складалася з трьох осіб —

Генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва, голови Ради Міністрів О. Косигіна і головного ідеолога партії М. Суслова. У 1965 р. до них приєднався М. Підгорний, який став головою Президії Верховної Ради СРСР. Діяльність групи вищого керівництва ґрунтувалася на необхідності зберегти колективну владу і контроль партійних органів за всіма сферами життя суспільства, забезпечити стабільне функціонування державних і політичних структур. Наприкінці 1965 р. під керівництвом О. Косигіна почалась економічна реформа. Реформа спрямовувалася на поліпшення планування й посилення економічних стимулів у діяльності підприємств. Було скасовано раднаргоспи, натомість створено понад 40 загальносоюзних міністерств і відомств. Негативні процеси відбувалися і в сільському господарстві. Здійснення деяких державних заходів сприяло розв'язанню лише окремих проблем: було підвищено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, водночас знижувалися ціни на сільгосптехніку; збільшились капіталовкладення в аграрний сектор; у колгоспах оплату за трудоднями було замінено місячною заробітною платою. І все ж нова політика щодо села виявилася неефективною.