31. Загальновизнані принципи правового статусу людини і громадянина в сучасному світі.

32. Загальна характеристика інституту парламенту. Парламент і парламентаризм.

Парламент є представницькою установою країни. Колегіальний за своєю внутрішньою структурою та принципами діяльності він представляв різноманітні групові, партійні та національні інтереси.

Виборці делегують повноваження депутатам через вибори.

Представницькі установи наділені безпосередніми повноваженнями, обсяг і зміст компетенції представницької установи визначаються конституцією. Вони можуть функціонувати лише за умов демократичного режиму.

парламент - це виборний колегіальний орган держави, наділений нормотворчими, фінансовими та контрольними повноваженнями, що діє в умовах демократичного режиму.

Парламентаризм - це цілісна політико-державна система, що складається з ряду демократичних і бюрократичных елементів і зв'язків, що взаємодіють між собою. Вони містяться у державній структурі, закріплюються конституциями та іншими правовими актами. У той самий час структура парламентаризму розгалужується. До неї включаються елементи та взаємовідносини, що не входять до державної системи; до них належить, наприклад, участь політичних партій у формуванні парламенту тощо.

За своєю структурою вищі представницькі органи є одно- та двопалатними (бікамеральними).

Двопалатна структура парламенту властива як унітарним, так і федеративним державам, проте принципи формування верхньої палати федеративної країни відмінні, порівняно з унітарною державою, що має у своєму складі верхню палату. Нижня палата у двопалатному парламенті називається по-різному: Палата представників (Австралійський Союз, США, Японія та ін.), Палата депутатів (Італія, Мексика), Національна рада (Австрія), Державна Дума (Російська Федерація), Народна палата (Індія), Сейм (Польща), Палата громад (Великобританія, Канада), Віче республік (Союзна Республіка Югославія), Національні збори (Франція) і т. ін.

Однопалатна система парламенту є характерною для мононаціональної держави, що займає, як правило, невелику територію. Джерела її виникнення різноманітні. В одних країнах однопалатна структура парламенту була встановлена разом з утворенням незалежної держави. Так, у Болгарії після закінчення болгаро-турецької війни була прийнята Тирновська Конституція 1879 p., яка передбачала однопалатні Народні збори. Така сама структура парламенту закріплювалася конституціями (1947,1971 pp.) та нині чинною (1991 p.).

33. Конституція Франції 1958 року та інші документи конституційного значення.

Конституція набрала чинності 4 жовтня 1958 р. (17та Конституція з 1789p.)

Конституція 1958 р. містить стислу преамбулу і 15 розділів, що складаються з 92 статей. У ній не містяться положення про соціально-економічну структуру суспільства, майже не додаються формулювання про політичну систему суспільства (крім статті про партії), а також немає розділу про правовий статус особи. Чинна французька Конституція в матеріальному розумінні включає три акти: Конституцію 1958 p., Декларацію прав людини і громадянина 1789 р. і преамбулу Конституції 1946 р. Це підтверджується тим, що Конституційна рада у своїх рішеннях неодноразово посилалася на Декларацію 1789 р. і преамбулу Конституції 1946 р. як на складові частини чинної Конституції і включила їх до переліку законів, відповідність яким інших актів вона перевіряє.

Конституція 1958 р. в основному закріплює сутність французької держави і регулює взаємовідносини її органів. Вона встановила, що Франція є неподільною, світською, демократичною і соціальною республікою, та проголосила принцип народного суверенітету, який здійснюється народом через його представників і на референдумі. Конституція ствердила девіз Республіки "Свобода, рівність і братерство" і проголосила принцип Республіки "Правління народу, із волі народу і для народу" (ст. 2). Ця Конституція запровадила змішану республіканську форму, яка визначається насамперед тим, що глава держави (Президент) обирається без участі парламенту, а Прем'єр-міністр призначається Президентом без згоди парламенту (ознаки президентської республіки). Водночас Уряд відповідає перед нижньою палатою парламенту (парламентська форма правління). В Основному законі закріплене важливе положення про те, що республіканська форма правління не може бути предметом перегляду (ст. 89).

Специфічною рисою французької Конституції є те, що до неї входять "основні принципи, визнані законами Республіки", до яких відсилає преамбула Конституції 1946 р. Наприклад, Закон "Про свободу асоціації" від 1 липня 1901 р. не є конституційним, а принцип свободи асоціацій таким є, про що зазначила Конституційна рада у своєму рішенні від 16 липня 1971 р. Такі принципи містяться й у деяких законах перших трьох республік і можуть бути в законах, що застосовуються у П'ятій республіці. Визнання цих принципів залежить не тільки від законодавця, а й від Конституційної ради як тлумача й інтерпретатора норм Основного закону. Саме існування цього органу також є особливістю Конституції 1958 року, тому що раніше він не був відомий Франції.