Лекція 5. Прогнозування та планування діяльності підприємства

5.1. Сутність та методи прогнозування

5.2. Планування: сутність, принципи та методи

5.1. Сутність та методи прогнозування

Існує три наукові форми передбачення майбутнього: гіпотеза, прогноз і план (програма).

Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії. Науковою основою побудови гіпотези є теорія й відкриті на її основі закономірності, причинно-наслідкові зв'язки й тенденції. На цьому рівні об'єкти описуються за допомогою якісних характеристик.

Прогноз – це науково обґрунтоване судження про можливий стан об'єкта в майбутньому, а також про альтернативні шляхи й строки досягнення такого стану.

Прогноз у порівнянні з гіпотезою має більшу визначеність і вірогідність, тому що базується не тільки на якісних, але й кількісних параметрах. Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням.

Прогнозування є не самостійним видом планування, а лише однією з чотирьох його стадій (аналіз досягнутого рівня економіки; науковий прогноз можливих і ефективних напрямів розвитку економіки і вибір оптимального напряму; розробка плану; виконання плану, його контроль і корегування), яка передує складанню плану і охоплює більший період, ніж план. Прогнозування має здійснюватись на будь-якому рівні і стосуватись усіх видів планів – довго-, середньо- і короткострокових, хоч особливо велике значення воно має для перспективного планування.

Завданнями прогнозування є: аналіз соціально-економічних і науково-технічних процесів; виявлення закономірностей, факторів і тенденцій, які визначають подальший соціально-економічний розвиток; вивчення та оцінка можливостей для досягнення поставленої мети і на цій основі прийняття оптимального рішення, в якому потреби суспільства чи підприємства узгоджуються з реальними можливостями їх забезпечення. Результати прогнозів ураховуються при розробці на перспективу питань економічної і соціальної політики та при складанні планів.

Роль прогнозування полягає не в розв’язанні конкретних проблем, тобто поєднанні знань з діями, що є функцією планування, а лише у виявленні найважливіших проблем, з якими зіткнеться суспільство в перспективі, імовірнісних методів, строків і результатів їх вирішення різними способами, оцінка ефективності того чи іншого варіанта. Його роль також у тому, щоб значно скоротити ділянку невизначеності, окреслити межі реалістичних завдань і цілей плану.

План (програма) – це комплекс конкретних заходів, спрямованих на досягнення певних цілей.

Найбільш тісно взаємозалежне прогнозування й планування: прогнозування створює умови для науково обґрунтованого планування як процесу прийняття управлінських рішень.

Форми сполучення прогнозу й плану можуть бути різними:

• прогнозування може передувати процесу розробки плану (щоб скласти правильно план виробництва треба спрогнозувати рівень попиту, ціни, дії конкурентів, ціни на ресурси, зміни в законодавстві);

• прогноз і план можуть розроблятися одночасно, тому що й планові, і прогнозні розрахунки спираються на безліч кількісних показників, у тому числі ті, що мають прогнозне значення (індекс цін, показники ефективності використання виробничих ресурсів);

• прогноз може здійснюватися після ухвалення управлінського рішення, тобто прогнозуються наслідки ухвалених рішень, очікуване виконання планів.

Прогнозування й планування можуть існувати незалежно один від іншого. Це обумовлено існуванням об'єктів, які не підлягають плануванню, але можуть бути об'єктами прогнозування (демографічні процеси, результати науково-технічної творчості). На такі процеси і явища можна впливати тільки непрямими методами.

Дві самих істотні відмінності прогнозування й планування:

• прогнози мають імовірнісний характер, а плани (програми) – це однозначні рішення;

• прогноз має альтернативний характер, тобто визначення альтернатив – це один з результатів прогнозування; розробка планів теж має варіантний характер, але план – це вже обраний варіант розвитку, що підлягає практичній реалізації.

Прогнозування розвитку (стану) підприємства – це наукове обґрунтування можливих кількісних та якісних змін його стану (рівня розвитку в цілому, окремих напрямів діяльності) в майбутньому, а також альтернативних способів і строків досягнення очікуваного стану.

Принципи прогнозування:

• цілеспрямованість;

• системність;

• наукова обґрунтованість;

• багаторівневий опис;

• інформаційна єдність;

• адекватність об’єктивним закономірностям розвитку;

• послідовне вирішення невизначеності;

• альтернативність.

Методи прогнозування (залежно від ступеня формалізації й джерел інформації):

1. Інтуїтивні (експертні) – засновані на використанні експертної інформації, коли не вистачає фактичної інформації про тенденції розвитку об'єкта, коли прогнозуються процеси, що не мають історичних аналогів. Бувають індивідуальні й колективні експертні оцінки.

Сутність методів індивідуальних експертних оцінок полягає в тому, що кожний експерт дає оцінку незалежно один від одного, а потім ці оцінки за допомогою певних прийомів поєднуються й узагальнюються.

Колективні (групові) експертні оцінки засновані на спільній аналітичній діяльності й передбачають визначення сумарної оцінки. Найбільш поширеними методами колективної експертної оцінки є:

а) метод „мозкової атаки” полягає у творчому співробітництві групи фахівців для вирішення поставленого завдання шляхом вільного викладу ідей і проведення дискусії (гра „Що? Де? Коли?”);

б) метод морфологічного аналізу – використовується комбінаторика, тобто досліджуються всі можливі варіанти побудови (морфології) об'єкта прогнозування; прогнозна оцінка здійснюється комбінуванням можливих варіантів розвитку;

в) сценарний метод – будуються різні варіанти (сценарії) розвитку залежно від можливої зміни умов і факторів;

г) метод побудови „дерева цілей” – основне завдання ділиться на підзавдання й створюється система зважених за експертними оцінками зв'язків. Використовуються елементи теорії графів і матриці взаємного впливу.

2. Формалізовані – засновані на використанні фактичних даних та передбачають визначення тенденцій розвитку об'єкта прогнозування. Вони включають:

а) метод екстраполяції, який полягає в поширенні закономірностей розвитку об'єкта, що були встановлені по минулих даних, на майбутні періоди. В основі лежить припущення, що фактори, які визначають розвиток об'єкта, не зміняться;

б) кореляційно-регресійний метод і інші методи статистичного моделювання – встановлюється статистичний зв'язок між показниками (обов'язковими умовами є встановлення ступеня надійності кореляційних формул і достатність статистичної вибірки).