2.3.2. Людина в інформаційному просторі. У кінці хх століття людство вступило в нову стадію свого розвитку, яка впритул наближує його до побудови інформаційного суспільства (іс).

Зміна суспільних відносин відбулася на початку минулого століття, коли сталося друге подвоєння знань. Потім накопичення знань відбувалося катастрофічними темпами, що дало можливість вченим зафіксувати декілька інформаційних революцій – перетворення суспільних відносин, викликаних змінами у галузі обробки інформації.

Історико-філософський аспект розвитку інформаційного суспільства

Якщо опустити період виникнення писемності, то наступні етапи, які стали підґрунтям для розвитку ІС, можна охарактеризувати так:

1. Винайдення книгодрукування (XVI століття) – радикально змінилося індустріальне суспільство, особливо культура та наука. Знання стали доступні широким масам населення.

2. Винахід електрики (XIX століття) – з’явилася можливість інтенсифікувати процеси передавання, сприймання й накопичення інформації.

3. Винайдення глобальної інформаційної мережі (1959 рік) – об’єднання комп’ютерів у єдину мережу, що дало можливість уряду США сконцентрувати основну стратегічну інформацію, зберігати й використовувати її.

4. Винайдення мікропроцесора (1971 рік) – розробка ефективних методів накопичення, обробки та передачі інформації, впровадження електронної мережі “Інтернет” і створення автоматизованих систем управління.

Інформація (від лат. informatio – пояснення, виклад) – це повідомлення про навколишній світ і процеси, що в ньому протікають, які сприймаються людиною або спеціальними технічними пристроями. Початковий (давньогрецький) зміст цього поняття передбачав діалог.

Термін “інформація” у технічному розумінні вперше застосував К. Шенон у середині двадцятого століття. Його праця “Теорія інформації” стала основою для сучасних наукових досліджень у різних галузях науки, а усвідомлена організація процесів руху й обробки інформації дала можливість змістовно наповнити цей термін.

Ще у 50-их роках ХХ століття відомі економісти спрогнозували наступ інформаційної економіки та перетворення інформації у найважливіший і найцінніший товар. Але не всі країни світу перейшли до побудови нового суспільства одночасно, зокрема розвинуті країни Заходу та Японія розпочали будівництво інформаційних суспільств у кінці 80-их років минулого століття, а Україна не може скласти конкуренції, наприклад, країнам Європейського співтовариства до цього часу. Значною мірою це зумовлено рівнем розвитку кібернетики як науки у колишньому СРСР, де цей напрям вважався хибним. Пізніше в умовах політичної “відлиги” стало важко наздоганяти розвинуті країни, цьому заважала і “залізна завіса”.

Одним із суб’єктивних чинників, які заважали розвитку інформатизації суспільства в СРСР, було неприйняття ІС навіть на філософському рівні, бо кібернетику (а пізніше – інформатику) вважали ідеологічним ворогом номер 1. Адже командно-адміністративний апарат чітко усвідомлював, що управляти суспільством, яке не має життєво важливої інформації, набагато простіше.

На сучасному етапі у даному напрямі значних успіхів досягли країни Північної Америки, Західної Європи та Південно-Східної Азії, які вже знаходяться на першій сходинці інформаційного суспільства. Це зафіксовано відомим американським професором А. Мартіном та японським вченим Й. Масудою.

Україна має сучасні засоби зв’язку, комп’ютерні технології автоматизують інтелектуальну діяльність людини, в освітніх закладах з’явилися комп’ютерні мережі, зокрема стала доступною (певною мірою) мережа “Internet”, у провідних бібліотеках можна отримати електронні варіанти наукових праць. Проте програмного забезпечення більшості навчальних дисциплін ще немає, а інтелектуальна діяльність часто здійснюється “вручну”.

Концепцією інформаційного суспільства передбачається, що:

1. Будь-яка особистість у будь-якому місці країни може отримати необхідні знання та інформацію для життєдіяльності й вирішення особистих і соціально значущих завдань.

2. У суспільстві виробляється, функціонує та може бути надана будь-якій людині інформаційна технологія для забезпечення першого пункту.

3. Суспільство має свою необхідну для життєдіяльності інформацію, яка завдяки створенню національних інформаційних ресурсів збільшується адекватно розвитку науково-технічного й соціально-історичного прогресу (цей пункт набуває особливої значущості, бо в деяких країнах азіатського регіону, що мають високий рівень розвитку інформаційних технологій і витримують конкурентну боротьбу на світовому ринку та забезпечують комп’ютерну насиченість у побуті, набуває поширення практика одержання інформації головним чином із США, Західної Європи та Японії. Тому такі країни не можуть називатися інформаційним суспільством).

4. У суспільстві відбувається радикальна зміна соціальних структур, наслідком якої є розширення інформаційної діяльності та послуг, а показник зайнятості населення в цих сферах життєдіяльності повинен становити не менше 50%.

Під електронізацією розуміється інженерно-технічний прогрес, який являє собою виробництво, конструювання та втілення напівпровідників, приладів та інших електронних технологій і створення на їх основі різноманітних електронних пристроїв, включаючи інтегральні схеми, мікропроцесори тощо, що використовуються в промисловості, транспорті та наукових дослідженнях. Електронізація охоплює також виготовлення елементної бази для комп’ютерів і засобів зв’язку.

За сутністю електронізація ще не означає радикальних змін у соціальній сфері, але передбачає суттєві позитивні зрушення у сфері промислового виробництва й економіки.

Комп'ютеризація – створення сучасних комп’ютерів і насиченість ними всіх сфер життєдіяльності є важливою, але не головною умовою побудови інформаційного суспільства, бо, наприклад, підрахунок голосів у парламенті за допомогою комп’ютера не підвищує рівень інформованості депутатів та їх виборців.

Інформатизація – це процес, в якому соціальні, технологічні, економічні, політичні та культурні механізми не тільки пов’язані між собою, а повністю злиті в одне ціле. Тобто це процес прогресивного втілення інформаційних технологій у галузях виробництва, переробки та розповсюдження інформації і особливо знань. Результатом цього і є інформаційне суспільство, зміни в якому відбуваються не лише у виробництві, але й в усіх сферах життєдіяльності людини: освіті, культурі, духовному житті, побуті тощо.

Медіатизація – це підпроцес інформатизації, призначення якого полягає у створенні та розповсюдженні новітніх систем колективного й індивідуального зв’язку, що забезпечує доступ кожної особистості до всіх джерел інформації та міжособистісного спілкування.

Відомий японський професор Й. Масуда ще у восьмидесятих роках ХХ століття створив концепцію побудови інформаційного суспільства з детальною розробкою його наслідків для людства і спрогнозував перетворення сучасної людини в “гомо електронікус”. Ця надзвичайна ідея знайшла своє відображення в багатьох фантастичних фільмах, проте ніхто не може стверджувати, що реальність буде кращою. Уживляння в організм людини електронних пристроїв стане додатковим джерелом появи нових небезпек як для окремої особистості, так і для суспільства в цілому.

Якщо у традиційних суспільствах проблема поколінь полягала лише у вікових відмінностях, здібностях до фізичної праці, військової служби тощо, то у процесі становлення інформаційного суспільства суттєво змінюється духовно-культурне життя людини. Комп’ютерний переклад різноманітної інформації при всіх його недоліках дозволяє вже сьогодні переборювати мовні бар’єри.

Ще 10 років тому найвищим досягненням японського, американського чи європейського телебачення була трансляція телепрограм на 28-29 каналах, а сьогодні в країнах Європейського співтовариства працює 120 каналів. Такий потік інформації суттєво змінює спосіб мислення, переконання, обсяг знань людей, які мешкають на цій території.

Дослідженнями доведено, що людина, яка знаходиться в умовах інформаційної насиченості, засвоює приблизно такий обсяг знань, як і 30-40 років тому засвоювався цілим поколінням. Після осмислення великого обсягу знань поведінка більшості людей змінюється у залежності від вікового цензу. Наприклад, дітей, що вміють працювати за комп’ютером, називають “п’ятим поколінням”. Психологи доводять, що такі діти не так, як усі сприймають навколишній світ; вони мають власні переконання про життя й смерть, все частіше надають перевагу спілкуванню з комп’ютером у порівнянні з можливістю погратися з однолітками.

Дослідження психофізіологічного та інтелектуального розвитку японських студентів свідчать, що за вісім годин інтенсивної роботи з комп’ютером вони можуть засвоїти зміст декількох книг, обсягом до 300 сторінок кожна.

Нові види небезпек, пов’язані з розвитком ІС

У найближче десятиліття футурологи прогнозують, що молодь п’ятого покоління здійснить в інтелектуально-освітній галузі гігантський стрибок, який допоможе випередити своїх ровесників в інших країнах.

У зв’язку з цим виникає загроза появи декількох десятків нових небезпек, притаманних розвитку цивілізацій на перехідному етапі від індустріального до інформаційного суспільства, окремі з яких заслуговують особливої уваги:

1. Загроза виникнення нових захворювань нервової системи внаслідок постійного перевантаження мозку людини потоками інформації. Для окремих груп населення такі хвороби вважаються професійними.

“Комп’ютерні” хвороби ще дуже молоді і недостатньо вивчені, однак у розвинутих країнах світу вже пропонуються спеціальні курси лікування від таких професійних захворювань.

Останнім часом психологи виявили складне захворювання, причиною якого є маніакальна залежність від віртуального світу глобальних мереж, наприклад, Інтернету. Симптомами нової хвороби є: почервоніння та запалення очей, сльозоточиве позіхання, високий ступінь нервового та фізичного виснаження. Фахівці вважають, що “мережеманія” така ж руйнівна, як алкоголізм та наркоманія, і призводить до порушень особистості – утрати внутрішніх орієнтирів, неврівноваженості психіки, неуважності, неохайності тощо.

2. Неминучість дисбалансу в спілкуванні народів інформаційних і неінформаційних суспільств та розвиток на цій основі інформаційних та соціально-політичних конфліктів.

3. Активізація “хакерської діяльності”, яка вже сьогодні є великою небезпекою для економіки багатьох країн. Таку діяльність здійснюють програмісти, для яких удосконалення програмного продукту є самоціллю, а змістом їхнього життя часто є переборювання “комп’ютерного опору”, винайдення нового програмного дизайну, розробка вірусів для комп’ютерних мереж. Останнім часом ця проблема перетворилася із суто технічної в одну з найактуальніших проблем, які намагаються вирішити служби безпеки різних країн.

4. Комп’ютерне шпигунство та злочини (викрадання, несанкціоноване використання, знищення інформації). У зв’язку з цим з’явилися та увійшли до широкого вжитку нові терміни, пов’язані з інформаційною безпекою: комерційна таємниця – інформація, розголошення якої наносить значні збитки підприємству або приватній особі, призводить до зменшення прибутку і навіть до банкрутства; екосесент (наука про економічну безпеку підприємства) визначається як економічний стан даного підприємства стійкий до зовнішніх і внутрішніх змін фінансового й господарського середовища. Щодо необхідності розвитку цієї науки свідчать дані про те, що на шпигунство більшість провідних фірм світу витрачає до 15-20% чистого прибутку, а втрати коштів від комерційного шпигунства тільки у США становлять більше мільярда доларів; недовготривалість інформації – наслідок науково-технічного процесу, який робить розробки застарілими ще до того, як вони потрапляють на ринок.

Деякі негативні ознаки наближення інформаційного суспільства з’явилися вже на сучасному етапі. Так, у процесі розвитку засобів масової інформації, зокрема телебачення, серед окремих груп населення спостерігається надмірне захоплення переглядом телевізійних передач – “телеманія”. Учені США й Англії зазначають, що “телеманія” серед підлітків набула катастрофічних масштабів, а це негативно впливає на їхнє здоров’я. Наприклад, щоденний перегляд телевізійних передач протягом 3 годин викликає стійкі симптоми нервового й психічного розладу, виснаження нервової системи. Унаслідок цього значна частина дітей стає пацієнтами невропатологів, окулістів, терапевтів та інших лікарів.

Використання інформаційного простору для досягнення певних цілей

Сучасне покоління бере участь у ґрунтовних змінах цивілізації, переходить від промислового (індустріального) етапу розвитку суспільства до інформаційного. Цей перехід є багатоярусним і охоплює майже усі структури цивілізованого розвитку: економіку, культуру, освіту, моральність, суспільство. За оцінками одних фахівців вихідним пунктом цих змін вважається 1980 рік, коли розпочато реалізацію програми Інтернету й охоплено комп’ютерною мережею понад триста тисяч моніторів. Таким чином була створена світова система зв’язку. Інші за початок нової цивілізації вважають 1956 рік – прокладання телефонного кабелю між Європою й Америкою. Характерною рисою розвитку сучасного суспільства, яке ґрунтується на поширенні інформації, є знання, що стають рушійною силою численних сфер людського життя, суспільство відходить від стратегії вузького вибору, стає суспільством вибору різноманітного.

Скільки існує людство, ведеться інформаційна психологічна війна, суть якої полягає у тому, щоб різними формами, методами й засобами діяти на людей з метою змінити в бажаному руслі їхні психологічні характеристики (погляди, думки, ціннісні орієнтації, настрої, мотиви, установки, стереотипи, тобто суспільну свідомість у цілому).

Основне завдання психологічного впливу інформації в Україні – це формування певних ідеологічних (соціальних) ідей, поглядів, переконань. Розповсюджені форми пропаганди (усне мовлення, друковані й образотворчі засоби, радіо й телебачення), які визначають її внутрішній зміст і зовнішні атрибути, хоч і не досягли рівня передових держав, однак виявляють тенденцію до зростання, зокрема такі сектори інформаційного простору, як Інтернет та мобільний зв’язок.

Вплив на людей друкованими засобами здійснюється через поширення друкованої продукції. Вона має такі важливі особливості, як доступність, наочність, різноманітність видів, можливість діяти на рівні за масовістю аудиторії. Вплив за допомогою друкованих засобів вимагає достатньої кількості підготовлених творчих робітників і технічних спеціалістів, доброї поліграфічної бази, а також технічних засобів доставки й розповсюдження друкованої продукції.

Основними видами матеріалів, які використовуються друкованими засобами, є листівки, журнали, брошури, образотворчі засоби.

Листівки – це інформаційно-пропагандистське друковане видання, яке відрізняється від інших такими суттєвими ознаками: невеликим обсягом (біля двох сторінок), стислим і дохідливим текстом, аргументованістю змісту, яскравим типографським оформленням.

Враховуючи однобічну інформативну дію протягом тривалого часу на суспільство цього виду пропагандистських видань, можна з достатньою вірогідністю прогнозувати його вплив на підростаюче покоління.

Газета – ефективна й поширена друкована пропагандистська продукція, яка повинна відповідати таким вимогам: актуальність та інформативність, доступність у структурно-композиційному та мовному оформленні, компетентність у всіх питаннях, що висвітлюються на її сторінках. Інформація у газетах подається у відповідності до прийнятих у державі моральних й етичних норм та дотримання правил поліграфічного оформлення.

Брошура – це розповсюджений вид друкованої продукції, перевага якого над листівками полягає у тому, що завдяки збільшенню місця для ілюстрацій, може використовуватися для формування визначеної думки навіть людей з низьким освітнім рівнем. Крім того, на відміну від листівки, брошура не затримується в руках однієї людини, а передається з рук у руки.

Журнал відрізняється від брошури більшим форматом, значним вмістом малюнків і фотографій.

На сучасному етапі виробництва газет і журналів у нашій країні поряд із збільшенням їх видів спостерігається скорочення загальної кількості такого виду друкованої продукції, яка стала меншою за визначені ЮНЕСКО стандарти (із розрахунку на одного жителя). Наприклад, статистичні дані свідчать, що преса стає недоступною для населення – 62% громадян в Україні не передплачують газети та журнали взагалі.

На загальному фоні скорочення видавництва газет і журналів збільшується кількість різноманітних художньо оформлених плакатів, схем, карт, фотостендів, транспарантів, наклейок, нашивок, сувенірів із відповідною символікою тощо. Ефективність образотворчих засобів ґрунтується на багаторазовому впливі на свідомість людей, що дозволяє викликати у людей певні емоції та інші асоціації і врешті-решт формувати потрібні погляди. Головними принципами такої дії є привертання уваги та збудження інтересу.

Одним із засобів психологічного впливу на людей є радіомовлення. Про його значення та широке розповсюдження свідчить той факт, що біля 80 країн світу здійснюють радіомовлення на 80 чужих держав. Основними перевагами радіопередач над друкованою продукцією є: висока оперативність повідомлення інформації; незначні затрати часу на підготовку передачі; здатність охоплювати велику аудиторію слухачів; імітація прямого спілкування з людьми; значні можливості радіомовлення, яке може здійснюватися цілодобово; великий діапазон жанрів.

Усі програми радіомовлення поділяються на інформаційні повідомлення, коментарі, інтерв’ю, репортажі.

Інформаційне повідомлення – це оперативна інформація про певну подію або явище, яка має зацікавити більшість радіослухачів. Орієнтовна тривалість інформаційного повідомлення – 1 хвилина.

Коментарі – це одне чи декілька різних суджень спеціалістів, які розкривають суть проблеми. Тривалість коментарів – 4-6 хвилин.

Інтерв’ю складається із двох основних елементів: питань, які задає кореспондент компетентній особі, і відповідей останнього на поставлені запитання. Тривалість інтерв’ю – до 5 хвилин.

Репортаж – це розповідь про події, які проходять у даний момент. Головна мета репортажу полягає у створенні “ефекту присутності”.

Важливою складовою радіопередач, крім слова, є шуми та музика. Шуми виконують роль інформаційних та емоційних сигналів, доповнюють радіопередачі елементами достовірності. Музика як важливий виразний засіб разом із текстом підсилює емоційний бік передачі та створює найбільш сприятливі для сприйняття передумови.

Найефективнішою формою пропаганди вважається телебачення. На Україні біля третини сімей мають більше одного телевізора. Особливо його роль зросла при розширенні телевізійних мереж за рахунок супутників, кабельного й цифрового телебачення та комп’ютерних сіток Інтернет.

Ефект присутності, синхронності, приналежності глядача до подій примушує його повірити у правдивість матеріалу, який пропонується, а іноді ввести глядача в оману навіть під час прямого репортажу. Наприклад, можна спостерігати один і той же сюжет, але прокоментований різними каналами і робити різні , навіть протилежні висновки. Отже, тільки на перший погляд телевізор виступає як індивідуальний засіб інформації, а насправді кожний телевізійний канал гранично ідеологізований і запрограмований на висловлення інтересів його господаря.

Останнім часом у світі значно розширилися можливості засобів масової інформації за рахунок Інтернетвидань, які дозволяють отримувати інформацію в режимі реального часу. Однак суттєвого впливу на населення України це не має у зв’язку з тим, що лише 1-2% жителів має персональні комп’ютери. Це в 2 рази менше, ніж у Росії, та у декілька разів менше, ніж у країнах Балтії. Крім цього, 60% персональних комп’ютерів – застарілі моделі. Значна частина застарілого парку припадає на освітні, науково-дослідні установи, державні структури, що стримує розвиток в Україні інформаційного суспільства та інтеграцію до світового простору.

Психологічна дія на людей неможлива без широкого використання особливих способів і прийомів, до яких відносяться дезінформація (обман), маніпуляції, поширення чуток і міфів.

Дезінформація (обман) – це спосіб психологічної дії, в основі якого є надання такої інформації, яка вводить людей в оману відносно правдивого стану справ. Заходи з дезінформування здійснюються за єдиним задумом, із ретельним узгодженням пропорцій правди й брехні (при максимальному використанні правдоподібної інформації), з обов’язковим викривленням істинних намірів, цілей і завдань. Основним інструментом дезінформації є засоби масової інформації.

Маніпулювання – це спосіб психологічної дії, націлений на зміну напрямку активності інших людей, здійснюваний настільки вміло, що стає непомічений ними. Маніпулювання інформацією складається з декількох прийомів:

а) інформаційне перевантаження – повідомляється значна кількість інформації, основну частину якої складають абстрактні роздуми, непотрібні деталі тощо. В результаті об’єкт не може розібратися в істинній суті проблеми;

б) дозування інформації – повідомляється лише частина відомостей, а решта дуже ретельно приховується. Це призводить до того, що картина реальності викривляється або взагалі стає незрозумілою;

в) велика брехня – улюблений прийом міністра пропаганди нацистської Німеччини Й. Геббельса. Він стверджував, що чим брутальніша брехня, тим скоріше у неї повірять, головне – надавати її максимально серйозно;

г) змішування істинних фактів із різними домислами, припущеннями, гіпотезами, чутками. В результаті застосування означеного прийому стає неможливим відрізнити правду від брехні;

д) затягування часу – цей прийом зводиться до того, що під різними приводами відтягується обнародування дійсно важливих відомостей до того моменту, коли стає неможливим щось змінити;

е) своєчасна брехня – прийом полягає у повідомленні абсолютно неправдивої, але надзвичайно очікуваної інформації, яка відповідає настрою об’єкта. Звичайно, згодом обман стає очевидним, але за цей час гострота ситуації спадає або певний процес приймає незворотний характер.

Чутки – специфічний вид інформації, який з’являється серед певних шарів населення спонтанно в силу інформаційного вакууму. Чутки можуть навмисно розповсюджуватися серед населення для впливу на громадянську свідомість.

Фахівці класифікують чутки за такими видами: експресивні – у відповідності до емоційного стану, який виражається змістом чуток і особливостями емоційних реакцій на них; інформаційні – у відповідності до ступеня достовірності і до ступеня впливу на психіку людей.

За експресивною характеристикою виділяються: чутки бажання – інформація розповсюджується з метою викликати розчарування із приводу нездійснюваних очікувань і таким чином деморалізувати об’єкт впливу; чутки страхіття – розповсюдження інформації з метою ініціювати в об’єктах стан тривоги та невпевненості; роз’єднувальні агресивні чутки – поширення інформації з метою викликати розлад у взаємовідносинах між людьми.

За інформаційною характеристикою розрізняють чутки з елементами правдоподібності та правдоподібні. За ступенем впливу на психіку людей чутки поділяються на такі, що: збурюють суспільну думку, але не викликають антисуспільної поведінки окремих осіб чи груп людей; викликають антисуспільну поведінку серед деякої частини певних соціальних груп; порушують соціальні зв’язки й організаційно-управлінське відношення поміж людьми, що призводить до масових безпорядків і паніки.

Для перетворення будь-якої інформації у чутки необхідно, щоб: інформація була зрозумілою всім учасникам процесу, зокрема тим, на кого розраховані чутки; інформація була значущою для об’єкта впливу, тобто прямо торкатися його інтересів.

Міф – це така інформація, яка пояснює походження й перетворення тих чи інших явищ на основі видуманих подій. Осмислення людиною оточуючої дійсності засобами міфів базується не на наукових знаннях, а на вірі й переконаннях представників конкретної культури, соціальної групи.

Завдяки міфам можна: впливати одночасно на інтелектуальну й емоційну сфери свідомості людини, що спонукає людей вірити в реальність змісту міфу; робити гіперболічні описи якогось одного випадку ідеальною моделлю подальшої поведінки; спиратися на конкретну традицію, яка існує в суспільстві. Неможливо впровадити у масову свідомість такі цінності, які протистоять традиційним. Нові міфи завжди виростають із старих коренів.

Інформаційний простір України та

принципи забезпечення інформаційної безпеки

Національні інтереси України в інформаційному світі – це суспільно визнані й закріплені на законодавчому рівні життєві інформаційні потреби особи, суспільства, держави, задоволення яких забезпечує стабільне існування, всебічний розвиток особи та суспільства, ефективне функціонування держави.

Інформаційний простір України – середовище, в якому здійснюється виробництво, зберігання та поширення інформації на яке розповсюджується юрисдикція України. Конституцією України проголошено, що кожному громадянинові гарантується право на свободу думки й слова, на вільне висловлювання своїх поглядів і переконань.

Свобода думки й слова – це можливість висловлювати власну думку, погляди та переконання в будь-якій формі, яка не заборонена законом, і таким чином впливати на суспільно-політичні інтереси. Реалізація цього права має бути забезпечена відсутністю цензури як державного нагляду за змістом друкованих видань, радіо й телепередач, театральних вистав тощо.

Свобода слова має слугувати захистом суспільства від держави, виступати посередником між владою й народом. Свобода інформаційного простору пов’язана з моральними цінностями та етичними нормами. Тому свобода слова і думки має обмеження, але лише такі, що записані до Конституції України, тобто в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадянського правопорядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримки авторитету й неупередженості правосуддя (ст. 34).

Основними принципами забезпечення інформаційної безпеки України є: пріоритет прав людини; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні інформаційних конфліктів; адекватність заходів захисту національних інтересів України в інформаційній сфері реальним і потенціальним загрозам; громадянський контроль за діяльністю органів державної влади, що входять до системи забезпечення інформаційної безпеки України; додержання балансу інтересів особи, суспільства, держави, їх взаємна відповідальність; чітке розмежування повноважень і функцій органів державної влади в системі забезпечення інформаційної безпеки України.

Негативні тенденції розвитку інформаційного простору України, недоступність системи забезпечення інформаційної безпеки, кризовий стан вітчизняної економіки створюють передумови для ескалації загроз інформаційній безпеці України.

До основних загроз інформаційній безпеці України, на думку експертів, можуть бути віднесені такі: обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації; руйнування системи цінностей, духовного та фізичного здоров’я особи, суспільства, негативні зміни їх цільових настанов; маніпулювання громадською думкою з боку державної влади, фінансово-політичних кіл; обмеження можливостей органів влади приймати адекватні рішення; порушення штатного режиму функціонування (руйнування) критично важливих інформаційних мереж, систем управління; несанкціонований витік таємної, конфіденційної та іншої інформації з обмеженим доступом; створення (знищення) інформаційних ресурсів, програмного забезпечення; низький рівень інтегрованості України у світовий інформаційний простір.

Враховуючи провідні тенденції сучасного світового розвитку, можна стверджувати, що держави, які не мають відповідних передумов для інтеграції у світовий інформаційний простір, ризикують залишитися на узбіччі світової цивілізації. Така перспектива загрожує новим поділом країн світу за ознакою розвитку інформаційної сфери.