го був справді «каменяр», і тільки. Без усякого метафорич­ного значення.

Далеко не завжди практична творчість письменника спізна­вся з його власних теоретичних висловлювань. Разу раз спро­ба розкрити свій секрет нічого не розкриває або ж розкриває не в ті ворота. А от Франків трактат «Із секретів поетичної твор­чості*» дає найточніше уявлення про його естетичні спромож­ності і як лірика, і як прозаїка, і взагалі як людини, що має справу

з мистецтвом.

Розкидане частинами по численних томах його творів так, що вроздріб воно, може, й не одразу впадає в око, сконцентро­вано у цьому єдиному в своєму роді опусі усією масою. Тут вони усі вкупі, отакі судження: «перший естетик Аристотель, батько многих вірних, та ще більше невірних і шкідливих естетичних поглядів і формул»¹⁷¹'. Тут і всі відкриття, як-от відкриття права мистецтва на потворні образи, бо у великих поетів вони «без­смертно гарні артистичною красою», або - у полеміці з «кон­кретною поезією» Арно Гольца - відкриття ролі в поезії не тільки зору, а, бачте, й слуху¹⁷¹. Або ось він, поправляючи Лесін- ґа, пропонує розрізняти малярство і поезію не за категоріями простору й часу, а за тим, що «техніка одної штуки зав'язана нерозривно тільки з одним змислом зору, коли тим часом друга дає можливість апелювати до всіх змислів»¹⁷*.

Ідеал впливу образотворчих мистецтв на «змисли» викла­дено в одному місці, вартому довшої виписки з нього: «Власне, до найкращих тріюмфів малярської штуки належить - при по­мочі способів, що, властиво, віддають тільки спокій і нерухо­мість, викликати в нашій душі враження руху. Інколи ми, самі про це не знаючи, висловлюємо се, коли про добрий портрет мовимо: здається, живий, от-от промовить. Хто бачив хоч у ре­продукції образи Рєпіна, такі як «Запорожці" або “Іван Грозний, що вбиває свого сина”, той зрозуміє, що значить сказати: “втім образі багато руху”, зрозуміє, чому нервові люди мліли, зирнув- ши уперше на “Івана Грозного”, чому дами невільно і несвідомо хапають рукою свої сукні, опинившися перед малюнком Ай­вазовского, де зображено одну-однісіньку морську хвилю, що немов ось-ось і кинеться на зрителів. І різьба вміє також своїми найкращими творами викликати сю ілюзію руху, і, прим., при виді Бельведерського Аполона у нас мимовільно піднімаються груди, а при виді групи Лаокоона корчаться мускули, мов з болю і обридження перед гадюками» ^,7\

З таких критеріїв, що на них, здається, не здобувся б і че- хівський «учитель словесности» (який, зрештою, як відомо.

Інші Франка Із секретів поетичної творчості. - К.: Радянський пись­менник, 1969. - С. 17Н. (За цим вилянням, що його відкрммг стаття Євгена Адедьгейма «Кстетмчішй трактат Івана Франка і ироґиечи пси­хології творчості!», цитуватиметься далі як: /.*«пфтш)

171 Ьмкргтіа. -с. 178, 157.

^,7* Там само. - С. 162.

Там само. - С. 155.

4(2)