Моя автобіографія.

Я, Теленько Маргарита Василівна, народилась у Хотинському районі Чернівецької області. У 1980 р. поступила в перший клас загальноосвітньої школи № 2 с. Клішківці. На протязі 1980 – 1990 рр. навчалася у згаданій школі.

У 1991 р. поступила в ЧНУ ім. Ю.Федьковича, який закінчила у 1996 р. Після закінчення вузу призначили вчителем біології в школу № 5 м. Чернівці. Приймаю участь у громадській роботі, член профкому.

Сімейний статус: неодружена.

Мій адрес: вул. Головна 124/36, м. Чернівці.

Дата Підпис

Визначте, який це документ за походженням.

7. Складіть речення із поданими словами. Введіть їх у текст характеристики.

Дисципліна, організатор, характеристика, старанна, активний, позитивний, серйозний, справедливий, наполегливий, енергійний.

8. Розкрийте значення слів адресат – адресант. Виправте помилки в адресуванні заяв. Запишіть правильні варіанти.

А. Директору

чернівецької зош № 27

Галій М.П.

В. Декану

медичного факультету № 1 БДМА

проф. Бойчуку Т.М.

від студентки 1 групи І курсу

Коваль О.В.

С. Ректору БДМА

Випускник біологічного

факультету

Боднар Сергій Мирославович

9. Перепишіть, розкриваючи дужки.

(М, м) іністерство (О, о) хорони (З, з) доров’я України; (О,о) рганізація (О, о) б’єднаних (Н, н) ацій; (А, а) рхімедові сили; (Ч, ч) ернівецькі вулиці; (С, с) офія (К, к) иївська; (С, с) лужба (Б, б) езпеки України; (Б, б) банк “Аваль”; (П, п) резидент України; (Б, б) ог; (П, п) ерська затока; (М, м) айдан (Н, н) езалежності; (Б, б) ельгія; (В, в) ище (А, а) віаційне училище; (К, к) ияни; (О, о) рден (С, с) лави; (Д, д) руга (С, с) вітова (В, в) ійна; (П, п) олтавська битва; (К, к) онституція України; (Т, т) овариство (У, у) країнської мови; (Б, б) ожа (М, м) атір; (Б, б) ог (П, п) ерун; (Р, р) іздво; (Б, б) іблія.

10. Перепишіть речення, вставляючи, де потрібно, розділові знаки та поясніть їх.

Людина створила культуру а культура людину Людина реалізується в культурі думки культурі праці культурі мови Культура це не тільки все те що створене руками й розумом людини а й вироблений століттями спосіб суспільного поводження що виражається в народних звичаях віруваннях у ставленні один до одного до праці до мови.

...Сьогодні культура і мова виявилися об’єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства Мабуть ніхто не буде заперечувати що в низькій культурі мови виявляються виразні ознаки бездуховності ... (В. Русанівський).

Тема 10. Усні та писемні різновиди ділового мовлення. Культура публічного виступу.

Актуальність теми: Повноцінне навчання, подальша продуктивна праця майбутнього медика не може відбуватися без уміння оформляти і читати ділові папери, а також без знання особливостей усного ділового мовлення, без уміння переконувати партнерів по спілкуванню (колег – на зборах, нарадах, пацієнтів та їхніх родичів – на прийомах), без володіння основами ораторського мистецтва.

Тривалість заняття: 2 год.

Навчальна мета:

Студент повинен знати: основні різновиди писемного та усного ділового мовлення; особливості усного ділового мовлення; культуру публічного виступу; закони риторики.

Студент повинен вміти: виступати, застосовуючи особливості усного

ділового мовлення на нарадах, консиліумах;

готувати конспект лекції, усної відповіді

тощо; оформляти договір.

Поради студенту:

Звернути увагу на сферу використання усного ділового мовлення, основні особливості лексики, морфолого-граматичних норм, сталих конструкцій; особливості інтонації усного ділового мовлення.

З’ясувати значення висловлювань “публічне і приватне мовлення”, “службова розмова”, “публічний виступ”, “види і жанри публічних виступів”.

Методичні поради:

Підготовку до практичного заняття варто розпочати з перегляду лекції “Культура ділового мовлення. Документ як основний вид ділового мовлення”. Потім ознайомитися з рекомендованою літературою, насамперед книжками А.П. Коваль (4, 5). Після цього підготуйте конспект виступу на нараді, засіданні, зборах тощо. З особливостями виголошування виступу перед колегами, мікрофоном або телекамерою можете познайомитись у посібнику Г.М. Сагач. Виконайте вправи на вдосконалення виразності мови з посібника Н.Д.Бабич (1) та запропоновані у поданому посібнику, зробіть репетицію майбутнього виступу.

Для полегшення підбору засобів увиразнення публічного виступу застосовуйте фразеологічні словники.

Мова існує в двох формах – усній і писемній. Виникнення усного мовлення історично передувало появі писемного.

Обидві форми ми використовуємо в процесі спілкування. І усне мовлення, і писемне пов’язане з нашим мисленням. Між указаними двома формами існує взаємозв’язок. Він виявляється в тому, що, розвиваючи усне мовлення, ми готуємо основу для успішного розвитку писемного мовлення. І, навпаки, високий рівень розвитку писемного мовлення позитивно впливає на усне. Поряд з тим, кожна форма існування мови має свої особливості, свої закони вживання.

Усне слово – це насамперед слово живе, виразне. Усне мовлення відрізняється від писемного тим, що воно володіє більшим арсеналом засобів для передачі думок і почуттів. Слово в усному мовленні майже завжди супроводжується інтонацією, мімікою, жестами.

Усне і писемне мовлення розраховане на слухача (читача). Проте усне мовлення завжди розраховане на певних слухачів, які знаходяться перед очима оратора. Слухачі, звичайно, мовчки сприймають мовлення того, хто говорить, але реагують на це мовлення виразом обличчя, на якому можна прочитати питання, зацікавленість, незгоду, навіть протест. Часу для обдумування висловлювань при усній формі майже немає. Тому порядок слів у реченні вільний, трапляються повторення окремих слів, словосполучень, частини речень, неповні речення, вставні слова тощо.

Отже, усна форма існування мови має свої особливості, зумовлені присутністю співрозмовника або слухача.

Писемне мовлення – це графічне мовлення, розраховане на зорове сприйняття. У писемному мовленні ясності і виразності правильно дібраних мовних елементів сприяють характерні для даної форми мовлення додаткові засоби. Значну роль у писемному мовленні відіграє порядок слів: він уживається для логічного розвитку думки від відомого до нового і для чіткої побудови речення.

Важливим засобом, без якого важко, а інколи і неможливо зрозуміти зміст написаного, є розділові знаки. Роль розділових знаків дуже образно і точно визначив А. П. Чехов, сказавши, що вони служать нотами під час читання написаного.

У писемному мовленні завжди попередньо обдумуються кожна фраза, кожне слово. Можна замінити невідомий вираз більш правильним і точним, закреслити уже написане і написати новий текст, перечитати закінчену роботу і внести будь-які виправлення.

У писемному мовленні добір засобів повинен відповідати не тільки літературній нормі, але й вимогам стилю, до якого належить текст. Характерними ознаками речень писемного мовлення є повнота і довершеність, логічна послідовність, розміщення частин речення і цілих речень у зв’язному мовленні. Більшість речень – складні. Прості речення, як правило, поширені і ускладнені.

Літературне мовлення

УСНЕ ПИСЕМНЕ

1. Первинне	1. Вторинне
2. Діалогічне (полілогічне) і монологічне 3. Розраховане на певних слухачів, що виступають співрозмовниками 4. Не підготовлене заздалегідь 5. Живе спілкування 6. Інтонація, міміка, жести	2. Монологічне 3. Графічно оформлене 4. Пов’язане з попереднім обдумуванням 5. Старанний відбір фактів та їх мовне оформлення 6. Відбір мовних засобів, чітке підпорядкування стилю і типу мовлення
7.Імпровізоване мовлення 8.Чітко індивідуалізоване мовлення 9. Емоційне і експресивне мовлення 10. Повтори, зіставлення, різні тропи, фразеологізми	7. Повний і ґрунтовний виклад думок 8. Поглиблена робота над словом і текстом 9. Редагування думки і форми її вираження 10. Самоаналіз написаного

Усне і писемне ділове мовлення

Усне ділове мовлення, звичайно, поділяється на публічне і приватне (залежно від кількості співрозмовників і завдань спілкування). До публічного ділового мовлення належать лекція, доповідь, промова, бесіда.

Доповідь – одна з найпоширеніших форм публічних виступів.

Політична доповідь, як правило, виголошується політичним діячем. Насичена багатим фактичним матеріалом, добре аргументована, цілеспрямована.

Звітна доповідь – це промова, в якій офіційна особа повідомляє уповноваженому зібранню про здійснену колективом роботу, аналізує і оцінює її результати.

Ділова доповідь – це документ, який містить виклад певних питань з висновками і пропозиціями, призначена для усного читання. Ділова доповідь завжди містить значний обсяг інформації і розрахована на обізнаних слухачів.

Виступ по доповіді, як правило, короткий (5-15 хвилин) і фрагментарний за своїм характером: виступаючий торкається кількох питань, висвітлених у доповіді, і оформляє це не як єдине ціле, а як набір реплік.

Промова – це агітаційний виступ на мітингах або масових зборах; він охоплює одну значну тему, яка хвилює слухачів.

Мітингова промова має гостро політичний характер, присвячується злободенній, суспільнокорисній і хвилюючій проблемі.

Агітаційна промова має основне завдання – роз’яснити щось, зорієнтувати в чомусь, вона звернена переважно до емоцій, до почуттів і уяви слухачів.

Ювілейна промова, звичайно, присвячується певній даті, ювілеєві підприємства, організації, установи, може бути виголошена і на честь окремої особи, яка має заслуги перед суспільством.

Найважливішою ознакою лекції є науково-теоретична база. У лекції найчастіше йдеться про більш загальні й уже розв’язані проблеми (у ній можуть мати місце елементи академічного характеру, чого немає в доповіді).

Огляд (міжнародний огляд) – це публічний виступ, у якому висвітлюється події на певний – порівняно невеликий – час. Такий виступ має інформаційно-коментаторський характер. Важливим є створення загальної картини того, що є предметом огляду.

Бесіда – типово агітаційний виступ: проводиться з невеликою кількістю учасників і охоплює порівняно незначне коло питань. Той, хто проводить бесіду, просто, стисло викладає основні положення своєї теми, відповідає на запитання, що виникають у слухачів під час бесіди, намагається викликати їх на розмову.

Одним з різновидів приватного ділового мовлення є телефонна розмова. Розмовляючи по телефону, співрозмовники не бачать один одного, тому виключається передача інформації через міміку, жести, вираз очей, вираз обличчя та ін. Телефонна розмова може бути офіційною і неофіційною.

Основні вимоги до мовця, який говорить по телефону, такі:

1. чіткість, чистота артикуляції, правильність дикції;

2. середній за силою голос мовлення;

3. лаконізм висловлення, чіткість, виразність побудови фрази;

4. темп мовлення – середній, тон – спокійний, ввічливий.

Службова розмова складається з таких компонентів: момент встановлення зв’язку, виклад справи, завершення розмови.

1. Момент встановлення зв’язку. Розпочинаючи розмову, треба назвати своє прізвище, ім’я, по батькові, а також сказати, від чийого імені Ви говорите (установа, службова особа та ін.). У відповідь теж називають себе й установу, сторони обов’язково вітаються.

2. Виклад справи слід будувати чітко, коротко, без зайвих подробиць. Лаконізм тут досягається за рахунок детально продуманого переліку головних і другорядних питань, що вимагають короткої і конкретної відповіді. Розмова по телефону не повинна перетворюватись на монолог: викладаючи багатослівне питання, слід передавати інформацію частинами, по можливості частіше робити паузи.

3. Завершення розмови. Ініціатива завершення розмови належить, звичайно, тому, хто телефонує, але якщо співрозмовник значно старший за віком (чи службовим становищем), слід дати можливість закінчити розмову йому. Якщо викликаний до телефону службовець – жінка, то співрозмовник повинен зачекати, щоб розмову закінчила вона.

При розмові про третю особу її слід називати на ім’я та по батькові або на прізвище (говорити весь час лише “він” – не ввічливо).

Не слід зловживати формулою “вас турбує такий-то”.

Приватні розмови мають особливі загальномовні та етичні норми, застосування яких залежить і від знання етикетних правил, і від мовленнєвої вправності.

Слід вдало підбирати час дзвінка, зателефонувавши, відрекомендуватися, особливо тоді, коли слухавку взяла не та людина, до якої ви телефонуєте, не зловживати часом співбесідника, не бути багатослівним та ін.

Основним видом писемного ділового мовлення є документ.

Текст документа повинен бути достовірним, точним, повним, стислим, переконливим.

При підготовці тексту документа рекомендовано дотримуватись таких правил:

1. Замінювати складні речення простими, що сприяє прискореному сприй

2. манню тексту документа.

3. Уживати стійкі (трафаретні, стандартизовані) словосполучення (відповідно до Вашого прохання, згідно з рішенням комісії, відчувати гостру необхідність).

4. Уживати прямий порядок слів у реченні (підмет передує присудку, означення мають передувати означуваним словам, вставні слова краще ставити на початку речення).

5. Об’єктивно викладати думку.

6. Не вживати емоційної, експресивної лексики.

7. Використовувати мовні конструкції наказового характеру – наказую (у наказі), пропоную (у вказівках).

8. Писемне ділове мовлення повинно відповідати нормам сучасної літературної мови, недопустимим є калькування, змішування мов, уникання стильового дисонансу (розмовних, просторічних, емоційно-експресивних та інших засобів).

9. Лаконічно виражати думку.

10. Вживати пасивні конструкції (обговорюється питання, визначаються розміри, встановлюються терміни і т.ін.).

11. Вживати специфічні підсумкові конструкції: коротко кажучи, одне слово, як зазначалося вище.