23. Поняття та ознаки об’єктивної сторони злочину.

Об'єктивна сторона завжди пов'язана із зовнinrniм виявом суспільно небезпечної і протиправної поведінки особи у фор­МІ дії або бездіяльності, яка супроводжується певним психіч­ним сганом такої особи. Це вольова поведінка, яка завдає або загрожує завдати шкоди тим чи іншим цінностям, які охороняються кримінальним законом.

Об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність оз­нак, що характеризують зовнішню сторону злочину.

Характерними ознаками об'єктивної сторони, які власгиві майже всім складам злочину, вважаються: 1) суспільно небез­печне діяння особи; 2) таке діяння, вчинене певним способом у. певний час, у певному місці із засгосуванням певних предме~ пв, знарядь або засобів; 3) таке діяння заподіює або сгворює загрозу заподіяти шкідливі наслідки; 4) між небезпечним діян­ням і шкідливими наслідками має бути причинний зв'язок.

Але не всі зазначені ознаки об'єктивної сгорони входять до кожного складу злочину, а тому не всі вони мають значення для кваліфікації. У теорії кримінального права вишезазначені ознаки поділяються на обов'язкові та факуль­тативні. Обов'язковими ознаками об'єктивної сгорони складу злочину вважаються: небезпечне діяння, його шкідливі нас­лідки (загроза їх настання). Ці ознаки визначені в законі або виітивають з його змісту і мають бути встановлені при кsаліфікації злочину. Факультативні ознаки об'єктивної сгорони складу злочину (час, місце, спосіб вчинення злочину, використані знаряддя та засоби вчинення злочину) мають подвійне значення.

При викладенні в законі ознак об'єктивної сгорони скла­ду злочину використовуються різні форми. Найчастіше у диспозиції вказуються певні ознаки діяння. Наприклад, по­гроза вбивством, насильсгвом або знищенням майна щодо судді, а також щодо його близьких родичів У зв'язку з діяльнісгю судді (ч. 1 ст. 377 КК). Іноді в законі названо лише діяння, зокрема «ухилення від призову на строкову військову службу (сг. 335 КК), а у диспозиціях так званих матеріальних складів злочину визначається не лише діяння, а й його наслідки.

Багатьом складам злочину властиве посягання на той самий об’єкт, та сама форма вини, ті самі ознаки суб’єкта злочину. Об’єктивна сторона кожного складу конкретного злочину майже завжди різна. Тому вона є головним критерієм розмежування окремих конкретних злочинів. Виявлення усіх ознак об’єктивної сторони складу злочину сприяє встановленню вини особи у вчиненому нею злочині.

24. Поняття та ознаки суб’єктивної сторони злочину україни та рф

Суб'єктивна сторона складу злочину - це процес мис­лення, бажання і волі людний, в якому відображаються її об'єктивна поведінка та інші зовнішні обставини, пов'язані з вчиненням злочину.

Суб'єктивна сторона складу злочину завжди знаходить свій вияв у певному зовнішньому протиправному діянні. Тобто в об'єктивних ознаках злочину виявляються мотив, мета, в кінцевому підсумку, волевиявлення особи. Схематично цей процес виглядає так: залежно від тієї чи іншої потреби люди­ни у неї виникає і фактор певної поведінки - мотив; харак­тер і зміст мотиву породжують мету; мета веде до формування волі людини; воля виявляється у конкретному діянні.

Суб'єктивна сторона складу злочину - це внутрішня сутність злочинного діяння; це ті внутрішні процеси, які відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння. Характерними ознаками суб'єктивної сторони злочину є вина, мотив та мета вчинення злочину. Тому для кваліфі­кації того чи іншого злочину виняткове значення має вста­новлення зв'язку зовнішнього вияву поведінки людини з її психічним станом. Почуття, мислення, наміри, мета та воля _ це внутрішній, духовний світ людини, їі сутність.

У кримінальному праві враховуються не всі ознаки психі­ки людини, а в основному дві з них - інтелектуальна і вольова, які використовуються при визначенні форм вини - умислу і необережності. Водночас кримінальний закон у , деяких випадках вказує на особливий емоційний стан люди- ' hИ як ознаку суб'єктивної сторони складу ЗJІОЧИНУ. Наприклад, умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевноtо хвилювання (ет. 116); умисне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123). З цього приводу ПЛенум Верховного Суду Украіни у постанові «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» від 1 квітня 1994 р. ,зазначав, що судам необхідно мати на увазі, що суб'єктивна сторона вбивства або заподіяння тяжкого тілес­ного ушкодження, вчинених у стані сильного душевного хвилювання, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії і керувати ними.

РФ:

ССП - это психическая дея­тельность лица, непоср-о связанная с соверш-ем преступ-я. Она образует психологическое, т.е. субъективное, со­держание преступ-я, поэтому явл. его внутренней (по отнош-ю к объективной) стороной. Содержание субъективной стороны преступ-я раскрывается с помощью таких юр.-их признаков, как вина, мотив и цель. субъективная сторона преступ-я имеет важное значение и для обоснования уг.ой ответ-и, и для квалификации преступ-я, и для назнач-я наказ-ия. Поэтому высшие судебные органы не раз указывали судам на необходимость тщательно исследовать содержание субъективной стороны преступ-я: форму вины, содержание и направ-ость умысла, мотивы и цели преступ-я. Признаки: Вина как опред-ая форма психического отнош-я лица к совершаемому им общ-о опасному деянию составляет ядро субъективной стороны преступ-я. Вина - обязательный признак любого преступ-я. Но она не дает ответа на вопросы, почему и зачем виновный совершил преступ-е. На эти вопросы отвечают мотив и цель, кот-ые в отличие от вины явл. не обязатель­ными, а факультативными признаками субъективной стороны преступ-я. Особое место в субъективной стороне преступ-я занимают эмоции, т.е. переживания лица в связи с совершаемым преступпением. Следует иметь в виду, что эмоции, выражающие отнош-е к уже совершенному преступ-ю (удовлетворение или, наоборот, раскаяние, страх перед наказ-ием и т.д.), не явл. элементом психической деятельности, имеющей место в момент соверш-я преступ-я, и поэтому не могут служить призна­ком субъективной стороны. Но эмоции, сопровождающие подго­товку преступ-я и процесс его соверш-я, тесно связаны с мотивами и могут входить в субъективную сторону преступ-я в некот-ых случаях, предусмотренных законом.

25-26. форми вини в кримінальному праві україни та РФ

Загальне поняття вини вироблено наукою кримінального права і закріплено в КК. Згідно з ст. 23 КК вина — це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Вина як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину нерозривно пов'язана з його об'єктивними ознаками, її зміст відображують об'єктивні ознаки злочину, що характеризують його об'єкт, предмет і об'єктивну сторону. Тому не існує абстрактної вини, відірваної від конкретного суспільно небезпечного діяння. Саме це діяння і становить предметний зміст вини, її матеріальне наповнення. Зміст вини — перший найбільш важливий елемент у понятті вини. Однак сам по собі зміст не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити і проаналізувати інші її елементи. Серед них важливе значення має соціальна сутність. Вина — категорія соціальна. Ця властивість вини знаходить свій прояв у негативному чи зневажливому ставленні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, до тих інтересів, соціальних благ, цінностей (суспільних відносин), що охороняються кримінальним законом. Тому вина особи у вчиненні суспільно небезпечного діяння оцінюється негативно і засуджується правом. Важливе значення в понятті вини мають і такі її елементи, як форма і ступінь вини. Форми вини — це зазначені в кримінальному законі сполучення певних ознак свідомості і волі особи, що вчиняє суспільно небезпечне діяння. У сполученні таких ознак і виражається психічне ставлення особи до діяння і його наслідків. Чинне кримінальне законодавство виділяє дві форми вини — умисел (ст. 24) і н є - 144 суо'єктивна сторона злочину обережність (ст. 25). Це узагальнені законодавцем поняття, які лише в загальних рисах характеризують ставлення особи до того діяння, що вчиняється нею, та його наслідків. Умисел і необережність мають свої види. Умисел може бути прямим і непрямим, а необережність існує у виді злочинної самовпевненості (самопадіянності) та злочинної недбалості. Поза цими конкретними видами вина відсутня. Ступінь вини — завершальний елемент поняття вини. Це оціночна, кількісна категорія. Вона багато в чому визначає тяжкість вчиненого діяння і небезпечність особи винного. Ступінь вини має практичне значення, тому що реалізація кримінальної відповідальності і призначення конкретного покарання багато в чому залежать від того, з прямим чи непрямим умислом вчинено злочин, який вид умислу мав місце — заздалегідь обдуманий чи такий, що виник раптово, який вид необережності допустила особа і в чому це проявилося. Отже, вина особи — це не тільки обов'язкова суб'єктивна ознака, а й важлива соціальна категорія, зміст якої визначають як характер і тяжкість злочинного діяння, так і сама його наявність як такого. Відомо, що свідомість і воля певною мірою визначені зовнішнім середовищем, його об'єктивними умовами, проте ця залежність не є фатальною. Вона не визначає цілком асоціальну поведінку особи. У цьому головну роль виконують її свідомість і воля. Саме вони — основні важелі, що визначають характер і форму поведінки людини в кожному конкретному випадку 2. При встановленні вини та її змісту в кожному випадку слід виходити із її об'єктивного існування в реальній дійсності. Тому вина підлягає доказуванню на попередньому слідстві і в судовому розгляді на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів. Вона входить до змісту предмета доказування по кожній справі. Суд пізнає вину так, як він встановлює і пізнає інші факти та явища об'єктивної дійсності, що існують або відбуваються у зовнішньому світі поза свідомістю окремої людини чи свідомістю суддів. Встановлення вини, її форми і виду — необхідна умова правильної кваліфікації злочину. Значення вини полягає і в тому, що наше кримінальне право виходить із принципу суб'єктивного ставлення за вину. Відсутність вини особи у вчиненні конкретного суспільно небезпечного д.іяння виключає суб'єктивну сторону, а відтак, склад злочину і підставу кримінальної відповідальності.Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинене.

Закон розрізняє два види умислу: прямий і непрямий. Прямий умисел — це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК). Непрямий умисел — це такий умисел, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч. З ст. 24 КК). Прямий умисел. Інтелектуальні ознаки прямо го умислу полягають в усвідомленні суспільно небезпечного харак теру свого діяння (дії або бездіяльності) і передбаченні його суспіль но небезпечних наслідків. Хоча ці поняття і належать до однієї інтелектуальної сфери психічної діяльності, але вони є різними за своім змістом. Свідомість суспільно небезпечного характеру діяння містить у собі не тільки розуміння фактичної сторони того, що вчиняється, всіх обставин, що характеризують об'єктивні ознаки складу злочину, в тому числі значущість об'єкта і предмета посягання, характеру діяння, місця, часу, способу його вчинення та інших обставин, а й розуміння соціального значення діяння, його соціальної шкідливості. Передбачення означає, що у свідомості даної особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. Непрямий умисел. Свідомість при непрямому умислі є аналогічною свідомості в умислі прямому. І в цьому разі свідомість особи включає до себе розуміння всіх фактичних обставин, що характеризують об'єктивні ознаки конкретного складу злочину, в тому числі характеру і значення об'єкта і предмета посягання, характеру дії і бездіяльності, а також місця, часу, способу їх вчинення та ін. Вона також містить розуміння суспільної небезпечності, шкідливості свого діяння і його наслідків. Передбачення при непрямому умислі має свою розпізнавальну особливість. Як і при прямому умислі, воно носить конкретний характер. Особа в цьому разі чітко усвідомлює, що саме її конкретна дія чи бездіяльність може спричинити конкретний суспільно небезпечний наслідок, і тим самим передбачає загалом розвиток причинного зв'язку між діянням і можливим наслідком. Проте цей наслідок особа передбачає лише як можливий результат свого діяння.

В Російській Федерації:

Основным и обязательным признаком субъективной стороны любого преступления является вина. Без вины никто не может быть привлечен к уголовной ответственности. Вина - это психическое отношение липа к совершаемым им действиям (бездействию) и их общественно опасным последствиям.

В каждом совершенном преступлении вина проявляется в одной из ее форм - в форме умысла или неосторожности. Причем о виновности лица можно говорить лишь тогда, когда вина в любой из ее форм находит свое внешнее проявление. Если намерение, мысли лица не проявились вовне, то нельзя говорить о его уголовной ответственности. В связи с этим любые наступившие общественно опасные последствия можно вменить лицу лишь в том случае, если оно было виновно в их наступлении

В соответствии со статьей 24 УК РФ виновным в преступлении «признается лицо, совершившее преступление умышленно или по неосторожности». При этом в соответствии с ч. 2 статьи 24 УК РФ совершенное по неосторожности деяние может быть признано преступлением лишь в случаях, когда это специально предусмотрено в соответствующих статьях Особенной части УК РФ.

Анализ содержания прямого умысла позволяет выделить два его элемента:

· интеллектуальный, выражающийся в осознании лицом характера общественной опасности своего действия или бездействия и в предвидении возможности или неизбежности наступления вредных последствий;

· волевой, который определяет желание липа наступления данных последствий.

Осознание лицом общественной опасности содеянного предполагает понимание им его антиобщественной направленности и вредности. Так, совершая кражу денег из кармана потерпевшего, виновный сознает, что он изымает чужие ценности тайно.

Исходя из четкости предвидения характера общественно опасных последствий, различается умысел определенный и неопределенный.

При определенном умысле виновный ясно представляет себе характер последствий своих действий либо бездействия и за наступление именно этих последствий лицо и несет ответственность. Если же оно предвидит наступление одного или двух конкретных последствий, т. е. альтернативно, то наказание определяется в зависимости от наступивших последствий. Например, нанося удар ножом в грудь, виновный предвидит, что он может тем самым причинить как тяжкий вред здоровью потерпевшему, так и средней тяжести, не конкретизируя возможные последствия в своем сознании.

Согласно ч. 3 статьи 26 УК РФ «Преступление признается совершенным по небрежности, если лицо не предвидело возможности наступления общественно опасных последствии своих действий либо бездействия, хотя при необходимой внимательности и предусмотрительности должно было и могло эти последствия предвидеть».

Анализ данной формы неосторожной вины свидетельствует об отсутствии, в отличие от прямого и косвенною умысла, а также легкомыслия, интеллектуального и волевого моментов то есть лицо не только не осознает общественную опасность своего поведения, поскольку не предвидит возможности наступления вредных последствии, но и не желает их наступления. Однако виновный обязан был и мог их предвидеть, что и определяет его психическое отношение к содеянному как виновное поведение.

Для установления вины в форме небрежности следует исходить из объективного и субъективного критериев. Объективный критерий небрежности состоит в обязанности лица при необходимой внимательности и предусмотрительности предвидеть возможность наступления вредных последствии, которые вытекают из требований закона, в связи с занимаемой должностью, из жизненною опыта или из общепринятых правил поведения и т. п.