59. Звільнення від покарання, від подальшого відбуття покарання за правом Франції.

КК Франції зробив спробу систематизувати обставини, що виключають кримінальну відповідальність. Вони всі поміщені в одну главу, яка отримала назву “Підстави для звільнення від кримінальної відповідальності”.

До таких обставин французькі законодавці віднесли:

 Неосудність;

 Недосягнення 13-річного віку як віку, з якого настає кримінальна відповідальність;

 Примус до здійснення злочинного діяння;

 Помилку в праві;

 Виконання припису закону або наказу законного органу влади;

 Правомірний захист;

 Стан крайньої необхідності

Таким чином в одну групу віднесені і обставини, які виключають власне злочинність діяння (через відсутність усіх його елементів), а також ті, в яких відсутній суб'єкт злочинного діяння. Це не зовсім логічно і з точки зору французького законодавства, оскільки у перших двох випадках незважаючи на припинення кримінального переслідування осіб, що вчинили діяння, враховуючи їхню суспільну небезпеку, суд може застосувати до них заходи медичного або виховного характеру. В інших випадках такі заходи не застосовуються, оскільки такі особи не є небезпечними для суспільства.

У новому КК Франції ст. 122-5 містить визначення законної оборони: не несе кримінальної відповідальності особа, що безпосередньо перед невиправданим нападом на нього чи інша особа, здійснює у той же самий час дії, продиктовані необхідністю законної оборони (захисту) самого себе чи іншого, за винятком випадків, коли мала місце невідповідність між засобами захисту і небезпекою зазіхання. Висновки:

Це визначення міститься в загальній частині;

1. Допускається захист себе чи іншої людини;

2. Допускається захист чи оборона, якщо мав місце невиправданий напад;

3. Повинна бути співмірність між засобами захисту і небезпекою зазіхання;

Захист може здійснюватися безпосередньо перед нападом;

Але не дається захист у випадку зазіхання на майно (але друга частина цієї ж статті говорить, що не несе кримінальної відповідальності особа, що здійснює дію (крім навмисного убивства) для припинення здійснення злочину чи проступку проти власності, коли ця дія необхідна для переслідування мети захисту власності, при погрозі зазіхання).

В французькому КК встановлені і два спеціальних випадки правомірного захисту. Згідно ст. 122-6 “, таким що діяв у стані правомірного захисту вважається той, хто здійснює діїЗ метою відбити проникнення вночі в житло, здійснюване шляхом злому, чи насильства обману;

1. З метою відбити проникнення вночі в житло, здійснюване шляхом злому, насильства чи обману;

2. З метою захистити себе від здійснюючих чи крадіжку грабіж з насильством.”

В Франції інститут крайньої необхідності до прийняття в 1992р. нового КК не був законодавчо закріплений, хоча необхідність впровадження такого інституту відчувалася давно. Судова практика часто зіштовхувалася з випадками, коли діяння, за яке передбачена кримінальна відповідальність, відбувалося по необхідності, з метою захистити інше благо, суспільна цінність якого вище цінності блага, принесеного в жертву. У подібних випадках суди змушені були використовувати норму французького права про примус до здійснення злочинного діяння, обґрунтовуючи це тим, що особа в умовах небезпеки втратила над собою контроль і під впливом психічного примусу вчинила діяння, заборонене карним законом. Очевидно, що таке положення має мало спільного з дійсним станом крайньої необхідності. Наприкінці XIX в. судова практика вирішила звільняти осіб, що діяли в стані крайньої необхідності, у зв'язку з відсутністю їхньої провини. Така позиція була підтримана апеляційними інстанціями Франції. А в 1958 р. Касаційний Суд Франції, в обхід законодавця, визнав своїм рішенням "стан необхідності" (крайню необхідність) обставиною, що звільняє від кримінальної відповідальності. Судовою практикою, що знайшла своє підтвердження в наступних рішення Ці положення зберігають свою актуальність і сьогодні, оскільки діючий КК Франції закріплює даний інститут, як представляється, недостатньо чітко, що утрудняє його відмежування не тільки від інституту право. Судова практика виробила наступні умови правомірності крайньої необхідності: 1) наявність небезпеки заподіяння шкоди (реальна погроза чи початок здійснення); 2) природа такої небезпеки може бути різною: небезпеку заподіяння фізичної шкоди, морального, матеріального; 3) не існує іншого способу уникнути небезпеки крім як учинити діяння, заборонене карним законом; 4) благо, принесене в жертву, є менш коштовним, ніж врятоване благо; 5) особа не поставила себе самого в стан необхідності здійснення злочинного діяння, до цього порушивши закон.

Помилка – У новому КК уперше з'явилося таке положення, що особа не несе кримінальну відповідальність, якщо діяла, у силу юридичної помилки думаючи, що не могла здійснити свою поведінку в рамках закону. Особа повинне саме усвідомлювати те, що характер помилки не дозволяв йому здійснити правомірне поводження.

З 1980 року введене таке положення, що особа може посилатися на незнання закону при здійсненні правопорушення протягом 3-х днів після видання цього закону.

Примус – і в старому й у новому КК є положення, що стосуються примуси.

Стаття 122-2 КК 1992 року: не несе відповідальності особа, що діяла під впливом сили чи примусу, яким воно не могло протистояти.

Умовою правомірності є те, що цим силам не могла протистояти середня людина, а якщо така можливість була, те вона не звільняється від відповідальності.

Сила – це фізичний і моральний примус.

Фізичний примус – це фізичний вплив однієї людини на іншого, котре цілком виключило можливість виражати свою волю. Якщо фізичне насильство не б Психічне (моральне) примус рідкий цілком придушує волю і звичайно не виключає можливості діяти по своїй волі.

Не будуть виправдані такі злочини, як геноцид, проведення біомедичних досліджень над людьми і т.д.

Наказ – Особа не несе кримінальної відповідальності якщо вона виконувала дії запропоновані чи санкціоновані законами чи підзаконними актами, чи виконують дії запропоновані законною владою, якщо тільки така дія не є явно незаконною.

КК РФ визначає 6 обставин, що виключають злочинність діяння:

 Необхідна оборона;

 Завдання шкоди при затриманні особи, що вчинила злочин;

 Крайня необхідність;

 Фізичний та психічний примус;

 Обґрунтований ризик;

 Виконання наказу чи розпорядження