3. Французький класицизм XVII ст.

Класицизм (від лат. - взірцевий) виникає і процвітає в XVII ст. у Франції. В країні, де політична централізація мала давню і міцну традицію, політичний устрій набув у XVII ст. форми класичного, найбільш розвинутого абсолютизму. Велику підтримку французьким королям надавала католицька церква, яка у Франції з ранніх часів була тісно пов'язана з королівською владою. Значно зміцнити абсолютну монархію вдалося з приходом до влади першого міністра короля Людовіка XIII, кардинала Рішельє, час правління якого (1624 - 1642 рр.), є важливою сторінкою у розвитку французького абсолютизму. Абсолютизм у Франції так зміцнів, що за наступника Людовіка XIII - Людовіка XIV - досяг свого повного розквіту. В середині XVII ст. гегемонія в Європі перейшла від Іспанії до Франції. Це і час формування французької національної школи в літературі й образотворчому мистецтві, класичного напряму, батьківщиною якого і стала королівська Франція.

Абсолютистський уряд Франції здійснював політику централізації і в галузі культури. Він намагався поставити під свій контроль духовне життя країни. Одним із заходів, здійснених Рішельє з цією метою була організація в 1634 р. Французької Академії. Через Академію, що займалася створенням словника, а потім граматики французької мови, уряд намагався впливати на хід літературного життя. Класицизм стає панівною літературною течією, офіційним напрямом, визнаним при королівському дворі. Аналогічні міркування спонукали уряд заснувати у 1648 р. Королівську Академію живопису і скульптури.

Визначну роль у реформі французької мови в класицистичному напрямі відіграв літератор Франсуа де Малерб (1555 - 1628). Малерб боровся за якісний, "розумний" стиль, за чистоту паризької мови, протестуючи проти надмірного засмічення літе­ратурного стилю провінціалізмами. Діяльність Ф. де Малерба значно сприяла офор­мленню тієї класичної французької літературної мови, якою писали згодом знамениті письменники-класики французької літератури у XVII ст. Пьєр Корнель (1606 - 1684), Жан-Батіст Мольєр (1622-1673), Жан де Лафонтен (1621 - 1695), Расін (1639-1699). Отже, Малерб став зачинателем поезії і естетики класицизму.

Естетика класицизму нормативна: свавільній фантазії протиставляється дисципліна творчості, чітке виконання об'єктивних естетичних законів і правил. Вважаючи джерелом краси гармонію Всесвіту естетики класицизму ставила перед митцем завдання привносити цю гармонію ("слідувати природі") в зображення дійсності, перетворюючи природу у "прекрасну природу".

Із загальних естетичних настанов класицизму виходять конкретні вимоги його поетики, сформульовані у "Поетичному мистецтві" Н. Буало (1674 р.): гармонія і співрозмірність частин, логічна стрункість, лаконізм композиції, ясність і чіткість мови. Виявленням цих принципів класицизму в драматургії є правило трьох єдностей: часу, місця і дії.

Як належний зміст мистецтва класицизм висуває суспільні, моральні проблеми. На першому етапі розвитку, який історично збігається з прогресивним зміцненням абсолютної монархії, цей зміст втілюється як політична проблематика зіткнення особистості і держави; в подальшому - як етична проблематика, що торкається сфери приватних відносин і почуттів, але в тих самих суперечностях пристрасті й обов'язку (трагедії Ж. Расіна), або сферу нравів і вад в їх становій обумовленості - комедії Ж-Б. Мольєра, байки Ж. Лафонтена, "Максими" Ф. Ларошфуко, "Характери" Ж. Лабрюйєра.

Розмежування особистого і суспільного породжує центральну проблему трагедії класицизму - боротьбу обов'язку і пристрасті в душі героя. Вперше художньо вона бу­ла відкрита і змальована в творі "Сід" (1636 р.) П. Корнеля, що відобразив протиріччя між особистістю і державою, яка складалася у формі абсолютної монархії. В своїх трагедіях "Сід", "Горацій", "Цинна" Корнель змалював пристрасті і конфлікти глибоко людські, але такі, що стоять вище за повсякденне життя. Саме з іменем великого поета Корнеля пов'язано становлення класицистичного напряму в літературі Європи.

Герої трагедії Расіна "Александр Великий", "Андромаха", "Британнік", "Федра" -наступного етапу у розвитку класицизму - вчиняють так, як вимагають їхні почуття. Але людина Расіна, на відміну від корнелівського героя, більш пересічна. Навіть в ідеальній жінці Расіна - Андромасі, героїчне оповите у форму часткового материнського почуття.

Вищий розквіт французького класицизму припадає на 60-70-ті рр. XVII ст.: Расін (1639 - 1699), Буало (1636 - 1711), Лафонтен (1621-1695), Ларошфуко (1613 - 1680), М.М. Лафайєт (1634 - 1693) і особливо - Мольєр (1622 - 1673), творчість якого вихо­дить за рамки класицизму і становить яскраву сторінку зародження реалізму Просвіт­ництва. У характерах і ситуаціях створеної Мольєром "високої комедії" - "Тартюф", "Мізантроп", "Дон Жуан", "Скупий" - відобразилися конкретно соціальні вади сус­пільства і ті сили що їм протистоять - розум освічених верств та здоровий глузд народу.

В образотворчому мистецтві Франції процес становлення класицизму був не таким швидким і прямолінійним. На живопис першої половини століття мали вплив караваджизм /та голландське реалістичне мистецтво (Рембрандт). Про те, що у фран­цузькому образотворчому мистецтві пробивається реалістична тональність говорить творчість офортиста Жака Калло (1592 - 1635), який у своїх творах дав картину на­родних бід, страждань, що несе війна.

Реалістичні тенденції притаманні живопису трьох братів Ленен. Найбільшим ху­дожником з них був Луї Ленен (1593 - 1648) - чудовий майстер зображення селянського побуту ("Селянська трапеза", "Відвідини бабусі"). Він підкреслює у простих людях людську гідність, що йшло врозріз з естетикою класицизму, яка передбачила для простолюду лише жартівливий тон.

Творцем напряму класицизму в живописі став Нікола Пуссен (1594 - 1665) -принципова людина, що серйозно відносилася до свого покликання. Герої його картин - люди сильних характерів і високого почуття обов'язку перед суспільством і державою. Суспільна роль мистецтва була дуже важлива для Пуссена. Все це входить у програму класицизму. Міра, порядок, композиційна врівноваженість стають основою класицистичного живописного твору. Творча манера художника складається на 30-ті рр. ("Царство Флори", 1632 р., "Зняття з хреста").

Програмним твором класицизму стала картина "Танкред і Ермінія" (Ермітаж, Санкт - Петербург), написана на сюжет поеми "Визволений Єрусалим" італійського поета Т. Тассо, присвяченої одному з хрестових походів. Пуссен уславив мужність рицаря Танкреда, знайденого Ермінією пораненим на полі бою, силу почуття Ермінії, яка перев'язує рани героя.

Пуссен, особливо у перший період творчості, багато пише картин на античні теми ("Парнас", 1627 - 1629; "Спляча Венера"). У 1640 р. він змушений підкоритися вимогам Людовика XIII і приїхати в Париж для виконання урядового замовлення -розпису галереї Дувра. Але вже у 1642 р. художнику вдається повернутися до Риму. Новий період його творчості настає у 50-х роках. Він пише тепер переважно пейзажі. Кращі картини Пуссена прославляють велич людського духу. Це найбільший європейський художник - класицист XVII ст.

Класицистичний ідеалізований пейзаж створений Клодом Лорреном (1600 -1682 рр.). Класицистичний пейзаж змальовує природу, яку "покращив" митець, бо тільки у такому вигляді вона може стати предметом зображення у мистецтві.

Формування французької національної художньої школи відбулося у І половині XVII ст. насамперед завдяки творчості Пуссена та Лоррена. Але вони жили переважно в Італії. А головним замовником творів мистецтва був королівський двір. Абсолютна монархія Франції намагалася залучити до двору і використати на своїй службі найбільших письменників і художників - класицистів. У Парижі процвітає офіційне, парадне мистецтво.

Друга половина XVII ст. - це "вік Людовика XIV". Час тривалого правління "короля-сонця" (1661-1715 рр.) - вершина французького абсолютизму. Саме Людовіку XIV належить класична фраза, яка характеризує сутність абсолютизму: "Держава - це Я". Цей час в історії Франції отримав назву "великий вік". Великий - не тільки завдяки військово-політичній могутності Франції, а й за пишність церемоніалу і всіх видів мистецтва, які у всіх жанрах уславлювали правління та особу короля. Посилюється процес регламентації мистецтва. Академія живопису і скульптура знаходиться відтепер у віданні першого міністра короля. У 1671 р. створюється Академія архітектури. Провідним стилем всього мистецтва Франції офіційно стає класицизм.

Головне творіння II половини XVII ст - королівський Версальський палац та парк. Немов у казці, неподалік від Парижу з'являється знаменитий палац (1668 - 1669 рр.), створюється гігантський парк з фонтанами. Версальський палац (архітектори Луї Лево та Ардуен Мансар) має три поверхи: перший - опора, важкий, другий -парадний, більш високий, і третій - легкий, що увінчує будівлю. Фасад класицистичний: почерговість вікон, пілястр і колон створює чіткий ритм. В інтер'єрі - пишне декоративне оздоблення. Ні один час ще не давав такої поєднаної дії всіх мистецтв, як Версальський палац. Версальський парк, створений Ленотром, також являє собою програмне творіння класицизму. Це регулярний парк, який поділений чіткими алеями, де визначені місця для фонтанів і скульптур, створених Жирардоном та Куазево. Знаменно, що в усьому відчувається воля і розум людини - творця.

Декоративні роботи у Версалі очолював "перший художник короля" Шарль Лебрен (1619 - 1690), Майстер великого декоративного обдарування. Саме Лебрену французьке мистецтво завдячує створенню єдиного декоративного стилю: від монументального живопису і картин до меблів і килимів.

В образотворчому мистецтві панує ефектний, але холодний академічний класицизм. Найбільш видатними його представниками були директор Академії живопису і скульптури Шарль Лебрен і його суперник та наступник на посту директора Академії живопису і скульптури - Пьер Міньяр (1612 - 1695).

Під час правління Людовіка XIV створюється і оперний театр - Королівська Академія музики (1672 р.). На чолі її був поставлений видатний скрипаль і композитор, один із основоположників французької опери і автор музики до комедій Мольєра -Жан -Батіст Люллі (1632 - 1687), улюбленець короля. У 1680 р. виникає уславлений драматичний театр "Комеді Франсез", що існує і дотепер.

Отже, класицистичне мистецтво розвивається під знаком поклоніння перед античністю, у протиборстві з ідейно-естетичними течіями, породженими епохою Контрреформації. Мистецтво класицизму бачило головне завдання художньої творчості в створенні монументальних творів, сповнених духу громадянськості.

Станова обмеженість французького класицизму, орієнтація на королівський двір та придворні сфери, раціоналістичне трактування характерів, античні сюжети, відда­лені від реальних подій не завадили великим письменникам-класицистам відобразити глибинні проблеми національного життя свого часу. Великі твори класицистичного мистецтва відобразили настрої і погляди французького суспільства тієї історичної епохи.

Проведений аналіз культурного процесу у XVII ст. дає можливість зробити такі узагальнюючі висновки:

1. Складність і суперечливість цієї перехідної епохи, що поєднала науку і релігію, раціоналізм та ірраціоналізм, реалізм та містику, принесли з собою нову культуру, яку пов'язують із стилем бароко, але яка не вичерпується тільки цим стилем. XVII ст. - не тільки культури Бароко, але і Класицизм, і Реалізм.

2. Батьківщина бароко - Італія, а згодом воно, з його урочистістю і величчю, заполонило всю Європу, в тім числі й Україну. Найбільш важливим явищем у французькій культурі XVII ст. стає розквіт естетики класицизму. Ця естетика просякнута культом розуму і має риси, споріднені з філософією раціоналізму.

3. Прогресивні тенденції раціоналістичного вчення великого Декарта здійснили плідний вплив на Просвітництво XVIII ст. і взагалі на становлення європейської філософської традиції.

У XVII ст були закладені основи нового природознавства, подальший розвиток якого приніс небачені успіхи в справі піднесення світу і використання даних науки в інтересах людини. Почалася нова ера у вивченні природи, людство вступило в період безперервно зростаючих наукових відкриттів й культурних надбань.