3. Ідеї Ренесансу в Україні. Полемічна література. Літописання.

Українська словесність та мис­тецтво цієї пори. Саме в таких важких для українського слова умовах особливого піднесен­ня набуває усна народна творчість. Однією з головних тем фольклору стає оспівування пере­мог українського народу проти іноземних за­гарбників.

У XV ст. в Україні зароджується фольк­лорна історична поезія. Поява історичних пі­сень і дум зв'язана з боротьбою українського народу проти польсько-литовського панування, а також із виникненням козацтва. Головним героєм творів є козак, воїн, захисник рідної землі. До нашого часу дійшли думи про Самійла Кіш­ку, Марусю Богуславку, козака Байду, пісні ‘’Хмельницький», «Василь Молдавський» та ін.

У літературній творчості художнє начало ще не отримало того розвитку, що в західних країнах, — як і у всьому візантійсько-православному культурному регіоні, тут ще домінувала церковна книжність . Водночас формуються зачатки нової, художньої літератури західного типу. Автбром першого українського вірша був Гарасим Смотрицький, який в дусі ренесансної стилістики з'єднав у рамках одного літературного твору Христа з Музою і застосував античні розміри віршування .

Феноменальна латиномовна поезія українських авторів XV—XVI ст. Павла Русина, Я. Вислицького, Я. Дантишека, Г. Тичинського-Рутинця, С. Кленовича. Останній — автор патріотичної поеми «Роксолана», який сподівався, що в Укра­їні буде новий Парнас.

Водночас і церковна словесність в умовах міжконфесійної полеміки значно ожила й обновилася. З'являються полемічні жанри (трактати, діалоги, диспути, памфлети). Серед їхніх авторів були вже згадані церковні діячі, письменники, учені: Л. Баранович, І. Гізель, І. Галятовський, Ф. Сафонович, В. Ясинський. У цих творах приділялася увага не тільки богословським, але й філософським та соціально-політичним, проблемам.

Ідея збереження української культури та протистояння її іноземним впливам закарбувалася саме в літературі. Письменники-патріоти відстоювали у своїх творах право українського народу на свою мову, віру і звичаї .

Однак загального резонансу набували не академічні трактати. Звертає на себе увагу яскравий, народний стиль Івана Вишенського, що прагнув відродити жанр апостольських послань: живучи в Афонському монастирі (Греція), він відправляв до України лист за листом, підносячи в них ідеали православного чернецтва.

Особливу роль у церковній полеміці відіграв талановитий Мелетій Смотрицький автор згаданої «Граматики» та ряду яскравих полемічних творів .Звертає на себе увагу «Тренос» (в перекладі з грецької — плач), у якому українська православна церква зображена у вигляді нужденної старчихи, вигнаної власними дітьми:

«Ах тяжко ж мені справді з тим непокірним потомством, з тим отруйним гадючим племенем, тяжко. Хто ж болю того разом зі мною не візьме? Хто мені плакати не допоможе? Синів породила і виховала, а вони мене зреклися і отруйні жала язиків своїх на мене повисовували»

Однак, врешті сам Смотрицький стає греко - католиком, і це — характер­ний момент духовного життя епохи.

З'являються в цю пору й такі чисто ренесансні особистості, як Станіслав Оріховський-Роксолан («Руський Демосфен»), який навчався у Німеччині, зі­йшовся там з Лютером; потім викладав у Болонському та Падуанському універ­ситетах. Він відомий як автор полемічних творів «Хрещення русинів» та «Від­ступництво Риму», надиханих атмосферою Реформації.

Проповідь, що мала головною метою коментар Біблії, відкривала і можли­вість власної літературної творчості. У XVII ст. формуються такі яскраві літера­турні індивідуальності, як Стефан Яворський та Феофан Прокопович, що ста­нуть видатними діячами культури вже в умовах об'єднання України з Росією. Розвиток риторики свідчить про інтенсифікацію духовного життя, про зрос­тання рівня літературної майстерності.