Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Леуції з культурології.doc
Скачиваний:
64
Добавлен:
02.09.2019
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

6. Розвиток європейського кіномистецтва у XX ст.

Поява кіно знаменувала народження нового виду мистецтва, яке має величезне значення для залучення найширших мас людей до культури. Розвиток кіно як мо­гутнього засобу масової художньої комунікації йшов від німих стрічок, що з'явилися на початку століття, показ яких супроводжувався фортепіанною музикою, через звукові фільми 30-х років до технічно досконалих кольорових широкоформатних фільмів з багатоканальними звуковими пристроями. Перші фільми, які складались з кількох сцен, що зображували комічні, або трагічні ситуації поступилися художнім фільмам митців з індивідуальним почерком, а також масовим виробам: фільмам про кохання, пригодницьким, детективним, вестернам, фільмам на військові теми.

З початку століття кіновиробництво і кінопрокат зросли в сотні разів. З появою телебачення відвідування кінотеатрів знизилося. Однак завдяки телебаченню кількість людей, яка дивиться художні фільми не зменшилася, а незвичайно зросла. Значна частина кінотворів (більше половини в кінематографічних країнах) створюється за замовленням телебачення. З іншого боку, практично всі "кінематографічні" фільми (зняті для кінотеатрів) демонструються по телебаченню.

З точки зору способів відображення життя і впливу на духовний та емоціональний світ людини кіно і телебачення мають багато спільного. Кінематограф разом з телебаченням створюють аудіовізуальну культуру сучасного суспільства.

У сучасному багатоплановому кінематографі виділяють кілька основних напрямів. Серед найбільш популярних фільмів - вестерни, фільми про Джеймса Бонда і суперменів.

Протягом тривалого часу в кіно і літературі провідне місце займала серія "Джеймс Бонд". Тільки за десять років на основі книг Я. Флемінга було знято вісім фільмів. В головній ролі виступали зірки, одні імена яких могли забезпечити успіх. У детективному жанрі, зосередженому на агентурній діяльності були знайдені адекватні літературні форми, а Бонд став позитивним ідеалом, рівного якому доти не вдалося створити. Джеймс Бонд, - агент 007 з правом на вбивство, - чудовий зразок героя, всеперемагаючий супермен.

Довгі роки Джеймс Бонд залишався улюбленцем публіки як яскравий кумир. Як тільки популярність "бондіади", спочатку майже фантастична, пішла на спад, почалися енергійні пошуки.

В кіно з'явився новий супермен, уособленням якого стала могутня постать актора Арнольда Шварценегера (фільми "Термінатор", "Людина, що біжить" -фан­тастичний бойовик про гладіаторів майбутнього, створений за оповіданням С. Кінга). Провідними акторами цього жанру стали також С. Сталлоне, Ж.-К. Ван Дамм, Д. Лундгрем.

Серед найважливіших напрямів сучасного кінематографа - фільми про катас­трофи, фільми жахів, триллери.

За успіхом у глядачів дорогі фільми про катастрофи і жахи, поставлені з великим розмахом, використанням елементу сенсації, відразу обійшли екранну "бондіану". Тільки один з цих ефектних фільмів за рік приніс його творцям 300 міль­йонів доларів.

Велику винахідливість продемонстрували творці фільмів "Екзорцист" - про вселення диявола у дванадцятирічну дівчину, "Пекло під небом" - про пожежу в готелі-хмарочосі, "Рой" - про наліт африканських бджіл, що вбивають людей, на американську військову базу, "Кінг-Конг" - про величезну горилу, в якому фан­тастична не тільки горила, а й весь сюжет.

У середині 70-х років до земних катастроф і жахів додалися космічні: з'явилися фільми на зразок стрічки "Зоряна війна" - про смертельний двобій з інопланетянами. Феноменальний успіх цих фільмів пов'язаний з високою кінотехнікою.

Яскравим прикладом вражаючого фільму - катастрофи став "Титанік" режи­сера Джеймса Камерона, який зробив з катастрофи тріумф. Десять років Камерон, автор знаменитого "Термінатора" (з маловідомим тоді А. Шварценегером), вино­шував ідею - зробити найбільш правдивий фільм про загибель "Титаніка". Був створений макет корабля майже у натуральну величину, опрацьовані документи, максимально точно відтворена поведінка пасажирів, вдало підібрані актори. Виконавець головної ролі Леонардо ді Капріо відразу після прем'єри у грудні 1997 року став суперзіркою. Найдорожчий фільм в історії кінематографа вартістю понад 200 мільйонів доларів встановив рекорд касових зборів, отримав у різних номінаціях 12 "Оскарів" ("Оскар" - найвища нагорода Американської академії кіномистецтва).

Цей напрямок в кінематографі йде поряд з потоком еротичних "бойовиків", які часто переводять зображення інтимних відносин у грубу порнографію, що не має ніякого відношення до мистецтва. Нова хвиля "сексуального" кіно сучасного зразка почалась у Швеції, щоб дійшовши до Франції, Італії, а потім і до США, набути великих масштабів. На початку 90-х років "еротична" хвиля накрила республіки колишнього Радянського Союзу.

З виходом на початку 70-х років французького фільму "Еммануель" на екрани не кінотеатрів певної репутації, а на екрани центральних кінотеатрів європейських столиць відбулася деяка "респектабілізація" еротики в кіно. Цьому сприяло і те, що в фільмі, який показує сексуальні походеньки красивої жінки дипломата (в її ролі зня­лася манекенниця Крістель), "професора сексології" грав відомий актор Ален Кюні.

Навіть визначні режисери (про ремісників від мистецтва ми не ведемо мову) знімали еротичні фільми. За фільмами видатного італійського режисера Федеріко Фелліні "Дорога", "Рим" (гігантська кінофреска), "Вісім з половиною" (складне втілення духовної драми художника, що шукає правду), "Солодке життя", "Амаркорд" з'явився фільм "Каза­нова". Герой фільму за характеристикою самого режисера - освічена і самовпевнена скотина. Пояснюючи своє звернення до такого образу, Фелліні казав в інтерв'ю, що вперше прочитав мемуари Казанови після того, як уклав контракт на постановку фільму. Фільм "Казанова" натуралістичний у зображенні "героя", чиї "подвиги" стали легендою. Але Фелліні вирішив знімати фільм шляхом зображення пустоти: "Ніякого почуття, навіть естетичного".

Велике місце на світовому екрані займають фільми про злочини і злочинців, про мафію, гангстерські фільми, що натуралістично змальовують, а часто і смакують жорстокість і насилля.

Творцями кінокартин такого плану, як і у випадку з еротичними фільмами, іноді стають не лише "ремісники", але й справді серйозні митці. Захоплення зображенням жорстокості викликає у публіцистиці суперечки про роль кіно і телефільмів у розповсюдженні злочинності. Особливо багато говорять про небез­печний вплив кінопродукції США, для чого є певні підстави. Жорсткість у багатьох творах кінематографа предстає як норма життя, а іноді, у сприйнятті морально недороз­виненого глядача - і як приклад для наслідування. Характерною особливістю сучасного мистецтва загалом є комерційна і розважальне використання мотивів жорстокості.

З початку 70-х років у фільмах і книгах жорстокість та насилля стали все частіше пов'язуватись з проблемою мафії. Із серії фільмів цього типу, присвячених мафії, величезного касового успіху досяг фільм "Хрещений батько" ("Гудфазе", 1972 р.) з відомим Марлоном Брандо у головній ролі, що за популярністю перевершив навіть знаменитий фільм "Віднесені вітром". Роман Маріо Пьюзо екранізував Френсіс Коппола - самий знаменитий із режисерів свого покоління, якщо не всього американського кіно. Коппола створив гостродраматичний фільм про історію керівника гангстерського клану Корлеоне, його рідних, їхню сімейну солідарність, їхню жорстокість в боротьбі з конкурентами. Цей фільм встановив довготривалий рекорд за числом глядачів і прибуткам не тільки США, а й Європи. Типовий гангстерський бойовик "Хрещений батько" має і риси політичного фільму й якості психологічної драми, що дає змогу рельєфно обрисувати характери персонажів.

Соціальні і моральні акценти більш чітко розставлені в популярному італійському серіалі про мафію "Спрут" (1986 р.), де тема діяльності гангстерського клану тісніше переплетена з темою корупції у державних, поліцейських структурах. Виконавець головної ролі у серіалі "Спрут" Мікеле Плачідо відразу став знаменитим. Проблеми і тенденції політичного кінематографа з II половини 60-х початку 70-х років стали привертати увагу найбільших кіномитців, змістилися з периферії у центр кінематографічних дискусій. На рубежі 60-70-х рр. термін "політичний фільм" став не просто популярним, він став модним. У фільмах, які визначаються як "політичні", політика, політичні події і конфлікти виступають як сюжетостворюючий драматургічний матеріал, політичний фон виходить на авансцену і стає основним змістом екранної дії.

Піднесення політичного фільму пов'язано з загостренням боротьби проти агресії США у В'єтнамі, переворотами в Латинській Америці, робітничими страйками і особливо з молодіжним бунтом наприкінці 60-х років, з процесами політизації молоді (а молодь становить 80% глядацької аудиторії кінематографа). Творцями, зачинате­лями нової хвилі політичного кіно були кінематографісти лівого спрямування, які з особливою зацікавленістю зверталися до традицій італійського неореалізму кінця 40-50-х рр. Характерні риси процесу політизації кінематографа, насамперед італійського кіно, втілюють фільми "Робітничий клас іде в рай" Е. Петрі і "Справа Маттеї" Ф. Розі, які отримали "Гран-прі" на найпрестижнішому в світі Каннському кінофес­тивалі (Франція) у 1972 р. В обрисовці складних характерів відкрив нові грані свого таланту Джан Волонте, який став найбільш знаменитим актором італійського політичного кіно.

На світовому екрані широко демонструються традиційні розважальні комедії, мелодрами.

Про мелодраму потрібно сказати окремо. У мелодрамі добро перемагає зло і в тих випадках, коли тимчасові перемоги зла викликають сльози жалю і співчуття до ображених.

Мелодрама характерна для індійського кіно. Основна ідея сюжету часто повто­рюється: герой, або героїня дізнається про своє справжнє походження, зустрічає своїх справжніх батьків і кохану людину. Відомим зразком мелодрами стали індійський фільм "Зіта і Гіта", зворушливий мексиканський фільм "Есенія", які наприкінці 70-х років у східноєвропейських країнах демонструвалися у переповнених кінотеатрах. Успіх мелодрами свідчить про те, що глядач бажає фільмів, які показують справжню любов, драми і перемоги, її поезію і красу.

Кінематограф XX століття розвивається у руслі головних художніх напрямів цього часу, проте національний кінематограф провідних кінематографічних країн має свої особливості.

Неореалізм, який виник на хвилі руху Опору проти нацизму, став одним із найпродуктивніших напрямів кіномистецтва і знайшов найповніше втілення в італійському кіно. Пошуки нових шляхів розвитку неореалізму з початку 60-х років відбувалися в процесі найглибшого аналізу стосунків між людьми в сучасному суспільстві. На цьому шляху стояли Л. Вісконті, Ф. Фелліні, М. Антоніоні з якими пов'язаний розвиток філософського, психологічного кінематографа (фільми Фелліні "Дорога", "Солодке життя", фільми Антоніоні "Хроніка одного кохання", "Крик").

Видатні досягнення італійського кінематографа пов'язані зі створенням фільмів на біблійні теми (режисери П'єр Пазоліні, Франко Дзефіреллі "Ісус з Назарету"). Унікальне місце в світовому кіно належить кінорежисеру П'єру Паоло Пазоліні, який створив геніальний фільм "Євангеліє від Матфея". Пазоліні робить Христа безком­промісним захисником знедолених. Підкреслюючи значення гуманістичної культури, письменник Пазоліні сказав: "Ті цінності, на яких ми були виховані, не йдуть ні в які порівняння з сьогоденням".

Надбання французького кіно пов'язані з кінокомедією. Традиційний у Франції і популярний у всьому світі жанр комедії відкрив глядачам майстерність Жана Поля Бельмондо, Луі де Фюнеса, П'єра Рішара. Французьким акторам під силу і складні психологічні ролі (Жерар Депард'є у фільмі "Полковник Шабер"). Вдалими для французьких режисерів стали і екранізації літературних творів на історичні теми -серія фільмів про прекрасну Анжеліку режисера Б. Бордері (екранізація романів Анн і Сержа Голон) з чарівною Мішель Мере'є у головній ролі, "Королева Марго" (за мотивами роману знаменитого Дюма).

Ніякий інший винахід не здійснював за такий короткий час такий величезний вплив на життя людини і суспільства як телебачення. У розвинутих країнах кіль­кість телевізорів (переважно кольорових) достатня, щоб охопити все населення. Провідне місце у телебаченні належить США: американські компанії експортують 200 тисяч годин телевізійних програм за рік; за ними йде Великобританія. Більшість країн "третього світу" і деякі розвинуті країни імпортують з США, Англії, Франції від 30% до 70% всіх телевізійних програм, що демонструються по телебаченню цих країн.

Телебачення має найбільші можливості впливу на маси засобами мистецтва. Різноманітність програм, зручність користування, постійне технічне вдосконалення, якщо говорити про розміри та чіткість зображення (чорно-білого і кольорового), можливість повторного перегляду передач (відеомагнітофони) забезпечили телеба­ченню таку популярність, якої не вдавалося досягнути жодному засобу комунікації.

З телевізійними спектаклями й іншими художніми передачами, що несуть мистецтво до життя, не тільки народилися нові жанри: часто виключно з допомо­гою телебачення багато людей знайомляться з високим мистецтвом. Світова й національна література, доступна раніше в традиційних (книжних та сценічних) формах обмеженій кількості людей, тепер доступна більш широким колам. Культура, історія давно минулих епох, образ життя інших народів, входять як живі образи в квартири десятків мільйонів людей. Художні і документальні фільми розширюють уявлення людей про світ, знайомлять з життям, побутом інших народів, з важкодоступними географічними регіонами. В цьому плані велику позитивну роль зіграв документальний серіал, Підводна одіссея команди Кусто", знятий під керівництвом видатного океанографа, найпопулярнішої людини у Франції Жака Іва Кусто. Серіал, який став зразком документального серіалу, несе великий гуманістичний заряд, показує єдність природи і людського життя, виховує повагу до культури.

Але загальну структуру телебачення визначають імпортована з США і створена за американськими рецептами розважальна телепродукція. Детективні, пригодницькі, "сімейні" телесеріали з великою кількістю дійових осіб, що демонструють багато місяців - становлять характерну рису сучасного телепростору. Бойовики, мульти­плікації, концерти-загадки, різного роду змагання, помпезні музикальні шоу і паради зірок використовують масову потребу в розвагах, створюються за апробованими рецептами "індустрії культури" і є основою телепрограм.

Отже, кіно і телебачення набувають все нові і нові можливості впливу на сотні мільйонів людей - як у творенні добра, так і в принесенні зла.

Література:

1. Абрамович С.Д., Чікарькова М.Ю. Світова та українська культура: Навчальний посібник. — Львів: Світ, 2004.

2. Культурологія. /За ред. Т.Б. Гриценко. Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2007.

3. Українська та зарубіжна культура /За ред. проф. Л.Є. Дещинського. Навчальний посібний. — Львів: Видавництво «Бескид Біт» 2005.

4. Кордон М.В. Українска та зарубіжна культура: Підручник. — К.: Центр учбової літератури, 2007.

5. Історія української та зарубіжної культури /За ред. С.М. Клапчука, В.Ф. Остафійчука. — К., 1999.

6. Лекції з історії світової та вітчизняної культури. /За ред. А.В, Яртися, С.М. Шендрика, С.О. Черепанової. — Львів, 1994.

7. Українська та зарубіжна культура /За ред М.М. Заковича. — К., 2001.

Лекція №8