1.3. Становлення світового ринку та його характерні риси
Сутність світового ринку та його структуру можна відобразити схемою, наведеною на рис.1.1 [14, c. 19].
Зовнішні контури фігури (рис. 1.1) позначають світовий ринок, який утворюється в результаті встановлення товарно-грошових відносин між країнами.
Еволюція форм ринку проходила такі етапи:
Найпростіша форма внутрішнього ринку виникла на ранній стадії товарного господарства, що базувалася на суспільному поділі праці.
Поділ праці неминуче вимагав обміну, з примітивних форм якого і розпочалося формування внутрішнього ринку. На внутрішньому ринку виробник товарів одночасно був і його продавцем, а покупець – одночасно і кінцевим споживачем товару, одразу забирав та оплачував товар.
Таким чином, внутрішній ринок є формою господарської взаємодії, за якої все, призначене для продажу, збувається самим виробником всередині країни.
Невдовзі після виникнення внутрішніх ринків почали формуватися національні ринки. Цьому сприяла спеціалізація внутрішніх ринків (ринки праці, капіталу, гуртові тощо), частина яких з самого початку була зорієнтована на іноземних покупців. Отже, національний ринок – це внутрішній ринок, частина якого орієнтується на іноземних покупців.
Мануфактура, що базувалася на поділі праці, з XVI до середини XVIIІ ст. сприяла розвитку виробництва товарів, розширенню національних ринків і створенню регіональних, міждержавних та міжнародних ринків. Міжнародний ринок – це частина національних ринків, пов’язана із закордонними ринками.
Світовий ринок як сукупність національних ринків поєднує всесвітні господарські зв’язки на основі міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування, інтеграції виробництва та збуту товарів і послуг.
Тобто світовий ринок є не простою сукупністю національних ринків, а взаємопов’язані між собою найефективніші (навіть з боку лише однієї держави) відносини товарообміну та економічної співпраці.
Світовий ринок виник за часів рабовласницького ладу і мав переважно континентально-європейську ознаку, котра характеризувалася тим, що торгівлю вели між собою Рим, Греція, Фінікія, Єгипет і численні вільні міста Середземного та Чорного морів. За часів феодалізму він переріс у міжконтинентальний, залучивши країни Близького та Далекого Сходу, а згодом і країни Нового Світу. Капіталізм остаточно сформував світовий ринок як сферу існування розширеного виробництва, саме за його часів здійснюється заміщення виробів однієї країни виробами іншої. Тому зв’язки між суверенними країнами розгалужуються слідом за розвитком економіки і зростанням масштабів виробництва.
У ХХ ст. світовий капіталістичний ринок був значно деформований появою спочатку однієї соціалістичної країни СРСР, а згодом – доволі великої їх групи, що утворили Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). На соціалістичні країни світу припадало близько 0,1% міжнародної торгівлі. Проте економічне відставання соціалістичних країн від великих розвинених країн та політична криза СРСР призвели до його розпаду, наслідком чого став розвал табору соціалістичних країн, перебудови їхньої економіки у ринкову. Цей процес триває і сьогодні.
Світовий ринок остаточно сформувався наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., коли товарне виробництво у провідних країнах досягло високого рівня розвитку.
Таким чином, становлення світового ринку як системи, як результату потужного і невпинного процесу інтернаціоналізації виробництва й обміну, пов’язане з промисловим переворотом, з розвитком розширеного відтворення на індустріальній основі.
Світовий ринок став закономірним результатом розвитку внутрішніх і національних ринків товарів, які вийшли за межі державних кордонів. Він має два напрямки формування:
міждержавне співробітництво у задоволенні національного кінцевого попиту населення зусиллями світового співтовариства;
розширення за власні кордони пропозиції національних виробників сировини, напівфабрикатів, товарів, послуг для виробничого споживання в інших державах.
Отже, світовий (міжнародний) ринок – це динамічна система, що поєднує у єдиний господарський механізм різнонаціональних продавців та покупців, виробників і споживачів товарів за допомогою цінових та споживчих критеріїв обміну з використанням нормативно-правової та інституційної інфраструктури міжнародних економічних відносин [24, с. 50].
Сучасний світовий ринок товарів і послуг – це сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, що базується на міжнародному поділі праці та інших чинниках виробництва.
Відповідно він характеризується такими рисами [14, с. 21]:
є категорією товарного виробництва, яке у пошуках збуту своєї продукції вийшло за національні кордони;
проявляється у міждержавному переміщенні товарів, які перебувають під впливом не лише внутрішніх, а й зовнішніх попиту і пропозиції;
оптимізує використання чинників виробництва, підказуючи виробникові, у яких галузях та регіонах вони можуть бути застосовані найефективніше;
виконує санаційну роль, вибраковуючи з міжнародного обміну товари і навіть часто їх виробників, які не спроможні забезпечити міжнародний стандарт якості за конкурентними цінами.
Відмітні особливості світового ринку у тому, що:
на світовий ринок впливають міждержавні кордони і зовнішньоекономічна політика окремих країн;
на світовому ринку діє система світових цін;
світовий ринок товарів доповнюється ринком послуг;
структура і напрямок торгівлі окремих країн на світовому ринку визначаються зміною конкурентоспроможності їх товарів і послуг;
світовій торгівлі властива нерівномірність зростання як торгівлі окремих країн, так і всього світового товарообігу;
розвиток міждержавних форм регулювання світового ринку: міжнародні торговельні організації (СОТ) і регіональні інтеграційні економічні організації (ЄС, ЄАВТ, Латиноамериканська асоціація інтеграції, Асоціація країн Південно-Східної Азії та ін.).
Світовий ринок є сферою міжнародного обміну і тому має зворотний вплив на виробництво: показує йому що, скільки та для кого треба продукувати. З цього боку світовий ринок є первинним стосовно виробника і є центральною категорією міжнародної економіки та міжнародних економічних відносин.
Сучасні тенденції функціонування світового ринку випливають з таких його особливостей, як:
товарна природа капіталізму, яка змушує встановлювати ціну на товари, виходячи з формування платоспроможного попиту в ієрархічній системі пропозиції численних товаровиробників з обов’язковим забезпеченням отримання ними гарантованих прибутків;
наявність вільної конкуренції між товаровиробниками і споживачами з різних країн, що, призводячи до анархії виробництва і зменшення його ефективності, викликає необхідність економічного та позаекономічного втручання держав у світові економічні відносини;
природна диспропорція у розподілі всіх видів ресурсів між країнами, яка посилюється намаганням кожного товаровиробника вкладати капітал лише в галузі виробництва та сфери діяльності окремих країн з високою нормою прибутку;
вузькі рамки платоспроможного попиту багатьох країн в умовах постійного розширення світового товарного виробництва посилюють анархію на світовому ринку, його нестійкість;
у сучасну епоху корпоративного капіталізму на світовому ринку вже конкурують та господарюють не окремі національні підприємства, компанії, а міжнародні транснаціональні корпорації (ТНК), яких підтримують не лише окремі держави, а й блоки (об’єднання) держав;
провідну роль на світовому ринку відіграють ТНК як суб’єкти міжнародних економічних відносин, що фактично здійснюють економічний поділ світу, світового ринку різних товарів, встановлення цін на них;
до світового ринку залучаються усі без винятку країни, навіть економічно відсталі;
світовий ринок підвладний економічним кризам перевиробництва, хоча державне та міждержавне регулювання знімає гостроту і тривалість періодично виникаючих локальних та світових криз;
промислово розвинені країни, форсуючи експорт своїх товарів, дедалі більше поширюють протекціоністські дії щодо власних виробників внаслідок зростання незбалансованості платіжних балансів багатьох країн.