1.5. Міжнародна торгівля – центральна ланка світогосподарських зв’язків
Господарські зв’язки на світовому ринку проявляються через форми міжнародних економічних відносин – міжнародну торгівлю, міжнародну міграцію робочої сили, міжнародний рух капіталу, а також валютно-кредитні відносини. Форми міжнародних економічних відносин тісно пов’язані між собою, впливають одна на одну, створюючи додаткові стимули для взаємного розвитку. Так, торгівля створює умови для міжнародного інвестування, а міграція капіталу, в свою чергу, стимулює торговельні зв’язки та міграцію робочої сили. Однак основною і центральною ланкою світогосподарських зв’язків завжди була і є міжнародна торгівля, адже головною зовнішньою ознакою існування світового ринку є пересування товарів і послуг між країнами.
Міжнародна торгівля як обмін товарами і послугами є не тільки зовнішньою ознакою існування світового ринку, а й матеріальною основою міжнародних економічних відносин, що забезпечує зростаючу інтеграцію світового господарства. Вона – форма зв’язку між товаровиробниками і споживачами різних країн, який виникає на основі розвитку міжнародного поділу праці.
Каналами зовнішньої торгівлі щорічно проходить 1/5 всієї виробленої у світі продукції, і ця частка постійно зростає, особливо в умовах міжнародної інтеграції.
Міжнародна торгівля – сфера міжнародних товарно-грошових відносин, специфічна форма обміну продуктами праці (товарами і послугами) між продавцями і покупцями різних країн, яка є сукупністю зовнішньої торгівлі усіх країн світу.
Зовнішня торгівля – це торгівля однієї країни з іншими, яка складається з оплачуваного вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів і послуг.
Стосовно однієї країни зазвичай використовується термін зовнішня торгівля держави, щодо двох країн – міждержавна, взаємна, двостороння торгівля, а щодо торгівлі усіх країн одна з одною – міжнародна, або світова торгівля.
Міжнародна торгівля – це особлива сфера міжнародної економіки. Вона має низку специфічних рис, котрі відрізняють її від внутрінаціональної торгівлі. До цих рис належать наступні [12, с. 26–29].
1. Соціально-культурні відмінності країн. Країни, які беруть участь у міжнародній торгівлі, відрізняються одна від одної звичаями, мовою, пріоритетами, культурою. І хоча такі відмінності не впливають істотно на світову торгівлю, вони ускладнюють відносини між урядами і вводять багато нових елементів у діяльність міжнародних підприємств. Недостатнє знання звичаїв, законів країни експортера чи імпортера призводить до невизначеності і недовіри між продавцем і покупцем.
2. Самостійна національна економічна політика. Національна економічна політика може: дозволити вільний потік товарів і послуг між країнами, регулювати чи заборонити його і тим самим істотно впливати на міжнародну торгівлю.
3. Кредитний ризик. При здійсненні міжнародної торгівлі необхідно мати час для перевезення товару, тому експортер піддається ризику і потерпає від незручностей, пов’язаних з часом, котрий потрібен для перевезення товару за кордон і отримання платежу. Час і відстань створюють кредитний ризик для експортера.
4. Валютний ризик. Міжнародна торгівля відбувається між країнами, що мають різні валютні системи, які зумовлюють обмін однієї валюти на іншу. Через неусталеність валютних курсів виникає валютний ризик – це небезпека валютних втрат внаслідок зміни курсу валюти ціни стосовно валюти платежу в період між підписанням зовнішньоторговельної угоди і здійсненням платежу за цією угодою.
5. Урядове регулювання міжнародної торгівлі. Серйозною перешкодою у міжнародній торгівлі можуть виявитися урядові постанови щодо експорту та імпорту товарів і послуг.
До них можуть належати:
постанови щодо валютного регулювання;
ліцензування експорту та імпорту, імпортні й експортні квоти, експортні та імпортні мита, ембарго й інші інструменти торговельної політики;
постанови, що стосуються стандартів якості, безпеки, охорони здоров’я, гігієни, патентів, торговельних марок, упаковки товарів та обсягу інформації, яка наводиться на упаковках.
6. Суверенний ризик. Суверенний ризик можливий тоді, коли суверенний уряд країни:
отримує позику від іноземного кредитора;
стає боржником іноземного постачальника;
видає гарантію на позику від імені третьої сторони у своїй країні, але потім або уряд, або третя сторона відмовляється погасити позику і заявляє про імунітет від судового переслідування. Експортер буде безсилим стягнути борг, оскільки йому буде заборонено проводити свої вимоги через суд.
7. Трансферний ризик. Це ризик неможливості переказу коштів в країну-експортера у зв’язку з валютними обмеженнями в країні покупця (імпортера) або з відсутністю валюти, або з відмовою уряду країни-імпортера в наданні цієї валюти, з будь-яких інших причин.
Міжнародна торгівля є складною соціально-економічною категорією. Її можна розглянути з двох позицій: операційної та державно-політичної (рис. 1.5) [40, c. 9].
З операційної точки зору міжнародна торгівля – це процес безпосереднього обміну товарами та послугами між господарюючими суб’єктами різних держав, державами та міжнародними організаціями. Тобто йдеться про рух товарів (у т. ч. послуг, ліцензій, ноу-хау, інжинірингу тощо), інструменти та механізми розширення товарообігу, вдосконалення структури експорту й імпорту, прогнозування та оцінку світових товарних ринків, планування можливостей експорту та потреб імпорту, організацію контрактної роботи, контроль за поставками та відвантаженням, здійснення валютно-фінансових операцій тощо. При цьому предметом міжнародної торгівлі як сфери знань є організація виконання експортно-імпортної операції, а об’єктом відповідно будь-яка операція з експорту чи імпорту.
З державно-політичної точки зору міжнародну торгівлю можна розглядати як особливий тип суспільних відносин, які виникають у світовій системі господарства в процесі і з приводу обміну товарами та послугами між державами, що мають власні зовнішні та зовнішньоторговельні політики.
Такі відносини регулюються спеціальними міжнародними регламентами: договорами, угодами, актами та іншими нормами міжнародного права. Проте, оскільки суспільні відносини не можуть не залежати від зовнішньої і внутрішньої політики країн, то відносини обміну на світовому ринку значною мірою регулюються й актами та діями політичного характеру. Наприклад, конгресмени США дуже часто використовують торговельні санкції для покарання інших країн у національних або політичних інтересах.
За державно-політичного підходу до трактування сутності міжнародної торгівлі її предметом є організація торговельного обміну, виходячи з національних інтересів і глобальних тенденцій розвитку світового господарства в цілому, а об’єктом – торговельний обмін як сукупність операцій з експорту та імпорту.
За державно-політичного підходу держави можуть не брати безпосередньої участі в торгівлі, але, відстоюючи інтереси національних суб’єктів зовнішньоторговельної діяльності та державні інтереси в цілому, впливати на зміст міжнародних угод та домовленостей, брати участь у розробці норм міжнародного торговельного права, формулювати власні, адаптивні до ситуації зовнішньоторговельні політики. У цьому процесі активну участь беруть і міжнародні організації торговельного спрямування, метою яких є гармонізація світової торгівлі на недискримінаційній основі.
Таким чином, міжнародна торгівля як обмін товарами і послугами між виробниками та споживачами різних країн об’єктивно не має ніяких обмежень, але реальні обсяги, структура, регіональні напрямки та динаміка експорту й імпорту залежать від політичної орієнтації країни, належності до військових блоків або інтеграційних угруповань, зовнішньоторговельної політики власної та приймаючої країни, відносин з відповідними міжнародними організаціями.
Операційний підхід певною мірою є проявом політики вільної торгівлі (фритредерство), а державно-політичний – протекціонізму.
В цілому ж історія розвитку міжнародної торгівлі є балансуванням держав між цими двома напрямками. Однозначний, безкомпромісний вибір політики фритредерства або протекціонізму у зовнішній торгівлі був характерним для минулих століть. У наш час ці два напрямки взаємопов’язані і тісно переплітаються, хоча чітко простежується провідна роль принципу вільної торгівлі.