1.7. Основні етапи розвитку міжнародної торгівлі та їх характеристика

Фахівці з історії світової економіки пропонують різні категорії періодизації розвитку міжнародної торгівлі: за етапами розвитку науково-технічного прогресу (зі змінами у виробничих силах); за етапами вдосконалення транспортної системи (як транспортних засобів, так і доріг); за пріоритетними напрямками у зовнішньоторговельних політиках країн (лібералізація чи протекціонізм). Наочнішою, поширенішою та логічнішою є періодизація розвитку світових процесів, у тому числі міжнародної торгівлі, за основними подіями в світі. Враховуючи те, що міжнародна торгівля є основною ланкою світогосподарських зв’язків, можна стверджувати, що розвиток світового ринку товарів і послуг тісно пов’язаний з розвитком саме цієї форми міжнародних економічних відносин. З огляду на це можна виокремити такі етапи розвитку світової торгівлі:

І – початковий (з XVIII ст. до першої половини ХІХ ст.);

ІІ – друга половина ХІХ ст. – початок Першої світової війни (1914 р.);

ІІІ – період між двома світовими війнами (1914–1939 рр.);

IV – повоєнний (50–60-і роки);

V – сучасний (з початку 70-х років).

Останній, сучасний, етап розвитку міжнародної торгівлі можна поділити на два періоди:

• конкуренції двох світових систем господарства – капіталістичної та соціалістичної (до початку 90-х років);

• глобалізації світової економіки (з початку 90-х років).

Кожному із зазначених вище п’яти етапів розвитку міжнародної торгівлі властиві:

• певні середовищні чинники розвитку;

• особливості, що відтворюють рівень інтернаціоналізації виробництва і роль міжнародної торгівлі у розвитку національних господарств;

• пріоритетні методи регулювання зовнішньої торгівлі більшості країн світу (табл. 1.2) [40, c. 20–21].

Таблиця 1.2

Характеристика етапів розвитку міжнародної торгівлі

Чинники зовнішнього середовища	Особливості торговельних процесів	Регулювання
І етап
Промислові революції Залучення нових регіонів земної кулі до міжнарод­ного товарообміну Прогрес у розвитку транспо­ртної мережі світу Революція у засобах зв’язку	Вивезення товарів Лідерство Великобри­танії на світовому ри­нку Випередження темпів зрос-тання світового товаро-обороту порів­няно зі зростанням промис­лового виробництва	Перевага політики протекціонізму Зародження політики фритредерства
ІІ етап
НТП у виробництві товарів Розвиток транспортних шля­хів і поліпшення якіс­них характеристик Розвиток монополістичного виробництва	Вивезення капіталу Швидке зростання то­варообороту Зміна співвідношення сил на світовому ринку (зменшення впливу Великобританії та Франції) Концентрація торгове­льних зв’язків між найбільш розвинутими країнами	Посилення протекціо­ністських тенденцій Перехід від захисного до наступального про­текціонізму
ІІІ етап
Наслідки Першої світової війни (економічні та полі­тичні) Економічні кризи (1920–1921 рр., 1929–1933 рр.) Початок формування двох світових систем господарювання	Тривале та глибоке по­рушення торговельних зв’язків Різкі коливання обсягів товарообороту Переважно сировинна структура експорту та імпорту	Посилення митного протекціонізму Крах міжнародної ва­лютної системи та ви­никнення валютних блоків
IV етап
Посилення диференціації двох світових систем госпо­дарювання Розпад світової колоніаль­ної системи Формування регіональних інтеграційних угруповань Поява глобальних міжнарод­них організацій	Збільшення темпів ро­сту світового товаро­обороту Зрушення у товарній структурі експорту Послаблення позицій країн, що розвива­ються Посилення позицій Японії, ФРН, Італії, Канади, зменшення питомої ваги США, Великобританії та Франції у світовому експорті	Перехід до політики лібералізації зовніш­ньоторговельних зв’язків Реалізація комплексу митно-тарифних захо­дів під егідою ГАТТ
V етап
Посилення міжнародної кон­куренції Зміцнення існуючих і поява нових інтеграційних угру­повань Індустріалізація більшості країн, що розвиваються Проблема заборгованості країн, що розвиваються Розпад світової соціалістич­ної системи господарю­вання	Різке збільшення обся­гів торгівлі Підвищення ролі зов­нішньої торгівлі в еко­номічному розвитку країн Значні коливання рівня світових цін Зрушення у товарній структурі експорту послуги, промислові товари) Поширення усталених і довготермінових від­носин Збільшення частки вну­трішньофірмових поставок у світовій то­ргівлі Підвищення ролі країн, що розвиваються Посилення конкуренції між країнами Тріади (США, Японія, країни ЄС) Активізація зустрічної торгівлі	Перехід від тарифного до нетарифного регу­лювання Неопротекціонізм Стимулювання експор­тного виробни­цтва Поява тенденції до створення замкнутих економічних блоків

І етап характеризується промисловими революціями, що замінили мануфактурне виробництво великою машинною індустрією в усіх розвинутих країнах. Важка промисловість фактично сформувала світовий ринок і одночасно різко посилила свою залежність від нього. У цей період міжнародна торгівля розвивалась дуже швидкими темпами. Цьому сприяли такі чинники:

• залучення нових регіонів земної кулі до міжнарод­ного товарообміну;

• прогрес у розвитку транспо­ртної мережі світу (збільшення загального тоннажу суден; заміна вітрильників пароплавами; відкриття Суецького каналу, що з’єднував Азію з Європою);

• революція у засобах зв’язку (винахід електричного телеграфу; прокладання в 1866 р. Трансатлантичного кабелю, що дало змогу встановити зв’язок між Америкою та Європою).

Характерною рисою цього етапу є випереджаючі темпи зростання світового товарообороту порівняно з темпами зростання промислового виробництва в світі, що свідчить про велике значення для країн розвитку зовнішньої торгівлі. Головну роль на світовому ринку в цей період відігравала Великобританія, частка якої в обсязі світової торгівлі становила 25%. За всю подальшу історію світової торгівлі жодній країні не вдавалося досягти такої домінантної позиції на світовому ринку.

Суттєвою особливістю даного етапу розвитку міжнародної торгівлі є вивезення товарів, тобто експорт товарів, вироблених на національній території. У сфері регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин цей етап характеризується зародженням політики фритредерства (від англ. free trade – вільна торгівля) – свободи торгівлі та невтручання держави у підприємницьку діяльність, основним прихильником якої була Великобританія.

Одним з найпопулярніших інструментів політики фритредерства було зниження мита на товари у взаємній торгівлі, що сприяло збільшенню вивезення англійських товарів за кордон. Так, митна реформа була проведена у Альбіоні у 20-х роках ХІХ ст., а до середини сторіччя фритредерство перемогло вже повністю: скасовано законодавчі обмеження на імпорт зерна, сировини, промислових товарів; ліквідовано інші протекціоністські обмеження. У деяких європейських країнах (Німеччина, Франція та ін.) і Росії також з’явились тенденції до фритредерства, однак навіть у середині ХІХ ст. ця концепція не стала зовнішньоторговельною політикою всіх країн. У більшості з них панував протекціонізм – економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції.

ІІ етап характеризується такими основними середовищними чинниками:

• науково-технічний прогрес у виробництві товарів, який забезпечив зниження ваги одиниці товару, підвищення якості збереження продукції під час транспортування (консервування, заморожування);

• подальше вдосконалення транспортних шляхів (збільшення до 1900 р. загальної довжини залізничних шляхів майже в 100 разів порівняно з 1840 р.; завершення будівництва Панамського каналу, що з’єднав найкоротшим шляхом Атлантичний і Тихий океани) та суттєве вдосконалення якісних характеристик транспортних засобів (збільшення місткості, розширення номенклатури, збільшення швидкості пересування);

• динамічний розвиток промислового виробництва у найбільш розвинутих країнах.

Основною особливістю розвитку міжнародної торгівлі на цій стадії стає вивезення капіталу, що забезпечував як збільшення експорту товарів, так і захоплення вигідних ринків збуту та джерел сировини.

Поява монополій на світовому ринку супроводжується гострою конкурентною боротьбою між ними. Для запобігання збитків вони нерідко укладають угоди щодо розподілу світових ринків збуту, сировини і капіталів, домовляються про встановлення монопольних цін, спільну бізнесову політику. Цей період став початком формування транснаціональних корпорацій, міжнародних монополій.

Другою особливістю даного періоду є динамічніше зростання товарообороту світової торгівлі. Вже в 1880 р. він збільшився у 5 разів порівняно з 1850 р., а порівняно з 1800 р. – у 10 разів.

У цей період відбуваються також суттєві зміни в співвідношенні сил на світовому ринку. Зокрема значно втратили свої позиції Великобританія, Франція, Росія, Австро-Угорщина. Разом з тим, участь Бельгії та Японії у міжнародному поділі праці стала помітнішою.

Ще однією особливістю розвитку міжнародної торгівлі в цей період є те, що переважна частина світового товарообороту припадала на взаємний товарооборот між невеликою кількістю індустріально розвинутих країн, жителі яких становили незначну частину населення земної кулі. Так, напередодні Першої світової війни 11 найбільш розвинутих країн (Великобританія, Німеччина, Франція, США, Італія, Японія, Бельгія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія, Канада) забезпечували понад 55% світового експорту, в той час як їх населення становило лише 20% від світового.

За останнє десятиріччя цього етапу (1904–1914 рр.) темпи зростання світової торгівлі уповільнюються, що пояснюється особливостями регулювання зовнішньої торгівлі країн, а саме: посиленням протекціоністських тенденцій, зумовлених зростаючим впливом монополій на зовнішньоекономічну політику всіх держав. При цьому характер протекціонізму змінюється – із захисного він перетворюється на наступальний, що охороняє від іноземної конкуренції не слабкі галузі національної економіки, а найбільш розвинуті та високомонополізовані. Особливо активно ця політика застосовується у США, Німеччині, Японії, які пізніше, ніж Великобританія стали на шлях промислового розвитку і намагались обмежити ввезення її товарів.

ІІІ етап деякі фахівці називають “мертвим” або “чорним” періодом у розвитку міжнародної торгівлі. Чверть сторіччя (1914–1939 рр.), що тривав цей етап, позначені подіями Першої світової війни та її руйнівними наслідками для економік європейських країн, економічними кризами 1920–1921 рр. та 1929–1933 рр., початком формування двох світових систем господарювання.

Основні особливості і риси цього етапу можна охарактеризувати таким чином:

1. довготермінове і глибоке порушення міжнародних торговельно-економічних зв’язків, зумовлених наслідками світової війни та революції у Росії;

2. значне скорочення світового товарообороту внаслідок загальних несприятливих економічних та політичних умов, що спричинили як падіння фізичного обсягу торгівлі, так і зниження світових цін (у 1937 р. обсяг світової торгівлі був у 2 рази нижчим за передкризовий 1929 р.);

3. незмінність товарної структури світового товарообороту (основними товарами залишились сировина, продовольство та паливо, частка яких сягала 60% від світового експорту);

4. різке коливання обсягів товарообороту міжнародної торгівлі, зумовлене економічними кризами.

Ускладненню міжнародної торгівлі сприяли також особливості державного регулювання, а саме: посилення митного протекціонізму та розпад існуючої міжнародної валютної системи, що призвело до виникнення окремих валютних блоків. Останні являли собою валютні угруповання країн, що створювались для забезпечення валютно-економічного пріоритету тієї країни, яка очолювала цей блок, шляхом прикріплення валют країн-учасниць до її валюти. Так, у 1931 р. стерлінговий блок на чолі з Великобританією об’єднав практично всі країни цієї імперії та низку держав, тісно пов’язаних з нею економічно (Єгипет, Ірак, Португалія). Пізніше до нього приєдналися Швеція, Норвегія, Данія, Японія, а згодом – Німеччина та Іран. Всього до блоку входило 22 країни.

У 1933 р. був створений доларовий блок, до складу якого ввійшли США, Канада та майже всі країни Латинської Америки.

IV, повоєнний, етап розвитку міжнародної торгівлі має ще назву “золотого” – саме в цей період було досягнуто 7% щорічного приросту світового експорту. У цей період міжнародна торгівля розвивалася під впливом таких чинників:

1. посилення двох світових систем господарювання – капіталістичної та соціалістичної; у 1947 р. було створено Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), яка об’єднала такі соціалістичні країни: Радянський Союз (у складі 15 республік), Болгарію, Угорщину, Німецьку Демократичну Республіку, Польщу, Румунію, Чехословаччину;

2. розпад колоніальної системи, який почався після Другої світової війни: за 30 повоєнних років політичну незалежність завоювали більш ніж 100 колишніх колоній і напівколоній, а повна ліквідація колоніальної системи закінчилась у середині 70-х років падінням останньої і найстарішої португальської колоніальної імперії;

3. початок формування регіональних економічних інтеграційних угруповань: Рада Економічної Взаємодопомоги – міжурядова економічна організація соціалістичних країн Європи, 1947 р.; Бенілюкс – економічний союз Бельгії, Нідерландів та Люксембургу, 1958 р.; Європейська Асоціація вільної торгівлі – торговельний блок семи західноєвропейських країн (Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція), 1956 р.; Європейська економічна спільнота (ЄЕС) – державне об’єднання шести європейських держав (Федеративна Республіка Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург), створене з метою формування спільного ринку шляхом ліквідації митних тарифів і проведення спільних заходів в економічній та соціальній сферах), 1957 р. та низка інших об’єднань;

4. поява глобальних міжнародних організацій, таких як Організація Об’єднаних Націй (ООН), Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР).

Особливістю цього етапу є достатньо високі темпи приросту світового товарообороту і швидше після Першої світової війни відновлення як національних економік, так і зовнішньоекономічних зв’язків. Наприклад, за 20 років, починаючи з 1950 р., обсяг світового експорту збільшився майже в 5 разів, а в індустріально розвинутих країнах – у 7,5 раза.

Значні зміни відбувались і в товарній структурі світового експорту, які знайшли відображення у збільшенні поставок на світовий ринок готової продукції, особливо машин, обладнання транспортних засобів та скорочення експорту сільськогосподарської продукції.

На цей період припадає і посилення позицій ФРН, Японії, Італії і Канади на світових товарних ринках (особливо в експортуванні готової продукції) та зменшення відповідно частки США, Великобританії і Франції у світовому експорті. Спостерігається також послаблення позицій країн, що розвиваються на світовому ринку: їх частка в експорті знизилась з 33,7% в 1950 р. до 20,6% у 1970 р.

У сфері регулювання ці роки позначені розширенням державного впливу на розвиток зовнішньої торгівлі та перехід від жорсткого протекціонізму до політики лібералізації зовнішньоекономічних зв’язків.

Основним інструментом зовнішньоторговельних політик країн стали митно-тарифні заходи. У цей період (з 1947 по 1967 р.) відбулось шість раундів багатосторонніх торговельних переговорів між країнами-членами Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ), присвячених винятково обговоренню питань зниження митних тарифів.

V, сучасний, етап розвитку міжнародної торгівлі характеризується посиленням міжнародної конкуренції, зміцненням існуючих і появою нових інтеграційних угруповань, індустріалізацією більшості країн, що розвиваються, проблемою заборгованості як цих країн, так і постсоціалістичних (перехідних) економік, розпадом світової соціалістичної системи господарювання.

Зміни у товарній структурі світової торгівлі, зумовлені науково-технічним прогресом і структурними перетвореннями у виробництві, сприяли наступному:

1. збільшилась питома вага готових виробів та напівфабрикатів і відповідно знизилась частка сировинних і продовольчих товарів;

2. зросла частка машин, обладнання і транспортних засобів у світовому товарообороті;

3. інтенсифікувався обмін продукцією інтелектуальної праці (ліцензії, ноу-хау, інжинірингові послуги);

4. експорт/імпорт послуг (особливо нових видів консультаційних, банківських, інформаційних, зв’язку, оренди тощо) виокремився у найбільш динамічно зростаючий сектор світової торгівлі.

У цей період відбувалися зміни у географічному розподілі товарних потоків, які були наслідком як політичних, так і економічних змін у світі. Так, Аргентина, Австрія, Австралія збільшили обсяги свого експорту майже в 3 рази, Китай – у 7, а Таїланд – в 10 разів. При цьому в Болгарії, Румунії, Саудівській Аравії у цілій низці африканських країн обсяги експорту знизились. Загальною рисою цього етапу є те, що частка промислово розвинутих країн у світовому експорті за останнє десятиріччя становить 70–75%, країн, що розвиваються, – 20–23%. Значно скоротилась у світовому експорті порівняно з 1970 р. питома вага країн Східної Європи (9,8%).

До інших особливостей розвитку міжнародної торгівлі на сучасному етапі слід віднести:

1. поширення усталених і довготермінових відносин між постачальниками та покупцями і збільшення питомої ваги внутрішньофірмових поставок всередині транснаціональних корпорацій (майже 30% взаємної торгівлі промислово розвинутих країн припадає на внутрішньофірмові поставки міжнаціональних корпорацій);

2. активізація (починаючи з другої половини 70-х років) зустрічної торгівлі, що зумовлено як незбалансованістю зовнішньоторговельних розрахунків, так і тенденцією до збільшення у світовому товарообміні частки комплексних і довготермінових зв’язків, які виходять за межі разових комерційних угод;

3. поява тенденції до створення замкнутих економічних просторів, розподіл глобальної системи торгівлі на кілька великих блоків. Найяскравішим прикладом цієї тенденції є регіональна структура торгівлі ЄС: до 70% торгівлі припадає на взаємні поставки, причому в усіх країн ЄС цей показник перевищує 50%.

Література

1. Авдокушкин Е. Ф. Международные экономические отношения: Учеб. пособ. – М.: Маркетинг, 2000.

2. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі. – К.: Основи, 2000.

3. Вірван Л. А. Проблеми і перспективи України у міжнародній торгівлі //Фінанси України. – К., 2003. – № 5. – С.78–88.

4. Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело: Практикум: Учеб. пособ. для вузов. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ-ДАНА, 1999.

5. Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело: Учеб. – М.: ЮНИТИ, 1996.

6. Дахно І. І. Міжнародна торгівля: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2003. – 296 с.

7. Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002. – 216 с.

8. Дэниелс Дж. Д., Радеба Ли. Х. – Международный бизнес: Учебник. – М.: Дело, 1994.

9. Кандыба А. Н. Мировая экономика, международные отношения и внешнеэкономическая деятельность. – К.: Аграрная наука, 1996. – 213 с.

10. Киреев А. П. Международная экономика: В 2-х ч. – ч. 1. Международная микроэкономика: движение товаров и чинников производства. Учебн. пособ. для вузов. – М.: Международные отношения, 1997.

11. Киреев А. П. Международная экономика: В 2-х ч. – ч. ІІ. Международная макроэкономика: открытая экономика и макроэкономическое программирование: Учебное пособие для вузов. – М.: Международные отношения, 1999.

12. Козак Ю. Г., Ковалевський В. В., Ржепішевський К. І. Міжнародна економіка: в запитаннях та відповідях: Навч. посіб. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 676 с.

13. Козак Ю. Г., Лук’яненко Д. Г., Макогон Ю. В. та ін. Міжнародна економіка: Навч. посіб. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 672 с.

14. Козик В. В., Панкова Л. А., Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. – 4-те вид. – К.: Знання-Прес, 2003.

15. Коломойцев В. Є. Сучасний етап економічного розвитку країн та світовий досвід структурних зрушень. Київ, 1997.

16. Курс экономики. Под ред. Б. А. Райзберга – М.: ИНФРА – М, 1999.

17. Лук’яненко Д. Г., Поручник А. М., Циганкова Т. М. Міжнародна економіка: Навч. посіб. – К.:КНЕУ, 1999. – 73 с.

18. Мазаракі А. А. Світовий ринок товарів та послуг: регіональна структура: Навч. посібник. – К.: КДТЕУ, 1998.

19. Мазаракі А. А., Ващенко Н. П. Світовий ринок товарів і послуг. – Київ, 1996.

20. Международная торговля / Под ред. Гольцберга М. А. – М.: Бином, 1994.

21. Мировая экономика: Учеб. / Под. ред. А. С. Булашова. – М., 1999.

22. Міжнародна економіка: Навч. посіб. / За ред. Козака Ю. Г., Новацького В. М. – Київ: АртЕк, 2002.

23. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. для студ. вузів / В. В. Козик та ін. – Львів: Львівська політехніка, 1999.

24. Новицький В. Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підруч. – К.: КНЕУ, 2003. – 948 с.

25. Овчинников Г. П. Международная экономика: Учеб. пособ. – СПб: Изд.-во Михайлова В. А., 1999.

26. Пахомов Ю. М., Лук’яненко Д. Г., Гунський Б. В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. – К.: Україна, 1997.

27. Рогач О. І. , Шнирков О. І. Транснаціоналізація світового господарства та перехідні економіки. – Київ, 1999.

28. Рокоча В. В. Міжнародна економіка: Навч. посіб. у 2-х кн.: кн.1: Міжнародна торгівля: теорія та політика. – К.: ТАКСОН, 2000. – 320 с.

29. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу: Довідник. – Київ, 1998.

30. Румянцев А. П., Румянцева Н. С. Международная экономика. – К.: МАУП, 1999.

31. Рут Ф. Р., Філіпенко А. С. Міжнародна торгівля та інвестиції: Підручник. – Київ: Основи, 1998.

32. Савельєв Є. В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі і фінансів: Підручник для магістрантів з міжнародної економіки і державної служби. – Тернопіль: Економічна думка, 2001.

33. Сакс Дж. Д., Ларрен Ф. Б. Макроэкономика. Глобальный поход / Пер. с англ. Москва, 1996.

34. Сиденко В. Р. Внешнеэкономческая деятельность: проблемы системной трансформации при переходе к рынку. – Киев, 1998.

35. Соколенко С. И. Современные мировые рынки и Украина. – К.: Демос, 1995.

36. Соколенко С. И. Глобальные рынки XXI столетия: Перспективы Украины. – К.: Логос, 1998.

37. Устинов И. Н. Мировая торговля: статист. – аналит. справочник. – М.: Экономика, 2000.

38. Філіпенко А. С., Рогач О. І., Шнирков О. І. Світова економіка – К.: ЛИБІДЬ, 2001.

39. Філіпенко А. С. Економічний розвиток сучасної цивілізації: Навч. посіб. Київ, 2000.

40. Циганкова Т. М., Петрашко Л. П., Кальченко Т. В. Міжнародна торгівля: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2001. – 488 с.

12