Засоби народної педагогіки в музично-естетичному вихованні дітей

Сучасні культуротворчі процеси в Україні, що формуються на ґрунті багатовікових вітчизняних традицій у загальному контексті європейської інтеграції з орієнтацією на загальнолюдські фундаментальні демократичні цінності громадянського суспільства, зумовлюють необхідність переосмислення концептуальних засад художньо-естетичного виховання дітей і молоді. Висунення засобів масової інформації на перший план у системі чинників формування духовного світу особистості, детермінує зміну пріоритетів у співіснуванні традиційних і нових форм поширення цінностей культури і мистецтва. Зрозуміло, що ера глобального панування мас-медіа в майбутньому не може не вплинути на систему освіти і виховання, яка в усі часи гнучко реагувала на соціокультурні умови і потреби.

Народна педагогіка є невід’ємною частиною творчого внеску багатьох поколінь у культуру народу яка визначається як «сукупність педагогічних відомостей про виховання дитини, що збереглися в усній народній творчості, звичаї, обряди, дитячі ігри тощо [1, с. 45].

Народна педагогіка — це багатотомний усний підручник навчання і виховання, який зберігається в пам’яті народу, постійно ним використовується, систематично збагачується й удосконалюється [1, с. 35].

Насичені яскравою образністю і виразністю зразки народної творчості займають одне з важливих місць у навчанні та вихованні дітей. Вони викликані до життя «педагогічними потребами народу» і, за силою впливу на почуття і уяву дитини, займають одне з перших місць серед інших виховних засобів [1, с. 38].

Народна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання і навчання [1, с. 36]. Народна педагогіка прагне навчити дитину відчувати і розуміти красу, де б вона не виявлялася, забезпечити єдність між естетичним розвитком дитини та її моральним, фізичним вихованням і трудовою підготовкою збудити потяг до художньої творчості, бажання вносити красу в навколишнє життя, працю, поведінку, виробити непримиренне ставлення до потворного, здатність ненавидіти зло і боротися з ним. З цією метою вона мобілізує всі можливі засоби і методи, на які має змогу орієнтуватися сім’я, щоб прилучити дітей до прекрасного. Розвиток духовності неможливо уявити без відчуття себе частинкою свого народу, його культури.

Однією зі складових духовної культури, у якій найповніше виявлені її національні елементи, притаманні певному народові риси характеру є фольклор. Фольклор — доступна, для всіх без винятку, форма вияву світосприймання. Через творчість свого народу діти краще розуміють мистецтво інших народів, глибше сприймають і відчувають загальнолюдське [3, с. 112].

Із захопленням діти виконують твори дитячого фольклору: колискові, заклички, забавлянки, скоромовки. Римована мова цих творів пробуджує у дітей образну фантазію, викликає інтерес до звуковидобування, до відтінків мовної інтонації. Що стосується лічилок, то, вимовляючи їх, педагог торкається одного з дітей на кожен удар: пульсації (на кожну чверть), формуючи у дитини відчуття сильної долі такту:

Бiля двору — дві Федори, біля ґанку — дві Тетянки, а на лузі — дві Ганнусі, біля річки — дві Марічки. Ой, дівчаток тих багато.

Порахуйте їх, малята. (лічилка) Ходить квочка коло кілочка, Водить діток — дрібних квіток Діти — квіти, квок!(скоромовка)

Народна педагогіка мудро забезпечила умови для присвоєння дитиною духовних цінностей, пропонуючи в самих різних життєвих ситуаціях багаті різноманітними переживаннями музичні враження. Так, усі народні свята, обряди супроводжувалися співами, танцями, звучанням народних інструментів. Відтак, естетично цінні музичні враження дитина одержувала з дитинства [1, с. 40].

Найбільш широким є жниварський пісенний цикл. Це своєрідний символ землеробської праці селянина — трударя. За своїм походженням він такий же давній, як і праця хлібороба. Це підтверджує подібність жниварських пісень усіх слов’янських народів [2, с. 18–19].

Варто пам’ятати, що українська народна обрядовість і деякі пісенні мелодії були використані в операх П. Чайковського «Черевички», М. Римського-Корсакова «Ніч перед Різдвом», М. Лисенка «Утоплена, або Русальська ніч», «Різдвяна ніч».

Цікавим педагогічним матеріалом є примовки, побудовані в питально-відповідальній формі. Їх живописні, досить розгорнуті за змістом сюжети спонукають дітей до творчих проявів у співочій та театралізованій діяльності. Наприклад:

Ходи, ходи дощику, Зварю тобі борщику Та поставлю на вербі, Щоб не їли комарі.

Коте, коте! Вилий воду на колоду — Чи на грім, чи на дощ, чи на блискавку, Чи на мене, молодую, як на ластівку.

Примовки й лічилки не можуть бути відокремлені від природно пов’язаних із ними рухів. Водночас вони можуть спонукати до вигадування для них нових рухів. Дітям до вподоби сучасні українські пісні, які виходять із джерел народних. Вони співучі, ніжні, глибокі, мелодійні. Серед них пісні: «Хиталочка-гойдалочка», «Променята», « Співаночка- весняночка», «Від весни до зими» [5, с. 115].

Вкрай важливою є взаємодія педагога з сім’єю на основі досвіду народної педагогіки. Тільки у тісній співпраці з батьками повинні вирішуватися завдання виховання та розвитку дитини. Необхідно пам’ятати, що вік дошкільного дитинства — період, коли дитина особливо «прив’язана» до сім’ї, рідної оселі. Для неї важливими є, перш за все, ті цінності, які визнаються батьками. Тому ефективність проведеної роботи залежить від ставлення до неї в сім’ї. Уміння налагодити тісний контакт із сім’єю дошкільника, надати допомогу батькам у правильній організації виховання дітей — важлива вимога, що висувається до педагога-професіонала [5, с. 110–111].

Не викликає заперечень, що музичне виховання дитини починається вдома, в сім’ї. Від самого народження супроводжує дитину пісня: дитя засинає під колискову, плеще радісно в долоньки під «лади-ладу-сі», починає підспівувати матері про кицю, що «пішла по водицю...» так вона і вчиться.

У сім’ях, де пісні в пошані, ростуть і «співочі, мов пташки» щасливі діти [4, с. 140]. «Красиво зливається дзвінкий голос дитини з батьківськими голосами, зливаються думки і почуття...». І такі хвилини повного єднання, на думку З. Болтарович, кровно прив’язують дитину і до батьків, і до рідного краю, і до народу, що створив чудові ці пісні [6, с. 3].

Безцінні надбання предків, що перейшли нам у спадок, — свята і обряди, пов’язані із зустріччю та проводами Нового Року. Це різноманітні щедрівки, колядки. Зимові свята супроводжуються водінням кози, ведмедя, рядженням у маски і перевдяганням. Окрему групу складають веснянки, гаївки («Ой весна, весна, днем красна», «Вербовая дощечка»), русальні пісні. Вони присвячувалися закінченню весни і початку літа. Їх співали під час так званих «зелених свят».

З урахуванням положень народної педагогіки про традиції звучання народної пісні, одним із завдань її використання в роботі з учнями є навчання співу без супроводу. Сама мелодійна структура багатьох народних пісень допомагає формуванню цього уміння, а саме: невеликий діапазон, ясна ладова основа, нескладні, засновані на широкому використанні імпровізації прийоми розвитку музичного матеріалу. У процесі навчання співу без супроводу у дітей формуються такі важливі співочі навички, як наспівність виконання і чистота інтонування. Вміння дітей співати без супроводу є гарним тренуванням внутрішнього слуху, тобто здатності чути музику. На початковому етапі навчання співу учнів необхідною є підтримка голосу дитини педагогом, який, як правило, перший починає співати пісню, проспівує з дітьми її найбільш складні фрагменти [6, с. 6–7].

Використання засобів народної педагогіки у різних режимних моментах дня і нерегламентованій діяльності педагога дає можливість познайомити дітей з найважливішими датами народного календаря. Народне розуміння року як «кола життя» відбито в билинах, казках, прислів’ях, загадках. Знайомство з датами народного календаря доповнюється, по можливості, різними відомостями з української історії, фольклорним матеріалом.

Народна практика родинного виховання виробила чимало засобів розвитку в дітей емоційних відчуттів, розширення їхнього естетичного світогляду й досвіду з метою вироблення смаку, потягу до прекрасного й негативного ставлення до поганого, пробудження в молоді власних творчих естетичних здібностей у різних видах діяльності.

Отже, збереження надбань українського народу, його звичаїв, обрядів, фольклору, зокрема дитячого, їх використання в роботі з дітьми привчатиме дітей до української мови (її мелодійності, ритму, співучості і неповторності). Варто підкреслити, що родинне виховання залучає дітей до прекрасного дуже рано, з маминої пісні, в якій народ опоетизовує природу, любов і ніжність, людяність і добро, а також з дитячої іграшки і казки. Як відомо, естетичне виховання розпочинається в родині, де закладаються основи розвитку дитини.

Узагальнюючи сказане, зазначимо, що сприйняття і розуміння прекрасного починається у дитини змалечку. «Усе прекрасне, що існує в навколишньому світі і створене людиною для інших людей, повинно доторкнутися до серця дитини і облагородити його», − стверджував В. Сухомлинський [4, с. 189]. Перші кроки у безмежному, складному й загадковому світі дитина робить у дошкільному віці. Вона прагне створити свій світ дитинства, добра і краси, що за словами Януша Корчака, є «своєрідним мікрокосмосом» реального світу. Дорослий допомагає дитині знайти, відчути і зрозуміти красу поезії, музики, живопису, а через мистецтво глибше усвідомити все, що її оточує: природу, предмети, працю людини і її духовні надбання. Краса нерозривна з добротою, вона облагороджує життя, надихає людину на добрі справи. Введення дитини в світ краси і гармонії є важливим завданням сучасної системи освіти.

Література

1. Батурина Г. І. Народна педагогіка у вихованні дошкільнят / Г. І. Батурина, Г. Ф. Кузина. − М.: Асоціація проф. образів., 1995. — 72 с.

2. Народне мистецтво у вихованні дітей /За ред. Т. С. Комарової. − М.: РПА, 1997. − 192 с.

3. Науменко Г. М. Фольклорний абетка / Г. М. Науменко. − М.: Центр. Академія, 1996. — 189 с.

4. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям /В. О. Сухомлинський. — К., 1986. — 240 с.

5. Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка / М. Г. Стельмахович. — К.: «Віпол», 1997. — 231 с.

6. Болтарович З. Традиції сімейного виховання /З. Болтарович// Народна творчість та етнографія. — 1993. — № 2. — С.3–11.

Нищота К. І.,

студентка 56 групи факультету

початкового навчання

ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка